Проблеми заробітчанства

   У місті Івано-Франківську, в монастирі місійного згромадження Святого Апостола Андрія УГКЦ, відбулася духовна мігрантська порадня на тему: "Творення живої Церкви: кожен християнин є носієм віри". Духовну зустріч, присвячену місіонерству - поборництву, проповідництву чи апостольству віри як духівників, так і мирян, організувала Реферантура у справах мігрантів Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, яку очолює генеральний настоятель монастиря о. Йосафат Мощич, у співпраці із спільнотою колишніх заробітчан Італії "Пієта" міста Івано-Франківська при МХЦ Св. Дона Боска УГКЦ.

Традиційно упродовж року - щодругої неділі кожного місяця, духовні мігрантські порадні, запроваджені Пасторально-місійним відділом УГКЦ у всіх єпархіях, відбуваються  в Івано-Франківську у Молодіжному християнському центрі ім. Св. Дона Боско УГКЦ:  у форматі духовних наук священиків, розважань у часі прощ про наслідки сучасного заробітчанства та роль церкви і кожного християнина у реінтеграції колишніх мігрантів в суспільне життя, консультацій спеціалістів про  психологічні аспекти адаптації колишніх заробітчан тощо. Під час зустрічі у монастирі місійного згромадження  Св. Апостола Андрія УГКЦ йшлося про християнське місіонерство, носіями якого благословлені бути не тільки душпастирі, але й миряни.

- Церква, - наголосив у духовній науці о. Йосафат МОЩИЧ,- після другого Ватиканського собору ще п’ятдесят років тому змінила свою модель. І визначається нині як народ Божий, зібраний воєдино Отцем, Сином і Духом Святим. Тобто і духовенство, і миряни є народом Божим, відкупленим Ісусом Христом, і мають певну частку служіння, чи народну місію. Всі охрещені - благословлені на місію. Це є обов’язком всіх практикуючих християн. Звісно, мирянин не може провадити душпастирські служіння, але може провадити біблійну катехизацію чи, наприклад, давати свідчення віри і т.д. І зобов’зання наші починаються з часу хрещення. Такі свідчення віри інколи сильніші, ніж проповіді священиків. Треба осмислити обітниці, які дали за нас хресні батьки під час святої Тайни хрещення. Ми хрестилися в Ісуса Христа, тобто в Його смерть і воскресіння. В смерть - до старого і гріховного життя, до служіння гріху, а в воскресіння - до нового дару життя у вірі. Платою за гріхи є смерть - фізична і духовна. А кожен, хто вірує в Ісуса Христа, матиме життя вічне. Бо справжня смерть – жити для себе, а справжнє життя – жити для Бога. Добрі діяння, добрі плоди – це вже наслідок віри. Христос своєю смертю відкупив наші гріхи, осібно кожного з нас. І це є даром спасіння для нас. Хибно думати, що його треба заслужити, заробити чи навіть купити. Дар спасіння лише можна або прийняти, або не прийняти. Засвідчити свою віру у Христа – це найбільш сильне діяння, яке може бути у місіонерстві християнина-мирянина.

…У спілкуванні з о.Антонієм Павчуком, який свого часу упродовж дев’яти років провадив місійне душпастирське служіння для українців греко-католиків Португалії та Італії, учасники духовної порадні сприйняли добру науку розуміння, що сучасне українське заробітчанство і його наслідки торкаються кожного. І того, хто був чи є мігрантом, і того, хто ним не був.  Тому що бути живим для Бога – це бути живим для свого ближнього, тобто не стати літеплим до тягара гірких плодів новітнього українського рабства.

Ігор ЛАЗОРИШИН.

На світлинах: 1. Учасники мігрантської порадні з духовними наставниками: у центрі о.Антоній Павчук (сидить) та о.Йосафат Мощич.2.  Під час спілкування у духовній порадні.