о. Марко (Ярослав) Семеген: «Сьогодні перед УГКЦ в Італії – серйозне завдання: допомогти нашим вірним зберегти, насамперед, свою духовну, а відтак національну ідентичність»

– Отче Ярославе розкажіть, будь ласка, про специфіку Вашого служіння як національного координатора  для українців в Італії?

– Комісія у справах міграції Єпископської конференції Італії заснувала служіння пасторальних координаторів для католицьких спільнот інших національностей, щоб забезпечити їх у стабільній та органічній формі пастирською та духовною опікою. Відповідно до документу «Erga Migrantes Caritas Christi», з-поміж усіх працівників, задіяних у сфері душпастирства в середовищі мігрантів, роль Національного координатора є особливою. Його завдання – здебільшого не стільки дієво допомагати самим мігрантам, але, радше, душпастирям-місіонерам, які працюють у різних спільнотах.

Національні координатори є неначе живим виразником Церкви ad quam на користь тих же душпастирів-місіонерів, однак координатор, за суттю, не є їхнім безпосереднім представником. Національний координатор працює, радше, для допомоги в служінні самим душпастирям-місіонерам, які для здійснення ними відповідного душпастирського служіння отримують від єпископської конференції «дозвіл на діяльність» у країнах зі значною кількістю мігрантів якоїсь певної національності.

Щодо душпастирів-місіонерів національний координатор виконує служіння братнього нагляду, посередництва та забезпечення стабільності зв'язку у взаєминах між різними спільнотами, Церквою походження та фундацією «Міґрантес». Координатор не має безпосередньої юрисдикційної компетенції щодо тих мігрантів, які, з огляду отримане право на постійне або тимчасове проживання на певній території, підлягають юрисдикції місцевих ієрархів помісних Церков або єпархій. Він також не має жодної юрисдикції щодо осіб душпастирів-місіонерів, які у всьому, що стосується їхнього служіння, підпадають під владу місцевого ординарія-ієрарха, від якого і отримують відповідні повноваження. Тільки при створенні нового душпастирського осередку чи призначенні, або усуненні душпастиря потрібна згода координатора. Національний координатор реалізовує своє служіння в тісному зв'язку з генеральним, регіональними та єпархіяльними директорами фундації «Міґрантес».

Основне завдання координатора – забезпечити функціонування душпастирської опіки для мігрантів, які проживають на території італійських єпархій. Він дбає про стабільність та розвиток душпастирства, дотримуючись пасторальних норм і планів партикулярної Церкви.

Координатор керує релігійними, культурними та опікунськими ініціативами. Залучає інших ієреїв, які повинні бути наділені спеціальним дозволом від ієрарха місця - до душпастирської опіки. Періодично візитує душпастирські осередки. Фіксує та поновлює статистику присутності в Італії етнічної чи мовної спільноти. Збирає інформацію про проблеми спільнот, над якими реалізовує свій уряд.

Сприяє у Церкві та в цивільних спільнотах пізнанню і шануванню культури та національних цінностей народу, до якого вони належать. Підтримує постійний зв'язок з фундацією «Міґрантес», якій представляє програму душпастирства та щорічний звіт про виконану працю.

– Чи є офіційна статистика щодо кількості українців в Італії?

– Єпископська конференція Італії у співпраці з «Карітас» та фундацією «Міґрантес» щорічно опрацьовує статистичні дані щодо кількості емігрантів на території Італії та щороку видає статистичне досьє. Очевидно, що йдеться завжди про легальну присутність. Відповідно до даних досьє, оприлюдненого на 2011 рік, в Італії перебувають 200.730 тисяч наших громадян. Тобто українці є п’ятою, після румунів, албанців, марокійців та китайців, найбільшою за кількістю групою емігрантів. З цієї цифри, згідно з нашими підрахунками, приблизно 60 тисяч греко-католиків. Скільки насправді є всіх українців в Італії – сказати важко. Однак, мабуть, щонайменше ще 50 тисяч перебувають на території країни без дозволу на проживання.

- Розкажіть, будь ласка, про церковні структури нашої Церкви в Італії? Скільки є парохій?

Говорити про офіційну структуру важко, оскільки її немає. Однак в Італії маємо свого єпископа – Преосвященного Діонісія Ляховича, який є Апостольським візитатором для українських греко-католиків у Італії та Іспанії. Діє спільний секретаріат візитатора та координатора. Також видається журнал «До світла» та функціонує офіційний сайт УГКЦ в Італії. В Римі маємо теж осідок релігійного Товариства «Свята Софія», Генеральну курію Отців Василіян, Генеральну Курію Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, Сестер Василіянок, дві Папські колегії, які всі є окремими організмами, але між якими є тісний зв'язок та ґрунтовна співпраця для добра нашої Церкви та вірних в Італії.

