 Молебнем до Пресвятої Богородиці в каплиці
Христа-Чоловіколюбця в Молодіжно-християнському центрі святого Івана Боско
розпочалися нічні чування мігрантів та їх родин у місті Івано-Франківську.
Духовний опікун спільноти «Пієта» о. Ігор Пелехатий, благословляючи паломників
на молитовну ніч, за недільним євангелійним текстом про Самарянку, побажав знайти
Живу воду – припасти до невичерпного джерела Ісусових благодатей. Вітаючи
матерів зі Святом Матері, духівник побажав найщиріше розкритися Святій Матері у
Крилоській (Галицькій) Чудотворній іконі, прислухатися, як Вона промовляє.
З Івано-Франківська до Крилоса, за духовними
мірками, ми доїхали рівно за чотири десятки вервиці, розважаючи над Славними
таїнствами. П’яту десятку ми відмовляли на Крилоській горі дорогою до каплиці,
яка знаходиться на території Успенського архітектурного комплексу. Сильний вітер
розколісував вервиці у наших руках, та ми зернятко за зернятком вигрівали своєю
молитвою.
До початку нічних чувань лишалася година, яку ми,
просячи на колінах благословення у Ласкавої Матері, розпочали коротеньким
знайомством та багатою розповіддю про свою маму. Бо їй – найдорожчій в світі –
ми прагли подарувати цю ніч молитви біля Найсвятішої Мами. Це було таке щире
дитинне одкровення – такі багаті щедрі життєві оповіді, що навіть вітрюган,
котрий товк холоднечею у шибки, присмирив свій гонор. Материні долі воєнних,
повоєнних років нагадували Христову дорогу – вижити і вціліли на попелищі та ще
й зберегти віру і спрагу волі було надміру тендітній жінці. Та вона вистояла…
щей народжувала і то не одну, а багато дітей. Кожен з оповідачів пригадував, як
бачив маму пізно увечері, вкрай знесилену з вервичкою у руках чи на колінах
перед образом Божим. Це була материна сила, покров і опіка. Українські матері
всупереч вбивчій радянській ідеології, як могли, прививали дітям любов до Бога.
Проти цієї маленької знесиленої жінки була поставлена велика диявольська
машина, яка нищила все святе на нашій землі. Та мама незмінно витала день «Слава
Ісусу!» і хрестила наші голови і дороги… Кожну розповідь ми завершували
молитвою за живих чи спочилих наших матерів.
Годинка злетіла миттєво і ми влилися ріку духовних
щедрот, які радо роздавали отець Йосафат Мощич – референт у справах мігрантів
та іммігрантів Івано-Франківської єпархії та душпастир крилоський
Ярослав Жолоб. Вечірні
молитви, молитви зцілення з прикладанням рук духівника, молитви вервиці,
сповідь, Божественна Літургія… Справжня духовна криниця – лише користати.
Традиційно щомісяця з 12 на 13 в храмі Успення
Пресвятої Богородиці в Крилосі відбуваються нічні чування, які починаються о 20
годині і завершуються близько першої ночі. Ми ж забажали молитовно чувати до
п’ятої ранку. Отець парох радо довірив нас опіці Крилоської Божої Матері.
Не передати отой тремтливий стан, який заволодів
нами – таким було наше спілкування з Мамою Мам і всього людства. Ми продовжили
оповіді про своїх мам, молитви тиші, молитви вервиці, молитви намірень, ранішні
та приватні молитви та ряст воскресних піснеспівів. Час злетів якось раптово. Ми
щиро пошкодували, що не замовили автобус на пізніше.
За волею Божою на чування приїхав Степан із
Жидачева, мама якого 12 років в Італії. Певно Бог обрав цього юнака, щоб
свідчити свої діяння. Нас вразили духовне багатство та вишкіл Степана, він
красив наше молитовне дійство духовною наснагою та гарним співом. Однак матір
Божа промовляла до нас придивитися до цієї дитини, яка росла стільки років без
мами. Він був замкнутий, малослівний про свою маму – здавалося на серці є ком,
який він не хоче(чи не вміє) виговорити – розкритися. Ми вкотре переконалися у
потребі духовних мігранських порадень та більшому спілкуванню з дітьми
мігрантів.
З подячними молитвами прийшло світання на крилоську
гору. Ми дякували Богу за цю велику ласку – подарувати мамі за її незліченні
неспані ночі одну ніч молитви. Дякували Матері Божій у Чудотворному образі
Крилоської Богоматері за сердечну промову, в якій ми були справжні і відкриті,
як діти. Дякували Ісусу, воскреслому і Живому, що прийшов до нас у Тайні Євхаристії
та у Живій воді, росинки якої ми повезли у свої сім’ї, родини.
Дякували нашим отцям-провідникам – організаторам
нічних чувань. Принагідно свідчили: ми маємо сильних (потужних!) духовних
провідників, ми видимо їхнє духівниче дарування і ревність. Це ми чомусь
пасивні, не горимо бажанням користати. Може варто взяти той глек з водою, що
залишила самарянка, і йти поміж люди – спонукати ставати їх цікавішими до життя,
спраглішими Живої води?...
Щиро дякували депутатові обласної ради Тарасові Парфану
та водію Петру за перевізниче служіння - перші плоди співпраці.
Не помітили, як опинилися на вокзалі
Івано-Франківська. Прощались як рідні, котрі знаються десятки років. День
хутенько забрав нас у хатні клопоти, а на думці: мама Гануся з Брошнева-Осади,
котра приїхала на нічні чування разом з двома дорослими доньками (вже
матерями). Вони розповідали Богородиці про свою маму «…вона найтерпеленніша
жінка в світі». А Мати Божа розкривала перед нами ці святі дари терпіння.
Оксана Пронюк, м. Івано-Франківськ
Про історію Крилоса та Успенського собору може
прочитати:
-
http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/41138/
| 
