Головна | Каталог статей | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Наша історія
Міні-вісточки
Друзі пропонують
Категорії розділу
Піша проща "Самбір-Зарваниця" [129]
Інші зустрічі та прощі [59]
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » Статті » Паломницька спільнота » Піша проща "Самбір-Зарваниця"

Моя історія... День третій...

   Неділя. Гарний день в принципі, а влітку і поготів. І в мене гарний день. Сильні кепські симптоми відійшли, і я вже цікавлюся іншим. Найперше мамі зателефонувала. Нафантазувала, звісно, що мені добре йдеться. Спиталася, як їй вдома. Каже, що спекотно, а нанині був сильний дощ. Та моя мама все більше хоче знати, як мені? І я много всякого вифантазовую, боюся, щоб собі не проговоритися. І мені вдається не зізнатися, де я є насправді.

Розмовляючи з мамою, і собі подумала: як там Проща? Як ідеться прочанам? До якого населеного пункту прийшли? Чи знають, що зі мною? Я направду мала великі сподівання на цьогорічну Прощу. Цей рік видався непростим. 15 квітня помер мій вітчим, якого я батьком називала. Перед тим з нового року хворів. В селі залишилася тепер сама мама. Я хотіла в прочанській дорозі найперше обдумати своє майбутня, вирозуміти для себе, що в моєму житті є головне, а що найголовніше? Як мені надалі рулювати своїм життям? Я мала насичений порядок денний на всі десять днів!

В принципі десять моїх днів ніде від мене не втекли. Хтось каже, що робота в ліс не втікає. То правда! Але і дні людини також тримаються людини, причому дуже моцно! Десять моїх вільних днів зі мною, і я мушу їх собі скрашувати всяко. Я мала час на роздуми, правда, до всіх моїх нагальних до 4 серпня роздумів додалися нагальніші. Найперше, що ніяк не могла второпати, чому то аж таке зі мною трапилося! Зазвичай, коли людина має світле прагнення, то Небо їй тільки в поміч! Я не розуміла, чому в мене вийшло так, як в тій народно-християнській приказці: хотіла душа в рай, та гріхи не впустили! У моїй ситуації хотіла Надія в Прощу, та гріхи її не пустили! Далі думаю про великі гріхи. Про гріхи ще більші. Про гріхи менші за великі. Про гріхи більші за ще більші. Аналізую всякі ситуації, пригадую різних людей, доскіпуюся до найдрібнішого. Гм... Є всякого, на жаль, і безгрішна тілько в переносному значенні.

Далі в голову лізуть всякі мислі, в принципі і не завжди здорові. Неділя в лікарні зазвичай спокійна, майже ніхто зайвий раз не потурбує, не відволіче від грізних мислей. Зранку за розпорядком дня звичного: туалетні процедури, сніданок, уколи, таблетки, крапельниці. Лікувальні процедури за призначення лікаря роблять медсестри, санітарки попитуються, як справи у хворих з усім решта. Планового огляду нема, лікар є десь там, що називається, на всяк випадок.

Опісля обов'язкових крапельно-пігулкових процедур маю ще перев'язку. Я вже писала, що жили-зашивали мене дуже боляче, а в неділю дорахувалася, що маю один шов на лобі (перелом лобної кістки). Дві шиті рани з тильної сторони голови: одна біля потилиці зліва, інша - справа трохи вище. Перші два дні перев'язувала Марічка. В мене не було свого бинта, то вона приносила з лікарні. Я до неділі була без гривеника: гроші тому поганому Комусь також сподобалися, і він собі їх забрав. У лікарні до мене ще ніхто з моїх знайомих не заходив, а тому в мене не було навіть копієчки.

У неділю на перев'язках чергувала не Марічка. Гарна молода медична сестра в стильному медичному одязі. Підійшла до мене, спитала, чи маю свій матеріал для перев'язки. Почула, що ні, і давай свою тираду правити! Мовляв, а що я маю зі своєї кишені купувати Вам бинт?! Як завелася! Я понеслося з її уст всяке на пацієнтів, що не мають змоги придбати собі бинт, зеленку, вату і ще дорожче!

Я слухала і дивувалася. Мовчки спочатку, а потім голосно і напівцензурно. А далі просто її вигнала з палати і сказала, щоб більше її не було видно. І відразу в думці подякувала своєму лікарю, який і дороговартісне обстеження мені організував, і ліки потрібні забезпечив. Пізніше скажу йому, що Христос мав свого Петра, а я Вас! Зветься-бо мій лікар-нейрохірург Петро Любомирович. А поки відходжу від прикрої ситуації...

