Святе Письмо. Євангеліє від Мт 10, 32 – 33; 37- 38; 19, 27-30 - 22 Червня 2016 - Паломницька спільнота "Самбір-Зарваниця"









Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Наша історія
Міні-вісточки
Друзі пропонують
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » 2016 » Червень » 22 » Святе Письмо. Євангеліє від Мт 10, 32 – 33; 37- 38; 19, 27-30
22:56
Святе Письмо. Євангеліє від Мт 10, 32 – 33; 37- 38; 19, 27-30

 Євангеліє на першу неділю після П’ятидесятниці – Всіх Святих (Мт 10, 32 – 33; 37- 38; 19, 27-30).

Контекст

Говорячи про контекст будь-якого уривку в Євангелії від Матея, слід відзначити одну дуже характерну літературну особливість цього Євангелія, яка полягає в чергуванні певного зразка, відповідно до котрого воно побудоване. Отже, йдеться про те, що весь матеріал євангелист ритмічно уклав в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. «діяльні» та «навчальні» частини). Існує п’ять частин з великими промовами Ісуса:

1). Мт 5 – 7: т. зв Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (щоправда Матей як єврей, який пише до євреїв, з метою переконати їх, що Ісус ‑ це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову “Царство Боже”, вживає типовий для його одноплемінників термін “Царство Небесне”).

2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись).

3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства – як воно непомітно починається, росте і т. д).

4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться в основному про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).

5). Мт 23 – 25 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 24-25 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, – йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом – Парусією).

Матей навіть встановив формулу, щоб сигналізувати про ці підрозділи, закінчуючи їх висловом: «Коли Ісус закінчив [ці слова]” (7, 28; 11, 1; 13, 53; 19, 01; 26, 1).

Читання з Євангелія цієї неділі (Мт 10, 32 – 33; 37- 38; 19, 27-30) складається з трьох тематично пов’язаних між собою уривків, які взяті з 10-ї та 19-ї глав відповідно. Перші чотири вірші (32-33 та 37-38) є частиною повчання Ісуса апостолам, яких Він посилає на проповідь в Мт 10, яка, в свою чергу, є другою навчальною частиною цього Євангелія. Мт 10 починається розповіддю проте, що “прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч” (Мт 10, 1), й після цього послав їх на проповідь “до загиблих овець дому Ізраїлю” (Мт 10, 1-15). В наступних віршах (Мт 10,16-23) Ісус каже, що учні будуть як вівці серед вовків, та що їх чекає переслідування. Проте учні не повинні цього боятися, оскільки без волі Отця з ними нічого не станеться, а вони дуже дорогі для Нього (Мт 10, 24-31). Однак апостоли повинні бути свідомі того, що бути учнем Ісуса означає бути завжди готовим визнати Ісуса своїм Господом навіть у небезпеці смерті (Мт 10, 32-33), та що слідування за Ісусом неминуче спричиняє поділи та непорозуміння навіть з найближчими людьми, яким часом важко зрозуміти пріоритет Божого над усім іншим (Мт 10, 34-39). Проте розчаровуватися не слід – прийняти учнів Ісуса – означає прийняти Його Самого (Мт 10, 40-42).

Таким чином, вірші 10, 32-33 та 37-38 належать до кульмінаційної фази навчання Ісусом своїх апостолів, в котрому йдеться про важливість готовності завжди свідчити Христа (32-33), навіть якщо це вимагає ставити Бога понад усе (37-38).

Текст Мт 19, 27-30, який завершує читання цієї неділі, знаходиться в кінці 19-й глави, яка слідує відразу за четвертою навчальною частиною цього Євангелія (Мт 18), в котрій Ісус повчає учнів проте, які стосунки повинні існувати між членами Царства (т.зв. Навчання про Церкву). Деякі екзегети вважають, що Мт 19 є своєрідним смисловим доповненням до повчань присутніх у Мт 18. Отож, в Мт 19, 1-2 читаємо про те, що Ісус закінчивши навчання (присутнє в Мт 18), залишає Галилею та прибуває в сторони Юдеї, що за Йорданом. Там, у відповідь на запитання фарисеїв, навчає про розлучення (19, 3-12), просить апостолів не забороняти дітям приходити до Нього та благословляє їх (19, 13-15), розмовляє з багатим юнаком (19, 16-22) та навчає про перешкоди, які чинить багатство для входження в Небесне Царство (19, 23-26), й вкінці на питання Петра, що апостоли отримають за те, що пішли за Ним, говорить про велику нагороду, яка їх чекає (19, 27-30). Таким чином вірші в Мт 19, 27-30, слідуючи відразу за розповіддю про багатого юнака та описом перешкод, які не дозволили йому піти за Ісусом, творять певний контраст з поставою молодого чоловіка прив’язаного до своїх багатств.

