СВЯТЕ ПИСЬМО, Ап. – Рм 8, 28-39. - 6 Липня 2016 - Паломницька спільнота "Самбір-Зарваниця"









Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Наша історія
Міні-вісточки
Друзі пропонують
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » 2016 » Липень » 6 » СВЯТЕ ПИСЬМО, Ап. – Рм 8, 28-39.
19:20
СВЯТЕ ПИСЬМО, Ап. – Рм 8, 28-39.

 Апостол на 4-ту Неділю після Зіслання Святого Духа; Всіх святих українського народу (Рм 8, 28-39)

Контекст читання  Рм 8:28–39.

Восьма глава послання до Римлян служить вужчим контекстом для читання цієї неділі (Рм 8:28–39), в той час як аргументація в Рм 5 – 8 творить для нього ширший контекст.   

   Детальніше хід думок Павла в Рм 8 можна представити наступним чином. Для того,  щоб більш повно показати значення праведного життя, Павло використовує програмне положення з Рм 7:6 “Ми служимо  в новому житті Духа“. Що не могли зробити люди, те вчинив Господь (8:3). Через дар життя, яке дає Св. Дух, наша поведінка тепер повинна відображати нову місію “щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом” (8:4; пор. Гал 5:25). В описі цього нового напрямку життя, Павло більш детально роз’яснює дві можливості, які християни мають у своєму розпорядженні:

дорога гріха та смерті, й дорога праведності та життя (8:5–10). Апостол чітко наголошує, що через реальність нової сили, яка спливає на християн через Воскреслого (8:11), в своїй поведінці вони мусять також “умертвляти свої тілесні вчинки” (8:13). А це є дійсно можлививе, оскільки вони є звільнені з під влади гріха. Божий Дух  не є Духом рабства, але синівства, й уможливлює поклоніння Богові так, як це робив Ісус, з синівським звертанням: “Авва, Отче!” (8:15). Павло водночас пригадує, що хоча цей дар є реальним “бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (5:5), однак Його повна реалізація, ще не виявилася вповні. Ми ще живе у т. зв. “міжчасі” (проміжному часі між Першим та Другим приходом Христа). Відтак Дух є “завдатком” нашого майбутнього відкуплення (8:23). Людське страждання не є виключене через воскресіння життя, але є перемінене Св. Духом, який його підтримує (8:17–21). А оскльки Дух працює у світі, щоб радикально оновити усе творіння, відтак існує унікальна надія на майбутнє (8:22–25). Таким чином християни живуть так як жив Авраам, який не зважаючи на знаки смерті, надівся на Того, Котрий кличе до буття речі, які не існують. Хоча  факти виглядають смертельними, християни повинні бачити страждання цього світу, як родові перейми для нового світу (8:21). Й це є можливе, тому що навіть тепер Дух діє й переображує їхнє життя (8:12–14) “щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами” (8:29), й навіть у їхньому стражданні Дух молиться за них “у відповідності з Божою волею” (8:12–14). Це не є сіпим оптимізмом, але парадоксом надії в стражданнях, що уможливлює Павлові заявляти, що є значення (зміст, смисл) навіть в складних поворотах історії, навіть серед темряви та болю.  Тільки на підставі власного глибокого та двозначного досвіду читачі Павла можуть стверджувати: “Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро” (8:28). Авраам показав вірний послух Богові готовністю пожертвувати власного сина (Бут 22:12–13). Бог, у відповідь, показав Себе вірним Авраамові та його нащадкам: міра за мірою, Він також “власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас” (8:32). На прославу цього дару аргументація Павла досягає свого першого завершення: “Коли Бог за нас, хто проти нас?” (8:31).

Оскільки сам Бог діяв для нас, дар є абсолютним та кінцевим; ніщо не може цьому загрожувати, ніщо “не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім” (8:39)[ii].

Коментар на текст Рм 8:28–39.

Вірш Рм 8:28 містить чудову обітницю й багатьох навчив довіряти Богові, навіть якщо життя буває надто важким. Світ стогне й ми стогнемо разом з ним. Але Бог приєднуються до нас у цьому стогнанні й приведе його на добро. Далі слідує кульмінаційне твердження Павла про Божий задум відносно всіх Його дітей (Рм 8:29–30). Подібно як і у випадку з старозавітнім Ізраїлем, Павло каже, що Бог “передбачив” тих, хто увійшов у спілкування з Його Сином. Не вони вибрали Його, але Він вибрав їх – тайна, проникнути в котру Павло не не намагається ні тут ні в своїх інших посланнях. Замість цього апостол говорить про Божий задум стосовно вибраних: вони повинні стати подібними до образу Ісуса, справжнього “Божого образу”. Тим самим вони віднайдуть справжню людськість та увійдуть як молодші брати та сестри в родину справжньої Людини.

