 - Слава Ісусу Христу. отче Ігорю. Знаю, що Ви уже другий раз на Євромайдані у Києві. Прошу Вас поділіться своїми враженнями, думками та
пережиттями з Євромайдану?
Слава навіки Богу. Так, я щойно повернувся з Києва. Дуже задоволений, тим, що люди починають брати відповідальність за державу. Бо мені здавалося до
тепер, що більшість людей хочуть вибрати нового диктатора, тобто нового
президента, який має все вирішувати, а вони – стояти з боку і дивитися. Натомість – тепер здається, що майдан дозріває тим,
що люди кажуть, що від опозиції також треба вимагати. Тобто, ми її вибрали і вони роблять все
що люди хочуть. Люди
розуміють, що без цього не може змінитися Україна. Ми вибрали Ющенка, але від нього нічого не вимагали,
він робив що хотів, тому ми не можемо залишатися на тому рівні. Також те, що
люди уже не бояться, вони готові віддавати життя на майдані, і це дуже важливо,
люди готові посвятитися, щоб жити у правді, жити у правді, у справедливості,
жити з Богом.
– В ту страшну ніч з 29 на 30 листопада Ви були на Майдані. Розкажіть, як це сталося?
Так, слава Богу, я був тоді на майдані. Дякувати Богу мене не
били. Я був одягнений, як священик, ніс у руках хрест. Вони кричали на мене, чому я ховаюся за хрест, штовхали мене в груди, плечі, але не били. Натомість – то була спланована акція. Їх було
вдвічі більше, чим людей і не
було потреби нас бити. Я і до сьогодні не можу зрозуміти, чому вони нас били. Нас можна було
легенько витиснути. Ми були дуже мирні. Били по плечах, по голові, по обличчі. Били дуже жорстоко. Сьогодні я
говорив з одним хлопцям, він одягнув таку каску, велосипедну, і його вдарили по
тій касці і каска розлетілась, а якщо б у нього не було тієї каски на голові то
страшно уявити що б то було... Вони били зовсім не адекватно. І досі не можу
зрозуміти для чого нас били...?
– В новинах ми читаємо, що на майдані
створили Капличку. Скажіть, будь-ласка, про роль Церкви на майдані?
Так, там де
штаб майдану, поставили Хрест, Престіл, але там майже ніхто не молиться, тому
що там огороджено, мало людей, там
нікого не пускають. Це пробували на
початках. І тому поставили намет тут ближче до "Стели", і тут є
завжди багато людей, і постійно моляться.
А місія нашої Церкви на майдані від початку і до тепер
триває, це – безперервна
молитва. Ми стаємо в коло, по
п'ять осіб - відповідальних в кожній
групі - решту всі долучалися до них, організовуються в безперервну молитву. До нас приєднуються різні люди, греко-католики, православні, не
віруючі, чи може такі, що ніколи не ходили до церкви й усі разом молимось. То
така молитовна сторожа і що дві години ми міняємось і молимось, день і ніч
безперестанку. Поки ми всі разом не впадемо перед Богом на коліна - поти Бог не підійме Україну з колін, - з благословенням ваш о. Ігор Козанкевич.
- Дякую Вам, отче Ігорю.
Інтерв’ю в отця Ігоря Козанкевича, директора БФ "Карітас" СДЄ УГКЦ взяла Марія Гапук, м. Львів
| 