Сьогодні ми маємо 140 душпастирських осередків, з-поміж яких єдина персональна парохія святих мучеників Сергія і Вакха для українських греко-католиків у Римі, заснована 40 років тому стараннями патріарха Йосипа Сліпого. Дві ректорії – собор святої Софії у Римі та церква-ректорія святого архистратига Михаїла у Болоньї. Є ще одна офіційна капеланія Різдва Богородиці у Новарській єпархії. Окрім цього, окремі храми для богослужінь мають громади Авеліно, Неаполя, Флоренції, Новари, Реджо Емілія. Пасторальні ініціативи всіх інших спільнот відбуваються у храмах латинських парохій. Тому ми ці спільноти називаємо душпастирськими осередками.

Сьогодні у душпастирстві наших вірних на території Італії працюють 54 священики, з-поміж яких є 37 стабільних душпастирів, призначених для опіки над українцями. Інші 17 – це монахи, священики, студенти, які допомагають у душпастирстві. За останні місяці призначили двох нових капеланів, у перспективі ще 4 призначення. Однак ці процеси вимагають часу.

– Які труднощі виникають перед нашими заробітчанами, які прибувають в Італію?

– Труднощів, мабуть, багато. Одна з перших – це інкультурація (у широкому значенні терміну) у суспільство, що є динамічним процесом, який виникає перед особою у період пристосування до нових життєвих обставин. Цей процес, на жаль, часто не є безболісним. Нове середовище, нетипове для пізнання та життєвого досвіду мігранта, стає причиною багатьох змін у його свідомості. Ще однією важливою проблемою сьогоднішньої міграції є відсутність робочих місць, з огляду на кризу.

Нелегальна еміграція виштовхує людину поза межі соціального життя у країні, де перебуває особа. Унеможливлює медичну опіку, доступ до соціальної допомоги та небезпеку надужиття роботодавцем щодо обов’язків нелегального робітника. У такій ситуації працівник не може захистити себе нічим.

Щодо особистих взаємин, то часто емігрант залишається самотнім, без відповідної підтримки інших. Умови праці, особливо з важкохворими людьми, часто негативно впливають, зокрема, на психічне здоров’я.

– На Вашу думку, чи впливає праця за кордоном на духовне життя наших вірних, зокрема, чи не є перебування далеко від сім’ї додатковим чинником для активнішого церковного життя?

– У цій ситуації відповісти однозначно важко. Однак для більшості, особливо для емігрантів старшого віку душпастирські осередки є другим домом, де вони можуть отримувати духовну опіку, практикувати духовне життя та підтримувати тісний зв'язок із культурою, оскільки ці осередки є не тільки місцями молитви та духовного збагачення, але також і острівцями національної культури та традицій. Церковні спільноти не тільки переживають літургійно події спасительної  ікономії літургійного року, а відзначають всі національні свята, відтворюючи, відповідно до можливостей, звичаї та обряди Святого вечора, Великодня тощо.

Важливим елементом є можливість молитися та відкривати серце у таїнстві покаяння рідною мовою. Еміграція стала для багатьох дорогою навернення та пізнання Бога.

– Європа щораз більше починає втрачати своє християнське коріння (йдеться про втрату власної ідентичності), духовні цінності поступаються матеріалізму, секуляризму та релятивізму. Як ці тенденції впливають на наших заробітчан?

– Про духовні позитиви я відповів коротко у попередньому питанні. Негативні тенденції так званої «європейської культури» з усіма її складовими, на мою думку, впливають на молодше покоління, котре стикається у своєму досвіді із зовсім іншим підходом до життєвих цінностей. Проблема, мабуть, і у душпастирстві, яке призвичаїлося в один момент до опіки над людьми менш-більш одної вікової категорії, а, коли прийшло молоде покоління, виникли такі питання, на які не було відповіді.

Молодь, яка приїхала сюди ще у дитячому віці, швидко інтегрувалася у суспільство, радше, я би сказав асимілювалася, бажаючи бути абсолютно подібною до своїх однолітків та не відчувати себе чужоземцем. В Італії, практично, немає дискримінації, однак поодинокі випадки існують. З іншого боку, наші душпастирські осередки в минулому не змогли дати дітям те, чого вони потребували. Але мусимо бути свідомими, що це не пов’язано з небажанням, але з обставинами.

– Які виклики є перед УГКЦ в Італії? Як Ви бачите майбутнє нашої Церкви?

– Сьогодні перед УГКЦ в Італії є серйозне завдання – допомогти нашим вірним зберегти насамперед свою духовну, а відтак національну ідентичність. З іншого боку, наша Церква має допомогти своїм вірним в Італії зберегти зв’язок зі своєю Батьківщиною через заснування церковних структур, товариств, шкіл з духовно-національним вихованням, видання та розповсюдження духовної літератури. Саме тому ми сьогодні дуже багато уваги звертаємо на часопис УГКЦ в Італії «До Світла», який є важливим інформаційно-просвітницьким джерелом для українців, які перебувають на теренах Італії.

Також намагаємося консолідувати вірних для презентації нашої Церкви як одного організму, і справді вже не як заробітчан, але еміграції. Саме це надихає нашу ієрархію працювати над створенням у майбутньому окремої церковно-адміністративної структури, яка допоможе нам об’єднати всіх українців «в розсіянні сущих», насамперед на теренах Італії.

Розмовляв бр. Юрій Мисів,

Італія