Блаженніший Любомир Гузар. Перша реколекційна наука дана в часі Великого Посту в Архикатедральному Соборі Святого Юра у Львові у 2002 р.Б. 

Притча про Закхея.

Слава Ісусу Христу!

З Божою допомогою починаємо дні духовної обнови. Що ми хочемо протягом цих днів зробити? У людей є такий звичай: коли вони зберуться разом – чи то вдома за обідом, чи у знайомих, чи на роботі, чи, як буває у Львові, біля пам'ятника Шевченку, – то починають говорити, як виправити світ , як зробити його кращим. Ми ж поміркуємо протягом цього часу, як виправити самих себе. Отже, наше завдання – пізнати стан своєї душі, подумати про своє ставлення до Бога, до самих себе і до ближніх.

Сьогодні ми роздумуватимемо над подією, описаною у Святому Євангелії, над зустріччю Ісуса Христа з Закхеєм. Хто такий Закхей? Це митар, вживаючи сучасний термін – податковий урядовець.

Cкажу декілька слів про те, як у давні часи відбувалося збирання податків. Ісус Христос жив у Палестині, яка була під окупацією Римської імперії. Римляни не дбали про окупований народ, вони стежили тільки за тим, щоб окупована провінція сплачувала податки і щоб люди не виступали проти своїх окупантів. Для збирання податків римляни наймали добровольців, даючи їм таку обіцянку: «Тому, хто зголоситься, ми дамо мандат і військову охорону. Ви повинні зібрати встановлену суму грошей, що зберете більше приписаного – то ваше». Отже, митар мав стільки грошей, скільки міг витиснути з людей, награбувати.

Ісус Христос розповідає, що Закхей був багатим чоловіком. Це означає, що він міг здерти з людей набагато більше, ніж було встановлено. Одне слово, він збагачувався, кривдячи інших людей . Митарі співпрацювали з римлянами, тому народ, хоч і ненавидів їх, не мав змоги проти них виступити. В очах народу митарі були публічними грішниками. Це означало, що порядна людина не приставала до їхнього товариства.

Хочу звернути особливу увагу на один момент у розровіді про Закхея. Ісус Христос вирушає у свою останню подорож до Єрусалима, в якому закінчиться Його земне життя. В цьому поході простежується певна урочистість. Народ виходить на вулиці, щоб побачити Господа, якого супроводжують апостоли. Згадаймо ті дні, коли приїжджав Папа: скільки людей висипало на вулиці, що б його привітати . Так було й тоді. По Єрихоні пішла звістка, що буде проходити Учитель з Назарета. Люди стали вздовж дороги у три, чотири і більше рядів. Закхей, який був малого зросту, стоячи ззаду нічого б не побачив. Він намагається пропхатися вперед, та люди його не пускають. Дуже бажаючи побачити Ісуса, в ін побіг вперед і виліз на дерево. Коли малий хлопець вилазить на дерево – це природно , але коли на дерево починає драпатися дорослий чоловік, то це викликає подив. Однак Закхей не зважав на людей, які сміялися з нього, тому що дуже хотів бачити Ісуса. Ми не знаємо, що викликало таке. Може, це була звичайнісінька людська цікавість.

Христос іде дорогою, навчає людей. Ось Він наближа ється до дерева і бачить, що на ньому хтось сидить. Ісус підводить очі і каже: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні хочу прийти до тебе додому». Митар злазить з дерева і біжить, випереджуючи Ісуса, до свого дому. Народ згіршений. Та ж Закхей чи не найбільший публічний грішник Єрихона, а Ісус Христос іде до нього на обід! Та Ісус Христос не звертає уваги. Він іде до Закхея.

Дорогі в Христі! Застосуймо слова євангельської розповіді до себе. Слухаючи розповідь про Закхея, грішника, ми не усвідомлюємо , що ми такі самі як він, – що ми також грішні. Це перша правда, про яку ми завжди маємо пам'ятати . Так, кожен з нас час від часу про це згадує, бо ж ми ходимо до сповіді. Проте вважаємо себе порядними. Це дуже небезпечна думка. Чому? Уявімо собі людину, яка тоне. Поки може тримати голову над водою, то кричить на весь голос: «Рятуйте! Гину!». Так само і ми: поки не зрозуміємо, що ми є грішні, доти ми не просимо Господа: «Боже, рятуй! Гину!» Коли ми робимо іспит сумління, готуючись до сповіді, ми перераховуємо все погане, що ми зробили. Однак ми маємо не тільки ці гріхи. Набагато більше гріхів породжено тим, що ми мали можливість зробити щось добре, але не зробили. Тому кожний з нас – грішник.

