Дорога прочанська родино, хочу поділитися незабутніми враженнями від чувань, які так гарно молитовно пройшли у каплиці Карітасу СДЄ  у місті Дрогобич у свято Стрітення Господнього. Досі в моїх вухах бринять рядки із вечірньої, особливо "Із глибини візвав я до Тебе, Господи; Господи, почуй голос мій"( Пс. 129, 1). Думаю, що і  кожного учасника чувань почуті рядки із псалма  направили у більшій мірі творити молитву із глибини серця, і щирості душі подякувати Богу за все, і випросити для себе, ближніх і рідних тих ласк, яких вони потребували.

  Отож, "Увечері і вранці й опівдні я благатиму й молитиму, і мій голос Він почує"( Пс.54, 18), наші чування розпочались із Вечірні, яку разом творили всі паломники ,які прибули до Дрогобича, а провели її отець Богдан Лехович, брат Денис та брат Тарас. Така молитва була рушійною силою для роздумів, щирого благання і подяки на кожну хвилину цієї благословенної ночі. За декілька хвилин після Вечірньої, ми мали можливість послухати історію написання нашої прочанської ікони, символіку зображеного на полотнах, роздумували над кольорами, стилем писання ікони та багато цікавих моментів. Дякуємо Людмилі за те, що так гарно, щиро розповіла прочанам,які  вирушають разом з Богородицею вже не одну пішу прощу, а також прочанам-новачкам, які вперше побули біля її стіп на нічних чуваннях. Особливо протаранило мою душу те, що ікона мандруючи прощами, містами, селами української землі, є особливим оберегом наших прочан-заробітчан, наших рідних,які не із власної волі покинули рідну домівку, дітей і поїхали на чужину шукати "кращої долі". Тому Богородиця, до якої шлемо наші молитви за матерів, братів сестер із наших родин тримає їх  під Своїм святим покровом, береже їх від усього злого, дає їм терпіння і надію, що скоро повернуться до рідного дому, на рідну землю.

 Мить... у каплиці вимкнули освітлення, лише світло двох напрестольних свічок серед нічної темряви нагадували нам про благодать Господню, про присутність Бога між нами, сповнення святим духом наших душ під час Ісусової молитви. В кого сльози на очах, а в кого в душі, оскільки така молитва переповнює і заставляє нас оцінити сенс життя, подумати над своїми вчинками, ставленням до ближніх, відчути любов Творця небесного, бо кожен з нас покликаний на цей світ творити добро, ділитися любов"ю з іншими, але чому інколи не вдається виконати задум Божий? Для цього був відеденений час, час на молитву тиші, час на розмову з Богом, щоб почути те, що хоче сказати нам Господь. Він може нічого не сказати, але завжди про нас пам"ятає, опікується нами як батько.

 Кульмінаційним моментом нашої нічної молитви була Божественна Літургія, бажаючі могли приступити до святої Тайни Покаяння і прийняти Святе Причастя...відчули присутність Бога у наших зболених серцях, який прийшов до нас в святому тілі, найсвятішій крові...

   Опісля Літургії, нас чекала праця в групах, але оскільки наша прочанська родина була невеличкою, всі ми зібралися за "сімейним" прочанським столом, почаювали і покуштували прочанських смаколиків, які приготували для нас прочани з дрогобича і почали роздумувати над святом Стрітення. Панувала дуже дружня, щира, спокійна, рідна атмосфера. Потім почали згадувати моменти з попередніх прощ, які найбільше зап"яталися, найбільше вразили, сподобалися і в цю ж хвилину всі ми перенеслися на прощу думками, це було так гарно, коли кожен наввипередки хотів поділитися тою подією, яку хотів би ще не раз повторити, одразу ж захотіли літа, щоб знову рушити  із Самбора до Зарваниці.

 Наші прочанські спогади ще б продовжувалися, але настала 3.00 год ночі, і ми продовжили  наші чування молитвою Вервиці до Божого Милосердя, під проводом пані Орести з Дрогобича.  Ну, а які чування на прощі минали без Акафісту до нашої Неньки, Зарваницької Богородиці? Ми ж тілом були присутніми в Карітасі, а душа - біля чудотворного образу в Зарваниці, прославляючи Пресвяту Матір Зарваницьку, і благаючи про заступництво, захист, зцілення від недуги і виздоровлення нашого дорогого отця Василя. Для прочан супроводом у акафісті послужив брат Андрій (випускник ДДС), кожне слово промовлене з уст паломників несло в собі щире прохання і  надію у спільному наміренні. Після закінчення акафісту, знову тиша, темрява і лиш полум"я свічок. Так розпочалась молитва намірень. Спільно молилися в першу чергу з подякою Богові за дари, які Він нам дає, за церкву, за наших отців духовних, які з нами на прощах, за людей, які, з-за певних обставин, не змогли приїхати, за наших прочанських дітей, прочан, які за кордоном, за їх рідних, за дітей, за молодь, за потребуючих прочан і всі прохання, які висловлені були в часі молитви. В глибоких роздумах, переповнених радістю серцях була разом змолена Вервиця подяки Богові. за такі чудові чування. Як шкода, що мені не вдалося бути до кінця чувань. Дякую Богові за людей, які організували такі незабутні молитовні чування біля прочанської ікони, за їх працю, участь у молитві, та ті дивовижні хвилини у паломницькій сім"ї.