"Ще один крок у невідоме" - так можна назвати мою цьогорічну прощу від Самбора до Зарваниці!
   Як важливо хоча б раз на рік звільнити простір в серці, розумі, житті і запросити туди Бога! Відмова від щоденності - ось найбільша мета прочанина, результатом якої є - прийняти реальність. Це великий крок довіри до Бога на який важко наважитись. Це нагода зустрічі. Це зустріч з Богом, коли виходиш в Його великі батьківські обійми! Втома, біль, недуга, голод, чи будь-яке інше фізичне виснаження - це теж молитва, жертва і подяка Богові за щоденні дари. На прощі кожен позбавлений звичної страховки, натомість чекають моєї підтримки та підбадьорення. Я мала змогу там відчути, що можу і мушу комусь помогти. Там я у своїй слабкості, немочі, простоті,без зайвого. Бачила сильні і слабкі сторони, свою духовну занепалість. Проща вчить. І ти попри знемогу йдеш далі - через інших людей, через друзів і ближніх - ти можеш йти і минати втому і з Богом минати крок за кроком, день за днем! Ця проща - це маленьке представлення мого життя: так як в часі прощі є різні моменти випробування та труднощей, так і в житті буває. Гори, калюжі, болото, мозолі, втома і в житті: труднощі, хвороби, невдачі, відкинення, болі - є спокуса зневіритися...але Бог супроводжує мене від початку і до кінця аби скріпити мою віру. Ніс і несе мене на руках і проносить крізь все, що зустрічаю. Він близько! Він в тих, хто був поруч 10 днів і залишиться надовше, дай Боже, щоб назавжди!)
   Дякую всім, хто був поруч, бачив сходи та заходи сонця ті, що і я - хто голосно, хто тихо, хто відомо, а хто таємно - ДЯКУУУУЮ!

Марта КРАЙЧИК, Дрогобич

Матеріал з Фейсбуку:

https://www.facebook.com/marta.kraichyck?hc_ref=ARQM2a--EXLYQb2uPM_7e5oW2SYGGB8dUrk3f9KgRkOu_106uP2czIx-VsDPDmx12o8&fref=nf