Історія написання ікони

У 2010 р. Б. в середовищі прочан з’явилася ідея створити ікону для паломників, які кожного року вирушають у пішу прощу до Зарваниці. Легше йти важким паломницьким шляхом, споглядаючи ікону перед собою і молячись. Отець Василь Поточняк, організатор і натхненник цієї прощі, звернувся з пропозицією до іконописця о. Михайла Олійника, щоб написати таку ікону.

В нашій церковній традиції існували ікони, які називали «феритрони» – «процесійні» чи «переносні». Такі ікони робилися двобічними, тобто на одній дошці-основі з двох боків пишеться по іконі. Також передбачається спеціальна конструкція для перенесення такої ікони. Феритрони використовувалися для випадків, коли відбувалися різні дійства «з процесіями», як наприклад хресні ходи: навколо храму на великі свята (Великдень, храмові празники), на посвячення води на Водохреща (Йордан), зустрічі великодостойних осіб і під час прощ, тобто завжди коли люд божий перебуває в дорозі. Таким чином прочани завжди мають можливість споглядати перед собою ікону, яка переносить думку до духовних речей і допомагає перебувати в молитві під час подорожі, спілкуючись з Творцем, переображуючись і від находячи у власному серці образ Божий. В даний час ця традиція в більшості храмів вже призабулася і давні переносні ікони зараз стоять біля стіни і не використовуються як переносні. Відновлюючи давній побожний звичай, було вирішено створити таку ікону.

Після роздумів та обговорень, якою мала би бути тематика двох ікон, вирішено: на одній стороні написати ікону Богородиці Одигітрії, яка буде звернута до прочан і вказуватиме шлях, на іншій – подорож Святого Сімейства до Єгипту. Вона буде звернута до людей, які зустрічатимуть паломників і символізуватиме та нагадуватиме їм і самим прочанам, що і Христос наш Спаситель перебуваючи на землі серед нас, із своєю земною сім’єю також здійснював подорож, яка є глибоко символічна і для нас а особливо для родин мігрантів.

Ікона виготовлялася на пожертви паломників. Було також виготовлено конструкцію для перенесення ікони, в розробці та виконанні якої взяли участь Юрій Кахновець (столяр) та Віктор Багрій, які також вклали свої особисті пожертви.

 Ікона Богородиці Одигітрії (символіка та богослов’я).

Одигітрія перекладається з грецької як Дороговказиця, Провідниця, та, що вказує шлях. Обдумуючи яку ікону створити для учасників пішої прощі, цей тип ікони якраз був вибраний організаторами прощі та іконописцем для того, щоб вона була Провідницею прочан в нелегкій дорозі прощі.

Таку ікону з давніх-давен брали з собою в дорогу мореплавці, подорожуючі. Як вказує «Києво-печерський Патерик», Богородиця наказала у сні грецьким будівничим взяти із собою свою ікону Одигітрії, яка буде вказувати дорогу, і вирушити кораблем на Русь до Києва та закласти там, у Печерському монастирі, церкву Успення. Вони так і вчинили, залишивши в новозбудованому храмі чудотворну ікону, з якою примандрували.

Пресвята Богородиця тримає малого Ісуса на руці. Обидві фігури звернені обличчям до глядача. Богородиця правицею вказує на Божого Сина, який благословляє правою рукою. У лівій руці Він тримає сувій – символ свого вчення.

Символіка Ісуса Христа:

Христос одягнений у білу сорочку, що символізує його божественну святість і досконалу чистоту. По сорочці вишиті червоні і сині хрестики, які символізують поєднання двох природ в Христі: божественної і земної відповідно. Адже Він Син Божий зійшов з неба, щоб поєднатися з нами для нашого спасіння. Верхня одежа Христа (гіматій) вохристо-золотистого кольору із золотистими прожилками (асистом), що вказує на царський стан Сина Божого. Навколо голови – хрещатий німб з вписаним словом «СУЩИЙ». Він вказує на божество Христа, на те, що Христос є Образом Небесного Бога Отця, який, явився через свого Сина, котрий є також співсущний і співспоконвічний з Отцем та був розп’ятий за нас для нашого спасіння.

