Можу писати про прощу щодня. Бо, дякувати Богу, пам'ятаю кожну мить її, кожен порух душі. І хочу, щоб ця хода тривала. І щоб поруч ішли інші.

   Коли керівник групи під час прощі попросила написати враження, все вмістилось у декількох словах. Тепер - більше. 
Кожного Господь покликав сюди по-своєму. Вже вдома побачила на минулорічних відео знайомі обличчя. Я ж ішла вперше. Не було важко. Думала про те, як Ісус ішов на Голгофу, оточений вороже налаштованим натовпом, де не подавали води, не пропонували нести ношу, не усміхались, де ніхто не проколював болючих мозолів, щоб полегшити страждання, а замість панамки - терновий вінок... Ми покутували свої гріхи. Він - гріхи мільойонів нас!

   Думалося в той час про Марію, яка,як і тоді, була поруч з своїми дітьми - погляду вистачало, щоб іти набагато легше: Вона була з нами. З деякими - говорила. Бережімо Матір Божу!

   За кадром залишиться багато особистого, що відкривалося на прощі та в її продовженні вдома. Бо Бог любить нас. І дасть нам все, що попросимо. Хоч, чесно кажучи, коли ти так близько до Нього, тобі нічого й не хочеться. Тільки вічно бути поруч з умиротвореною усмішкою на обличчі. З'являється знане з дитинства відчуття ДОМУ, повернення ДОДОМУ. І ти навіть не підпускаєш думки, що це закінчиться... Зовсім ненадовго, як у суботній проповіді, ти не зможеш поставити наметів на цій горі Духа Святого, а просто спустишся униз - у повсякденне життя, бо Він цього захотів. І будеш розказувати іншим про те, що Господь любить нас. І будуть ті,які повірять, хоч не бачили... І ті, які захочуть приєднатися наступного року, щоб пережити щось своє... " Але я не зможу жити навіть дня без Тебе, добрий мій Господь"...

Господи Боже, Ти нас обігрій -

Сонця даровано стільки! 
Наші серця для любові відкрий.

Дай визнавати помилки. 
Боже, Ти друзів для мене зберіг.

Мамою Ти благослОвиш. 
Господи Боже, хай падає й сніг.

Буде все так, як дозволиш. 
Господи Боже, хай ллються дощі-

Йду у воді по коліна. 
Хай нас затримують терну кущі,

І мозолі, й судомини. 
Так мене Матінка Божа веде.

"Все буде добре, -говорить: 
Маму шануй - Бережи і Мене!"

Хай не продовжиться горе. 
Бачила смуток в очах мовчазних.

Хрестик із вервиці зникнув. 
Стало так боляче вірі на мить -

Та відродилась!Не зникла! 
Ніби наново почала свій шлях,

Важчий на прощі усоте. 
"Хрестику любий!"-у сні по ночах

Ніби шукала укотре. 
Господи, Воля Твоя пресвята.

І волосина не впаде.... 
Радо приймаю нового Хреста -

І понесу Його радо... 
Я не просила.Не скаржилась я .

Дяку лиш слала до Неба. 
Всує Твоє не взивала ім`я.

Вірила просто у Тебе. 
В мене було сотні інших прохань:

Рідні, село, українці. 
Дякую, Боже, за втому від ран.

І за короткі зупинки... 
І, коли всі вже прийшли, я ще йду,

Твою тримаючи Руку. 
Дякую, Боже, коли я паду,

Що піднімаюсь крізь муки. 
Господи Боже, хай інші ідуть -

Твою показують силу. 
Хай одне одного всі бережуть,

Візьмуть любові на крила. 
Хай не закінчиться проща в душі.

Наші гріхи хай зітруться- 
З ран тих поллються молитви вірші.

Очі до Тебе сміються. 
Знаю, лиш Ти сотворив оцей вірш -

Наша з Тобою розмова... 
Чийого серця торнутись велиш -

Все зрозуміє, до слова... 

Світлана НЕСТЕРІВСЬКА, 16 група