Одного разу на місії французький місіонер розказував таку зворушливу історію зі свого життя. 

«Жила одна вдова, яка понад усе любила свого сина-одинака. Днями і ночами вона тяжко працювала, лишень щоб син її щасливо жив і одержав якнайкраще виховання. Коли син підріс, то потрапив у погане товариство. Замість того, щоби йти до школи, він ходив з друзями на різні забави, де затримувався до опівночі. Коли про це довідалося керівництво школи, він мусів покинути школу. Тепер він ще більше вимагав грошей від своєї мами, бо цілими ночами перебував на пияцьких забавах. Журба зганяла сон з очей вдови, але її прохання нічого не допомагали: син і далі приходив додому п'яний. Та одного разу він не прийшов зовсім.

Вранці мати довідалася, що шайка злодіїв напала на золотарську крамницю, а її власник, який боронив своє майно, був убитий нападниками. Поліція схопила грабіжників, а між ними і вдовиного сина. Усі були засуджені на довгі роки тюрми.

З великої журби вдова захворіла. Перед смертю вона забажала хоч раз ще побачити свого сина.

Закованого привели до її постелі, але вона не могла вже говорити, лише глянула на сина своїми згасаючими очима. І цей останній погляд матері, згадка про її колишню науку до глибини потрясли юнакову душу, і він вирішив виправити своє життя. Він у тюрмі щиро висповідався і почав покутувати за гріхи. В нагороду за добру поведінку по кількох роках тюрми його звільнили. Юнак подався до найближчого монастиря, став монахом, а згодом - священиком-місіонером.

А тим негідним сином, що передчасно загнав свою добру матір до гробу, був не хто інший, а місіонер, який стоїть зараз перед вами'', - закінчив з плачем проповідник.

Цей місіонер згодом став єпископом і дуже причинився до відродження своєї Церкви. Покута за свій гріх і молитва матері піднесла його з безодні гріха до світла Божої ласки.

Переповів о. Микола Микосовський, ЧСВВ