Сьогодні ми вступаємо в страсні дні Господні, в час, коли згустилася темрява і коли піднімається зоря нового світла, зоря вічності, зрозуміла лише тим, хто разом з Христом вступає в цю пітьму. Це – темрява і напівморок, де змішалися правда й неправда, де змішалося все, що лиш може бути змішане: Вхід Господній в Єрусалим, такий урочистий, сповнений такої слави, водночас весь побудований на страшному непорозумінні. Жителі єрусалимські зустрічають Спасителя Христа врочисто й радісно, тому що чекають, що він звільнить Свій народ від політичного гніту; і коли з’ясується, що Спаситель прийшов звільнити людей і весь світ від гріха, від неправди, від відсутності любові, від ненависті, тоді від нього відвернуться з гіркотою, розчаруванням, і ті, хто так урочисто його зустрічав, перетворяться на ворогів. На протязі всього тижня темрява, сутінки чергуються з проблисками світла...

І ми повинні вступити в ці сутінки. Ми повинні не лише з Христом, але разом з усіма тими, хто тоді Його оточував, ввійти в ці дні і знайти своє справжнє місце в цій пітьмі і цих сутінках... Крок за кроком ми можемо слідкувати за тим, що відбувається з Спасителем Христом; але одночасно ми повинні поставити собі запитання:

де ми стоїмо, де стою я, особисто?

Що в мене спільного з Пречистою Дівою Богородицею, Яка бачить, як Її Син йде на погибель, як згущається навколо Нього ненависть, як кільце оточує Його; як страх і боягузтво, ненависть і неправда поступово готують Йому смерть?

І як нам зрозуміти, що може переживати Божа Мати перед лицем зради Юди, відречення Петра, втечі учнів, неправдивих свідчень на Сина Її, суду неправедного, осміяння, побиття – і, на кінець, хресної смерті Спасителя Христа?

Як ми на все це відгукуємося?

Коли ми почули про це в святому Євангелії, коли ми чули звістку про це в церковній молитві і пісні – з чим виходимо з храму?

Більшість з нас йде забутися, відпочити душею й тілом, готуючись до наступної служби, або й зовсім ми йдемо в світське життя. А страсний тиждень триває з дня в день, з миттєвості в миттєвість, – йде без упину. Він як вогненна ріка, тече, палючим вогнем спалюючи все; одне згорить, і нічого від нього не залишиться, крім попелу і ганебної згадки, а інше встоїть, як золото і срібло...

 Де ми будемо тоді?

Як переживемо ці дні?

З чим вийдемо кожного разу з храму, і з чим зустрінемо світле Христове воскресіння?

Воно – провісник нашої зустрічі в кінці часів, нашої зустрічі після нашої смерті, з Христом, Який нас возлюбив до хреста і Який нам поставив запитання: А ти?

Чи відізвався на все, що тобі було дано знати про Божественну любов, втілену, розіп’яту, воскреслу?

Поставимо собі запитання про те, на кого з апостолів ми можемо бути схожі? Чи на Тому, який говорив своїм апостолам: Підемо з Ним і помремо з Ним, якщо потрібно?.. На Петра, який через страх відрікся від Нього тричі? На Юду, який Його зрадив?

Де ми знаходимося в цьому людському натовпі?

Хто ми?

Поставмо собі ці запитання кожного разу, коли ми йтимемо з богослужіння, і тоді, можливо, щось прокинеться в нашій душі, щось ворухнеться. Можливо, тоді цей Страсний тиждень стане і для нас, як в минулому для багатьох, початком нового розуміння, нових переживань і нового життя. Амінь

www.orthodoxia.org.ua