Символіка Богородиці:

Богородиця зодягнена у синю туніку і пурпурний мафорій. Голова Богородиці оточена золотим німбом. Обабіч німба – написи «МАТИ БОЖА» та «І[су]С Х[ристо]С». Синя туніка символізує її людську природу, адже в своїй особі вона представила все людство. Пурпурний мафорій символізує те, що вона, бувши людиною, стала обожненою (преображеною, піднесла на найвищий рівень людську природу). Три золоті зірки на її пурпурному мафорії символізують її пренепорочність та дівицтво перед-, в часі- та після Христового Воплочення, котре сталося через Неї. Правицею вона вказує на Христа.

Життя людини покликане бути дорогою до Бога. Земна путь християнина – шлях від темряви до божого світла, від гріха до спасіння, від смерті до життя. І на цій нелегкій дорозі є у нас помічниця – Пресвята Богородиця. Вона стала містком для приходу в світ Спасителя, тепер вона – міст на шляху до Нього. Жестом Богородиця вказує на Христа, спрямовує нас, направляє до Божого Сина, адже Він є «Дорога, істина і життя» (…..). Лик Божого Сина у невеликій постаті дитяти – з рисами юнака-дорослого у задумі – це лик Вічної Мудрості, що відвічно існує як Боже Слово, а високе чоло – символ мудрості. Могутня шия – символ могутності, влади; символ фізичної та духовної сили.

 Ікона Втечі до Єгипту (символіка та богослов’я)

Ікона зображає іконічно євангельську подію:

«Ангел Господній з’явився уві сні Йосифові й каже: "Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити". Вставши, Йосиф узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерті Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: "З Єгипту я покликав мого Сина"» (Мт. 2.14-15)

Богородиця з Ісусом сидять на осляті. Біля них іде Йосиф. На важкість шляху вказують каміння і терня під ногами в подорожуючих. Попереду їх супроводжує ангел, котрий приходив уві сні. Подорожуючі під покровом його крил, що символізують Божу опіку. Він вказує дорогу та охороняє в путі. Ангел рукою вказує на церкву і на небо (шлях і мета християнина). Мірило (жезл) або посох – символ постійного перебування в русі і на службі Богові. Золотий фон символізує всеохоплюючу божественну присутність, «світло неприступне» і присутність самого Бога Отця, під чиїм промислом все відбувається і все у світі утримується.

«Не чекаючи ранку…» - Йосиф тут ніби показує нам, що й ми повинні, коли до нас звертається Господь, не чекати, а відразу виконувати Його слово. Наші життєві подорожі також під охороною ангелів, мусимо лише завжди чути їхній голос – голос Божий.

Що Бог замислив, виславши Ісуса до Єгипту? Відповідь знаходимо у словах пророка Осії: «З Єгипту я покликав мого Сина». Бог вже тоді мав на увазі Ісуса. Ці слова є звернені також до усіх мігрантів – божих синів та дочок, розкиданих по всьому світу. З усіх «єгиптів» духовних і географічних Господь кличе повернення своїх дітей щоб спасати чи будувати Царство Боже між нами в Україні.

Святе Сімейство втікає до Єгипту. Ми нічого не знаємо про перебування святої Родини в Єгипті, але відомо, що з перших століть поширення християнства у світі саме Єгипет став країною монахів, країною чернецтва. Саме в Єгипті жили Антоній Великий, в Єгипті Пахомій зачинатель чернечого життя заснував свою лавру – перший в історії світу й Церкви монастир. Макарій Єгипетський, якому приписується авторство більшості ранішніх і вечірніх молитов, також жив і чинив там свій духовний подвиг. Символом такого християнського духовного Єгипту є чудотворні місця України, і зокрема Зарваниця, до якої кожнорічно прочани здійснюють пішу прощу. Тому у верхньому правому куті ікони зображено зарваницький храм. У верхньому лівому куті ікони зображено грушівську каплицю та чудотворну ікону. Вона символізує нашу місцевість (звідки починається проща та під чиєю вона опікою). Від знаменних подій у Грушеві розпочався розвал імперії та відродження нашої Церкви.

Ікона Втеча до Єрусалиму супроводжувала паломників від Самбора до Зарваниці вже у 2010 році. Богородиця Одигітрія була намальована у 2011. Відтоді ці ікони супроводжують та опікуються Божими мандрівниками, мігрантськи миродинами та усіма українськими сім’ями.

У Різдвяний піст (Пилипівку) 2012 р.Б. розпочалися родинні  молитовні чування біля прочанської ікони, яка мандрує оселями паломників по селах і містах України.

 Автор цього тексту - іконописець о. Михайло Олійник.