Лежу собі і слухаю. Наче хтось співає. Я чула таку пісню. У Прощі. У церкві. Відчиняються двері п'ятої палати, і на порозі мої прочани! То зайшла Галя Заячкевич, Галя Танчук, Галя Скиба, Світлана Савшак, Люда Пушкар, Леся Андрусик, і два мужчини: Ярослав Карпінець, Андрій Кітик. Кажуть, що Проща дійшла до Лисовичів, а в Лисовичах отець-парох сказав прочанам, що Надія Князев в Стрийській лікарні. І прочани з тридцятої групи вирішили мене провідати. Боже, дякую Тобі!

Найперше цікавляться, як я втрапила в лікарню. Розповідаю. Дивуються мовчки, а одна Галина щиро зізнається, що думала, що я посварилася з кимось. Я такому здивувалася ще дужче: як то так можна про мене подумати?! А зрештою, ну, думає про мене так Галина, а я що їй можу зарадити?!

Розказують про Прощу. Йде багато люду. Йдуть нормально. Правда, в неділю падав дощ, а два дні була спека. Що йде багато молоді. Що тридцята група помітно розширилася: додалося багато молоді. Слава Богу, що молодих людей долучають до організації Прощі. Що Проща після нас, підтоптаних, матиме продовження.

Говорили-розпитували, дивувалися-співчували, а тепер час до Прощі повертатися. Прощаємося, Ярослав залишає значну суму грошей: я бачила, як він виходив на балкон. Певно, питався дозволу в отця Антона Бориса - духівника міжнародної десятиденної пішої Прощі із Самбора у Зарваницю. Залишили прочанський борщик із паличками, голубці. А ще овочі та фрукти, йогурт, сочок, водичку. Для мене то було важливо, оскільки ніхто, окрім двох полісменів, до мене не приходив. А Василь та Юрій справно мені носили мені всякі їстівні смаколики. Дякую, Боже, що є такі добрі українці у Стрийській поліції!

Я знову на лікарняному ліжку сама. У роздумах різних, та тепер уже приємніших. Як то з людиною буває! Людина людині мусить бути людина...

Мої роздуми перервали звуки. До палати прийшло много люду. Стали вияснювати за ліжко-місце, потім цікавитися, який де матрац. Зупинилися на ліжку біля вікна. І я аж тоді звернула увагу, в якій палаті лежу: направду простора, з великими вікнами, з суцільним балконом; є умивальник та унітаз, а з крану в спекотний серпень тече гаряча вода! Усі зручності для тимчасового перебування в мене є!

Одним словом, новоприбулій дістали з балкону дошку. Поклали дошку на ліжко, застелили простинню, скомандували лягти. Поглянули на знімок, поговорили про щось між собою, покликали ще когось в білому халаті, послухали того когось і розійшлись. Ми залишилися знову самі. Оксана розпочинає цікавитися. Я чую, що навпроти мене щойно лягла Галина. Що має проблеми зі спиною: послизнулась на м'ячику і впала на камін, вдарилася до чогось гострого на каміні. Пошкодила хребці, начебто, десятий та одинадцятий. Ані ми, ані Галина не знаємо, що така патологія лікується лежачи. На спині тільки. Не можна вставати, перевертатись навіть. Знову серйозний вердикт. А попереду ніч. Друга ніч у моїй цьогорічній Прощі...

Надія КНЯЗЄВ, Київ

Моя історія. День другий

Моя історія... День перший.

 

Категорія: Піша проща "Самбір-Зарваниця" | Додав(ла): Оксана (19.10.2017)
Переглядів: 140 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Прочанські вітання
[19.11.2017]
Вітання для нареченої Ірини Козоріз (0)
[19.11.2017]
Вітаємо Христину та Тараса Курчиків з народженням сина (0)
[12.11.2017]
Вітаємо з уродинами Ірину Чаплю зі Львова (0)
Нові статті
[11.11.2017]
«Наше слово» в Іспанії (0)
[30.10.2017]
Нічна проща мігрантів та їх родин Львів-Страдч або Бог говорить зі мною на різні теми. (0)
Свідчення
[17.08.2017][Враження]
Проща ніби казка, настільки багато там добра і світла (0)
[16.08.2017][Враження]
Тут н має "мене " і "тебе" , а є одне велике "МИ" (0)
[15.08.2017][Враження]
Проща - випробування на силу волі і духа (1)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2017