Головна | Каталог статей | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Міні-вісточки
Наша історія
Друзі пропонують
Категорії розділу
Праця УГКЦ [111]
Духовні та наукові праці, дослідження [34]
Діаспора та українські церковні спільноти за кордоном [20]
Долі мігрантів [60]
Адаптація та життя на Україні [31]
Літературно-мистецька тема [53]
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » Статті » Міграція » Літературно-мистецька тема

Чомусь мені все так здається...

Думками завжди на Вкраїні,

А на чужині лиш ночую

…Таких як я є тут багато,

Що подалися у світи

І залишили рідну хату,

Щоб дітям й внукам помогти.

А час біжить, все може статись,

Одна надія лиш на Бога,

За рік − нема з чим повертатись,

А потім вже − нема до кого… Олена Мачуга

…Особливо цікавими є останні рядки поетичної сповіді: “За рік − нема з чим повертатись, а потім вже − нема до кого”. Це − прислів’я, що стало чи не найпопулярнішим у колі українських заробітчан. Лаконізм його форми контрастує з трагізмом сконцентрованого, згорнутого типового сюжету, який “проживають” майже всі, хто приїхав на заробітки: за рік роботи на чужині заробітчани заледве спроможні віддати борги, що позичали на візу та дорогу. Перший рік − це найважче випробування для трудового мігранта: відсутність легального статусу, чорний ринок праці, натомість “легальний” український рекет у південних регіонах, обмежена комунікація, фінансова скрута, економія навіть на дзвінках додому, ізольованість, десоціалізація, і як наслідок − психологічні та навіть психічні проблеми. Тих же, хто витримує перший рік, легалізує свій статус і починає заробляти, у наступні роки чекає нове випробування − сімейні проблеми. З болем пишуть заробітчанки, що їх “забувають” на Батьківщині навіть найрідніші люди, натомість користуються грішми, що вони так тяжко заробляють. Поетична творчість стає для багатьох душевним порятунком, духовною підтримкою, тому й віршувати починають і ті, хто ніколи перед тим не брався за перо. Виникає своєрідне комунікативне поле “своїх на чужині”. Відірваність від своєї сім’ї, народу, Батьківщини, і, як наслідок, − бажання відчути на чужині підтримку “своїх”, “сестриць”, “журавочок”, як називають своїх співвітчизниць-заробітчанок авторки творів, спонукає до творчого спілкування, до поетичних діалогів.  Вони ідентифікують себе як спільнота, для якої важливими є головні ознаки етнічної самоідентифікації: віра в Бога, висока моральність, відданість родині, Батьківщині, українському народові, людські чесноти, жертовність.

Олена ГІНДА, доцент Львівського університету

Друковано в газеті "Нова Зоря" на "Заробітчанській сторінці", 2009 рік

Категорія: Літературно-мистецька тема | Додав(ла): Оксана (31.01.2022)
Переглядів: 596 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Прочанські вітання
[13.12.2022]
Вітаємо Андріану Шуригайло з Днем народження (0)
[12.12.2022]
Вітаємо Олександра Федорука з Ковеля (0)
[11.12.2022]
Наші вітання для Андріани Комарницької з Дрогобича (0)
Нові статті
[31.01.2022]
Чомусь мені все так здається... (0)
[27.01.2022]
Збірка заробітчанської поезії "Журавлині ключі" (0)
Свідчення
[07.09.2022][Враження]
Пісня "Ти моя Мати, Царице Небесна" (0)
[05.10.2021][Враження]
Відстані не мають значення, коли там мене чекають... (0)
[23.12.2019][Подяка]
Будьмо "скорі до слухання, повільні до говорення,  непоквапні до гніву" (0)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2024