В Рм 8:30 Павло просто і ясно описує, як Бог кличе людей, котрі відповідно до Його задуму повинні уподібнитися до образу Його Сина й трудитися в світі заради Нього. Насамперед ті, котрі відділені для цього завдання, – були таїнственно “покликані”. В розумінні Павла “покликання”, це те, що відбувається коли в житті людини діє сила благовісті, котра приводить її до віри та хрещення й через Духа наповнює серце любов’ю до Господа.  Коли благовість подібним чином народжує віру, Бог об’являє людину справжнім членом родини: це називається “оправданням”. Кінцева ж ціль, ціль настільки безсумнівна, що про неї, як і про інші можна говорити в минулому часі, – полягає в тому, щоб люди були “прославлені”, щоб вони розділили з Месією суверенне та спасительне владицтво над усім творінням. Загалом увесь уривок пригадує нам про суверенність Бога та про те, що ця суверенність завжди проявляє себе в любові.

Щоб краще зрозуміти подальший текст Рм 8:31–39 вдамося до декількох прикладів. Про війни, теракти та інші жорстокі дії розповідають страшні історії. Часто заручники розповідають, що їх з зав’язаними очима неодноразово ніби виводили на розстріл. До голови прикладали пістолет, деякий час тримали його, потім слідував грубий сміх, удар, й людей знову повертали до камер (про це є багато свідчень тих хто перебував в заручниках терористів на Донбасі). Важко навіть уявити відчуття полегшення з усвідомленням, що наступного дня все це може повторитися. Коли заручників відпускають, інколи їм потрібні місяці, а то й роки, щоб навчитися спокійно прокидатися вранці, знаючи, що поряд немає ворогів, та що ніхто не поведе їх на розстріл.

Пригадаймо також біблійні історії про несподіване визволення, наприклад про жінку схоплену на перелюбі (Йо 8:1–11). Жінку мали побити камінням. Вона стояла на колінах чи лежала на землі, з жахом очікуючи моменту коли її вдарить перший камінь, а після нього другий, як скоріше за все, вона буде спотворена перед смертю. Й ось вона піднімає голову. Пристиджені мужчини, яким Ісус пригадав їх власні гріхи, відійшли. Перед жінкою стоїть тільки Ісус й питає її: “Ніхто тебе не осудив?”

Аналогічне відчуття здивування й полегшення пронизує й даний уривок. Ми розглядаємося навколо щоб побачити хто нас осудить, й раптом бачимо, що нікого немає. Всі пішли. Чотири рази задається питання й кожного разу ми бачимо рішучу відповідь. Хто проти нас? Ніхто: в кінці кінців, Бог віддав Свого Сина, й з Ним нам дарує усе. Хто висуне проти нас звинувачення? Ніхто: сам Бог вже оправдав нас. Хто нас засудить? Ніхто: Ісус помер, воскрес та прославлений. Він заступається за нас.

Хто відлучить нас від Його любові? Ніхто. Тобто спробує відлучити багато хто, але будемо стояти стійко: всі вони безсильні перед Божою любов’ю, котра виявлена в Христі Ісусі.

Саме так влаштований уривок, й з контексту ми бачимо, що він повний захоплення та радості – подібно до фінальних акордів симфонії, котрі звучать все швидше і швидше, тріумфально вбираючи в себе попередні теми. Рим 8:31–39 теми присутні в 5–8 главах в формі короткого риторичного ствердження. Погляньте, що зробив Бог! Погляньте, що зробив Месія, та й тепер робить, поки ми розмовляємо з вами! Огляньтеся навколо: скільки всього намагається нас відлучити, відділити нас від любові, виявленої в хресті та воскресінні, – але ці вороги вже переможені! Співайте й танцюйте на вигляд  Божої перемоги! Завершення Рм 8 заслуговує на те, щоб його записали буквами на живих скрижалях наших сердець.

Але над цим вартує й глибоко порозважати. Взагалі вся аргументація, починаючи з Рм 5 будувалася на впевненості. Це часто висміюють: мовляв, який самообман, яке самообдурення, який егоцентризм, яка наглість, – думати, що можна бути впевненим в Божій любові та власному спасінні!

Не будемо, зараз, висувати це очевидне заперечення, що подібні речі інколи говорять з заздрості.

Зауважимо краще інше. Твердження, що “Бог за нас” (8:31), здається легковажним, якщо згадати про армії, котрі переконані, що Бог воює на їх стороні. Але цілком інша справа, коли про це говорить

апостол, котрий стоїть перед лицем тягарів, гонінь, небезпек та смерті. Як і в 5:1–5 та 8:17, слова про те, що надія не підведе, можуть бути сказані тільки в тому випадку, якщо ми беремо участь в стражданнях Месії.

