Ще з першої прощі здавалося, що якась незрима стіна стояла переді мною, і в мене було таке враження, що ця стіна була не стільки фізичною, як моральною. Хотілось залишити прощу. Відчував, що моя присутність була перешкодою для тих, хто йшов поряд зі мною. Ця п’ята проща відкрила мені очі на одну річ: якщо віру в Бога вважати запрошенням, то моя відповідь ще п’ять років тому не була свідомою. Прощі, які були після того, – це пошук оцієї свідомої відповіді. У цій прощі я також хочу знайти цю відповідь.

Ігор ЛАЗОРИШИН у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, с. Сіде, Самбірський р-н