Структура читання та короткий коментар.

I. Визнання та зречення (10, 32 – 33):

1. Визнання (в. 32): Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Публічне визнання Ісуса— в цьому контексті можливо на обороні в суді— включає прийняття Його послання та слідування за Ним в учнівстві (пор. Рм 10, 9 -10 Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, 10 . бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.). Результатом такої поведінки учня буде його визнання в небесному суді перед Богом (Мт 25, 34: Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу.), якого Ісус називає Своїм Отцем, підкреслюючи тим самим особливі стосунки між Ним та Отцем, які також розділяють учні (пор. Мт 10, 20; 29). Цілий уривок, отже, має есхатологічну тональність[1].

2. Зречення (в. 33): Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним. Дієслово ἀρνεῖσθαι (arniste) – “відступати, зрікатися заперечувати, відкидати, не визнавати,” в цьому тексті має значення апостазії[U1] . Відкинути Ісуса означає бути відкинутим Ісусом перед Отцем (пор. Мт 7, 23; 25, 12).[2]

II. Поділ сімей, апостольство та хрест (10, 37-38).

1. Вибір між Ісусом та найріднішими (в. 37): Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Не зважаючи на те, що сімейні стосунки були дуже важливі для культури, в якій жив Ісус, вони все ж не можуть мати пріоритету над стосунками з Ісусомі тому, якщо необхідні болісні розриви чи поділи, вони мусять толеруватися в рамках теперішньої земної реальності (однак буде і майбутня компенсація – пор. Мт 19, 29). Дієслово любити (φιλῶν – philon) хоч і окреслює родинні почуття, тут позначує не емоції, але вірність та зобов’язання, які є серцем учнівства.[3]

2. Справжня ціна учнівства (в. 38): Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. Радикальні положення з особливим наголосом на безкомпромісній вірності Ісусові, висловлені в попередньому вірші, тепер перевершені ще більш радикальним окресленням природи справжнього учня Ісуса, яке будучи висловлене в абсолютних термінах, доповнюється та підсилюється думкою наступного 39 вірша: ” Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде”

III. Нагорода апостолів (19, 27-30)

1. Питання апостолів відносно нагороди (в. 27): Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?». Петро, як в інших місцях Євангелія промовляє від усіх апостолів (пор. Мт 15, 15; 16, 16; 17, 4).

2. Відповідь Ісуса:

а). сидіння на престолах (в. 28): Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. “Здивованим учням Ісус описує новий Божий світ, багато в чому протилежний до нашого життя. Син Людський, що сидить на «троні слави», нагадує нам 7-й розділ книги пророка Даниїла, в якій йдеться про перемогу Бога над силами зла. І коли це станеться, та людина, яка залишить все заради Христа, не тільки знайде «життя вічне», а й буде правити разом з Ним у Його новому світі. Ісус говорив про дванадцять престолів для апостолів, які могли зрозуміти Його буквально. Незабаром вони виявлять, що один з дванадцяти – зрадник, а оточувати їм доведеться «престол», зроблений з двох дерев’яних дощок – хрест. Доля, яка чекає Ісуса в Єрусалимі, ясно показує, що в новому Божому світі ніякого значення не матимуть мирські ознаки величі і слави”[4].

б). майбутня нагорода та вічне життя (в. 29): І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Вислів πᾶς ὅστις (pas ostis) – “кожний” - розширює відповідь Ісуса поза коло 12-ти апостолів, включаючи всіх учнів Ісуса. Типово поетична мова цього вірша служить гіперболою в описі щедрості есхатологічного благословення, котре багаторазово перекриє всі втрати земного життя. Про жінку згадують тільки окремі манускрипти, ймовірно через паралель в Лк 18, 29; без згадки про жінку твориться перелік семи пунктів, котрий творить символічну повноту залишення всього заради Ісуса.[5] Життя вічне (ζωὴν αἰώνιον – zoin eonion) - це не просто хронологічна безконечність, але насамперед інша якість життя, яким живе сам Господь та над котрим смерть і тління не мають влади. Матиме в спадщину (κληρονομήσει – klironomisi) – це дієслово позначує ту спадщину Божих дітей, яку Отець призначив для нас ще перед створенням світу (все це чудово описано в Еф 1, 3-14).