З огляду на це дуже багато побудовано на значенні оправдання: Бог оголошує праведними всіх хто вірить благовісті, й ніхто не зможе відмінити Його вердикт. В кінці кінців, основа впевненості – не просто оправдання, а оправдання вірою. Ми не оправдуємося вірою, віруючи в оправдання вірою;

ми оправдуємося вірою, віруючи в  благовість, тобто віруючи, що Ісус є розп’ятий та воскреслий Владика світу. Коли ми усвідомлюємо оправдання, ми отримуємо не саме оправдання, а впевненість.

Бог, який покликав нас завдяки благовісті, об’явив, що ми члени Його родини, та що Він від нас не відступить. Таким чином, даний уривок, завершуючи аргументацію, котра почалася в Рм 2 проголошує: в день Останнього Суду Бог підтвердить вердикт, котрий виніс раніше на підставі віри.

Одночасно Павло згадує про діяння Месії, якого він більше ніде в своїх посланнях не торкається. (Зробимо замітку: напевно є чимало й інших важливих речей, котрі Павло не згадує в листах, які дійшли до нас, хоча й вони можуть бути дуже істотні). Після Своєї смерті, воскресіння та прославлення, Ісус молиться за Свій народ, заступається за нього, засівши по Божій правиці (8:35; пор. також Євр 7:25; 9:24; 1 Йо 2:1; Дії 7:55).  Ця думка є великою потіхою, особливо в важких обставинах життя, а Павлові часто доводилося нелегко, як згодом і тим, котрі слідували його благовісті й нею жили.

За звичай Павло часто спирається на Біблію. В Рм 8:32 він згадує розповідь про жертвоприношення Авраамом Ісаака, – розповідь, котру багато юдеїв вважали однією з ключових в установленні Союзу. Як пише Павло, Бог вчинив те, що вчинив і Авраам, – навіть набагато, набагато більше. В Рм 8:33–34 Павло відсилає читачів до однієї з пісень Страдника  (Іс 50:4–9). В деякому сенсі він розуміє самого Ісуса як “Страдника”, але почасти “Страдник” це ще й та роль, котру Ісус поділяє зі

Своїми учнями (включаючи самого Павла), коли вони несуть благовість у світ.

Далі в Рм 8:36 Павло цитує Пс 43:23 – псалом стогону до Бога, котрий підноситься з глибини страждань. Псалмопівець страждає не через невірність Ізраїлю. Навпаки, Ізраїль вірний, однак тут, які і Піснях Страдника, ми знаходимо дуже важливу для юдаїзму думку, яку успадкували й ранні християни: Бог спасає Свій народ не всупереч стражданням, а через них, а почасти навіть з-за них.

Якимсь таїнственним чином (див. також Кол 1:24) страждання Божого народу складають частину Божого задуму: вони несуть у світ любов Месії. Ті хто в це вірить, можуть не сумніватися: “В усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас“.

Павло знову й знову звертається до цієї любові: ця тема лежить в основі всього уривку.

Згадаймо Рм 5:1–11, де Божа любов була виявлена через смерть Ісуса, й ми зрозуміємо, що зараз Павло загалом окреслив панораму. Колись англійський поет Джон Донн, побачивши безконечність Божої любові,  уподібнив її до кола. Вона торжествує над смертю й керує життям, вона вища небесних та земних сил. А оскільки любов притягає незборимими узами, Павло говорить про свою впевненість: “Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,  ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім“.

  Запитання для роздумів.

Як часто в моменти невдач та випробувань пригадуємо собі про те, що Бог любить кожного з нас настільки, що “власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас” (Рм 8:32) ?

Чи справді  усвідомлюємо, що “Бог є за нас” (Рм 8:31)?

Наскільки впевненість в Божій любові, спонукає нас жити для інших?

о. Юрій Щурко

 

Переглядів: 132 | Додав(ла): Оксана | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Липень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Пошук
Прочанські вітання
[09.12.2016]
Ці вітання для Богдана Флюнта з Борислава (0)
[06.12.2016]
Вітаємо Катерину Мацелюз з села Коти (0)
[06.12.2016]
Вітаємо Оксану Коваль зі Львова (0)
Нові статті
[03.12.2016]
Двадцять тез Глави УГКЦ про християнське подружжя (0)
[03.12.2016]
Десять порад про те, як виховати щасливих дітей (0)
Свідчення
[05.12.2016][Прохання]
Молитва до Матері Божої, що розв'язує вузли (0)
[04.10.2016][Враження]
Служіння як дар і як жити прощею 365 днів! (0)
[04.10.2016][Інше чудо]
Сьогодні з Богом говорили про тебе... (0)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2016