Що таке патріотизм? В історії по-різному відповідали на це запитання сотні видатних діячів, часом сперечаючись між собою. Але запитаймо у великого подвижника, активного борця за права і свободу рідного народу, душпастиря Христового стада, митрополита  Андрея (Шептицького), який засвідчив справжній патріотизм власним життям.

Читаючи його твори, ми не можемо не зауважити й не відчути його величезної любові до свого народу. Його  батьківський голос промовляє про високу культуру і духовний спадок українців. Першою та найголовнішою метою Митрополита було вести своє стадо до Господа Бога. Водночас, як вірний син свого народу, він прагнув усе життя йому допомагати і разом з ним перебувати в постійному русі до кращого життя.

Свій суспільний авторитет слуга Божий митрополит Андрей здобув  ще за часів Австро-Угорської імперії. Владика чітко бачив, що розгортання революційної боротьби, яка лише порушила б рівновагу у регіоні, було на той час недоречним і не зіграло б на користь українців. Митрополит Андрей прекрасно розумів, що перед тим, як почати боротьбу за державну незалежність, потрібно мати надійний фундамент. Ним стало виховання довіреного йому Господом люду в дусі патріотизму та любові до Батьківщини. Його пастирська діяльність у кристалізації українців в єдиний національний моноліт допомогла   формації молодого українського покоління, що в кінцевому результаті  спричинило розгортання напередодні Першої світової війни стрілецького руху. Андрей Шептицький розглядав патріотизм як органічне християнське почуття, яке є не лише дозволеним, але й обов'язковим. В цьому ж контексті слід розглядати слова Папи Пія ХІІ: «Моїм обов’язком є вкотре нагадати усім, що саме вчення Церкви закликає і штовхає католиків плекати щиру і глибоку любов до власної земної Батьківщини».

Формуючи молоде покоління у дусі любові до Батьківщини, Митрополит наголошував, що насамперед хорошим патріотом може бути ревний християнин, який поступає згідно з голосом власного сумління: «Молодь треба виховувати в щирій любові до Вселенської Церкви і Батьківщини. Недостойний Христа той, хто патріотичні обов'язки ставить вище від релігійних обов'язків»[2]. Патріотом може бути й той, хто в першу чергу «боронить добру славу своєї Батьківщини»[3]. Звертаючись до тогочасного юного покоління, він закликав, щоб молодь плекала любов  до Батьківщини та рідного народу через пошану до предків та культурної спадщини, бо «в національному житті, передання – підвалина майбутнього. Народи не доходять до мужеского віку працею одного покоління, а потрібна тяглість»[4]. Тому тільки добре вихована молодь зможе  належно очолити процеси національного відродження і будівництва держави: «Думаю, що одною з найважливіших справ є плекання в молоді високих ідеалів. Виховання, яке даємо, повинно виробляти героїв, бодай так, щоб деякі з вихованих Церквою стали великими християнами. Можна і треба плекати різні великі ідеали: ідеал наукової праці, ідеал витривалої консеквентної та ідейної праці для родини і для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному з молодих безумовно треба ідеалу бути добрим, а то й великим християнином. До певної міри молодь мусить зрозуміти, що від того залежить успіх у досягненні інших ід[5]

Бажаючи якнайкраще вселити любов до рідної землі, культури і традиції у серце свого народу, Митрополит, подаючи власний приклад служіння цьому народу, доручає священнослужителям доносити те почуття любові до Батьківщини та свого народу: «Будучність народа в ваших руках... Неутомимо трудіться в праці для народа; радо несіть в жертву і власне добро, власну вигоду, коли добро народа того вимагає, працюйте для будучности, працюйте над християнським вихованням суспільности,[6] [а] післаник Христа може говорити про патріотизм, але мусить говорити звідси зі становища Христа і зі становища предвічної небесної правди»[7].

І ще один важливий момент. Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті, як правдивою любов'ю до ближнього: «Християнин, і не тільки християнин, а кожна людина зобов'язана з людської природи до любові ближнього. І не тільки християн, але й всіх людей буде Всевишній Бог Ісус Христос, справедливий Суддя, судити по всім ділам життя, а передусім по ділам милосердя і любові до ближнього»[8]. А у листі до о. Джванні Дженоккі[9] слуга Божий митрополит Андрей казав:«Я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилась з цієї любові, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу»[10]. Тут варто згадати і ставлення Митрополита до євреїв. У відношенні до них він, за прикладом доброго самарянина,  керувався любов’ю, рятуючи їх під час війни від смерті. Цей факт єврейський народ і до сьогодні пам’ятає та шанує постать митрополита Андрея.

Отже  застановляючись над життям великого Слуги Божого, читаючи його пастирські послання, ми все більше дивуємося з його палкої любові до України і її народу, захоплюємося його подвигами і жертовністю особливо тепер,  коли наша держава  і народ переживає нелегкі часи. Нині Україна іде своїм хресним шляхом, як колись Господь наш Ісус Христос. Але після Голготи Ісус воскрес. У воскресіння України вірить і його очікує митрополит Андрей, закликаючи кожного із нас любити свій народ і Батьківщину та пам’ятати, що це найцінніше, що у нас є.

Владислав СТЕФАНИШИН, семінарист ІІІ курсу ДДС

Релігійно-суспільний часопис «Слово»

Дрогобицької духовної семінарії

№ 4 (60) грудень 2014 – лютий 2015