О. ВАСИЛЬ ПОТОЧНЯК
ДУХОВНИЙ ТЕСТАМЕНТ (ЗАПОВІТ)
Писаний в часі цілонічного чування
в Єрусалимі
14-15 вересня 2012 року Божого
у храмі Гробу ГНІХ
Знаючи свій діагноз «з метастазами…» розумію … тому, вперше у своєму житті бажаю написати духовний тестамент.
1. Пишу о 2-ій ночі під голосні молитви різних конфесій, які служать у Божому Гробі. Все ж, початок тестаменту відбувся вчора, з 20:30, коли я довго молився на колінах на Голгофі – сповідався Богу, згадував, очищався з прощених Богом гріхів, але мною ще не до кінця розкаяних.
Чомусь піт протікав по моєму хребті, ніби я пив щось, а насправді – ні. Це – гаряча, щира і довга розкаянна Ісусова молитва відкривала мені ціну Голгофи. Ой, дуже дорого Господь заплатив за гріхи наші!
Я розкаююсь в гріхах, прогрішеннях свідомих і ні, які були у відношенні до Бога, Церкви та до навколишніх і себе самого. Розкаююсь у затягнутих, напружених стосунках з декількома особами ще з римського періоду мого координаторства. Зі свого боку прощаю і прошу прощення у кожної ображеної людини. Знаю, що більшість грішних конфліктів прийшли із зустрічі заздрості із ревністю. Прости нам, Боже!
2. Під час молитви на Голгофі, я духовно відчув, що ця моя раптова хвороба не випадкова та не являється якимось нещастям. А навпаки. Я, ще із семінарійних літ молився, щоб якось послужити Богові – в дусі і правді. Принести духовну користь! Для цього, звісно, треба скласти жертву. Я довший час складав, або радше, намагався складати жертву не тільки духом, але й тілом. Але тепер – розумію – настав момент скласти жертву до кінця. На початку, 30.08.12 р.Б. у четвер о 15:10, я з цього не сповідався і не міг зовсім збагнути, але згодом, а особливо сьогодні – я усе зрозумів. Тепер, свідомо і без лишнього пафосу, я стократ дякую Богові, що Він обрав мене – грішного і недостойного – щоб скласти жертву у молодому, повному сил, планів, проектів, успіхів, візій житті. Це справді ласка Божа! Знаю, що митрополит Андрей просив Бога засвідчити свою віру і любов мученичою смертю, але не був удостоєний такої вибраності, хоча терпів тяжко і довго.
А мені Бог подарував таке – скласти жертву до кінця. Це задля того, щоб Божественна сила діткнулась душ багатьох, особливо моєї родини, Лімни, учасників прощ Самбір-Зарваниця, українського греко-католицького духовенства та мирян в Італії, Дрогобича, Києва, Вишгорода та ін. де мене Бог посилав.
Все ж важливо не те скільки ти живеш років, а те, як ти живеш. Якщо Господь вважає, що моє життя і період терпіння будуть вистачаючими задля спасіння моєї душі і заохоти до духовного життя ще когось, то хай так буде! На славу Божу!
3. Під час молитви «З нами Бог, зрозумійте народи і поклоняйтеся, бо за нами Бог!» у Божому гробі, мене якось просвітило світло невидиме. Здається, Боже світло. Віра і світло як найосновніші у моєму подальшому складанні жертви Богу. Тому, прошу у Господа надалі сіяти миром, любов`ю, добротою, глибиною та вірою. Особливо хочеться до кінця днів моїх не нарікати, не сумувати, не бідкатись, а навпаки, сіяти великою любов`ю, яка з Небес зійшла. Господи, поможи мені, допоможи, навчи, поведи, бо я сам не вмію і це мені не під силу, особливо у найважчих хвилинах у розмові із батьками (такими мені дорогими!)
4. Третя молитва у храмі Божого гробу стосувалась моїх знайомих з далекого минулого і аж до сьогоднішнього дня. Я щиро прошу у Господа Його святої підтримки для мого Тата (Вітця), якого мені дуже шкода, по-людськи, та для Матері моєї. Боже, дай їм обом силу й віру похоронити третього сина.
За мою сестру Ніну з сім`єю, за сестру Свєту з сім`єю, за брата Тараса з сім`єю і за племінницю Іру з сім`єю прошу у Господа дати їм духовну свідомість, щоб упорядкувати своє життя перед Всевишнім.
Молюся за нашу Церкву, моїх дорогих друзів від дитинства, сусідів, школярів, однокурсників у семінарії, співпрацівників у Дрогобицькій Семінарії, гімназії, в Італії та душпастирському служінні, у Києві, Вишгороді та в «розсіянні сущих».
Дякую Богу за те, що смерть мого брата стала моїм духовним народженням. Молюсь за усіх моїх рідних усопших та за моїх духовних наставників і учителів: о. Станіслава Моєка, Василя Хащівського, Дмитра Мортиша.
Згадую перед Богом усіх єпископів, які мене водили шляхами Господніми: влд. Юліян (мій святитель), блаж. Любомир, влд. Йосиф (Мілян) друг і порадник, влд. Ярослав (Приріз), блаж. Святослав, влд. Венедикт, влд. Василь (Семенюк) та влд. Богдан (Дзюрах).
Згадую перед Богом моїх духовних учителів та співбратів, які мені допомагали у становленні священнослужителя. Зокрема о. Петру Сюсько – друг, родич, порадник, «золота душа», о.В.Тарнавський, о.Я.Шафран, о.М.Соболта, та ін. з Дрогобича, Києва та ін.
Благослови Господи добрих монахинь с. Роману, с. Маргарету, с. Антонію. В цілому СНДМ та СЧСВВ та ін.
Я був духовною дитиною і знаю, як бути духовним провідником, тому молюсь за вас, дорогі мої духовні чада. Молюсь за моїх похресників Наталю, Владислава, Марію-Магдалину, Романа-Тадея, Ігоря та ін.
Дякую побожним мирянам, молоді, хорошим парохіянам, спільноті паломницькій Самбір-Зарваниця, «Матерям у молитві» та студентській молоді та ін..
Особливо близькі мені наші ведучі Прощі, мої друзі з Болонії та ін. міст України і Італії.
Дякую Богові за моїх хороших друзів: о. Юстина (Бойко), о. Ігоря Козанкевича, о. Василя Говеру та ін.
5. Чому Бог забирає мене ?
У молитовній тиші я вдумувався в це питання (вкотре поставлене за останні два тижні). Моя остаточна відповідь – «Так треба». Саме тому молюсь тими днями за словами ап. Павла «молитвою і благанням з подякою».
Хочеться дякувати Богу за гарні роки життя в Україні, Польщі, Росії, Італії, а також трохи у Франції.
Хочеться благодарити Бога за покликання нести Божу любов у світ відважно, нешкодуючи сил і здоров`я.
Дякую Богу за обрані у головних темах правильні рішення, за які не шкодую, а свідомий, що Бог їх бачив і благословив.
За все дякую Богові!
/Підпис/ о. Василь Поточняк
|