3. Заключний вислів про повну переміну (в. 30): Багато з перших будуть останніми, а останні – першими. Беручи до уваги контекст, найбільш правдоподібно, що під “останніми” мається на увазі апостолів, які залишили все (пор. 1 Кор 4, 9-13), в той час як під першими, мається на увазі людей подібних до молодого багатого юнака, про якого йшлося в Мт 10, 16-22. Можливо також, що Матей в такий спосіб хоче перестерегти [U2] занадто певних свого майбутнього [U3] перших християн та залишити читача перед відкритим питанням, щоб в такий спосіб перейти з ним до наступної частини Євангелія.[6]

Підсумки

Перші два вірші недільного читання (Мт 10, 32-33) вказують на те, що Ісус є в центрі послання про Царство, не тільки проголошуючи його, але уприсутнюючи його через служіння словом та надзвичайними діяннями. Зв’язок з Богом є можливий тільки через зв’язок з Ісусом; відкинути Ісуса – означає відкинути Бога (пор. Мт 10, 40). Текст Євангелія не передбачає нейтральної постави читача у відношенні до Ісуса: або ти «за» або «проти». Цей уривок також руйнує межі юдаїзму, оскільки ні пророки, ні книжники, ні равіни не могли сказати подібних слів. Матей продовжує перед своїми читачами підкреслювати унікальність Ісуса.[7]

Свідчити Ісуса не є легко. Існують численні дуже природні та непомітні перешкоди: наші батьки, діти, майно, тощо. Проте Ісус тут не каже, що кожен, хто піде за Ним, повинен відокремитися від сім’ї. Звичайно, ні. Справді, багато хто з апостолів у часи ранньої церкви брали з собою своїх дружин (1 Кор 9,5). Але Ісус знову рішуче нагадує своїм послідовникам про вибір пріоритетів. Ісус не говорить (як деякі вважають), що кожен може служити Господу по-своєму, але відданість Богові повинна бути головним пріоритетом. З Євангелія видно, що це дається нелегко. Петро тричі відрікся від Нього, Юда Його зрадив, а інші учні в часі небезпеки розбіглися і сховалися. Ці вірші переносять нас назад до Нагірної проповіді. Ісус не просто краще від інших навчає нас слідувати Божим ідеалам. Він прийшов не для того, щоб показати нам дорогу з цього світу в той, куди ми потрапимо після смерті. Ні. Ісус прийшов, щоб показати нам новий спосіб бути Божими людьми. А якщо хтось бажає жити по-старому, хай нарікає на себе. Ісус не хотів розділяти сім’ї, але попереджав, що якщо люди підуть за Ним, поділ неминучий. Слова Євангелія «вороги людини – домашні його» є цитатою з старозавітного пророцтва (Міх 7, 6). Пророк пророкує, що коли Бог буде творити у світі щось нове, жахливі поділи в сім’ях неминучі. Коли Господь бажає спасти своїх людей, завжди знаходяться ті, хто вважає, що вони не потребують порятунку. Наводячи ці слова пророка Міхея, Ісус хоче попередити своїх послідовників: «Не дивуйтеся, якщо такі поділи відбудуться, це теж частина вашої традиції! У ваших власних Писаннях говориться про великі поділи в той час, коли Господь захоче спасти всіх ». Тому проблема, яку треба було вирішити учням Ісуса, була такою гострою – і залишається гострою донині, оскільки люди зазвичай вибирають комфорт. Але ці труднощі врівноважуються великою обіцянкою тим людям, які візьмуть слова Ісуса і будуть жити відповідно до них: Він «визнає» цих людей перед своїм Небесним Отцем. Ті, хто втратить життя, знайдуть його знову. «Не втратять своєї нагороди» люди, які служать іншим в ім’я Ісуса. Людина, що напоїла холодною водою «одного з малих цих», напоїть самого Ісуса”[8].

о. Юрій Щурко УКУ

 

Переглядів: 107 | Додав(ла): Оксана | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Червень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Пошук
Прочанські вітання
[04.12.2016]
Вітаємо юну прочанку Марію Комарницьку з Дрогобича (1)
[03.12.2016]
Наші вітання Хим'як Оксані з міста Стебника (0)
[02.12.2016]
Вітаємо Анастасію Антонівну Борис з Другим роком! (0)
Нові статті
[03.12.2016]
Двадцять тез Глави УГКЦ про християнське подружжя (0)
[03.12.2016]
Десять порад про те, як виховати щасливих дітей (0)
Свідчення
[04.10.2016][Враження]
Служіння як дар і як жити прощею 365 днів! (0)
[04.10.2016][Інше чудо]
Сьогодні з Богом говорили про тебе... (0)
[30.06.2016][Прохання]
Молимось за тебе повсякчасно (0)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2016