Є два роди гріхів. Одні гріхи порушують заповіді, які забороняють щось чинити, зокрема вбивати, красти, чужоложити, свідчити неправдиво на свого ближнього. Часто люди приходять до сповіді і кажуть: «Отче, я, по суті, не знаю, навіщо сюди прийшов. Я нікого не вбив, не обікрав. Але треба відбути великодню сповідь, тому я прийшов». Та є ще друга група заповідей: вони закликають нас щось робити, зокрема, як каже Ісус, прощати сімдесят разів по сім, любити ближнього, навіть ворога, робити добро, бути досконалими, як Отець наш Небесний досконалий. Ці заповіді, на відміну від першої групи, не мають жодних обмежень.

Ісус Христос порівнює нас з управителями (це відомо зі Святого Письма). Управитель – це людина, яка знаходиться немовби між власником (який посідає якесь майно і може ним вільно розпоряджатися ) і рабом (той не має ні майна, ні жодних прав) і покликана керувати добром, яке їй довірено. Дорогі у Христі, на жаль, ми не є добрими управителями Божого добра і талантів, які Господь Бог нам дав. (Святий Іван Золотоустий говорив: «Пам'ятай, що ти відповідаєш не тільки за свою душу, але й за цілий світ». Ми бачимо по телебаченню, як той світ виглядає. Отже, ми погано управляли тими дарами і засобами, які дав нам Ісус Христос. Коли ми, дорогі у Христі, замислимося над цим, то побачимо себе дещо в іншому світлі.

Повернімося до Закхея. Прийнявши Ісуса Христа у своєму домі, господар вирішив скористати з цього шансу. Він стає перед Ісусом і каже: «Господи, половину свого майна віддаю бідним». Можливо, хтось скаже: що тут надзвичайного? Однак подумаймо, ким був Закхей. Та ж він своє добро нагарбав. Митар так любив гроші і майно, що готовий був за нього безоглядно і немилосердно кривдити людей. А тепер Закхей каже: «Половину того скарбу, заради якого я жив, через яке кривдив людей, віддаю бідним». Для нього це означало немовби віддати половину серця. Із Закхеєм стається щось особливе. Він приймає поклик Ісуса Христа, бачить Його перед собою і в його серці щось ворушиться. Закхей іде за внутрішнім голосом і каже: «Господи, я тепер вже буду інакший». Ісус Христос підсумовує цю внутрішню зміну митаря такими словами: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння. Закхей – справжній син Авраама». (Назвати ізраїльтянина сином Авраама – означало дати найвищу словесну нагороду.) Люди, почувши з вуст Ісуса такі слова, збентежилися. Та Господь і цього разу не звертає на них увагу. Його спосіб думання інакший. Він бачить перед собою врятовану людину. І це для нас надзвичайно важливо. Адже ми прийшли сюди не тільки для того, щоб довідатися про свою гріховність. Наша мета – усвідомити, що Ісус Христос прийшов на землю, щоб рятувати те, що загинуло, - щоб спасти нас. Він приходить до кожного з нас, особливо в цей великопісний час, стукає до нашого серця, і чекає, щоб ми навернулися. Звертаючись до Закхея, коли той сидів на дереві, Ісус назвав його на ім'я , бо для Нього кожна особа – це неповторний Божий дім. У нашому обряді є дуже гарний звичай: коли ми приймаємо Святе Причастя, священик називає кожного на ім'я . Таким чином, людина відчуває, що Ісус Христос приходить особисто до неї. Для Ісуса Христа кожен з нас має неоціненну, неповторну вартість. Закхей це відчув, – він відчув, що Господь Бог його любить, бо незважаючи на ремствування людей, прийшов до того, хто найбільше потребував допомоги.

Звернімо увагу на ще одну деталь. Ісус сказав: «Закхею, притьмом злізай, бо хочу бути в твоєму домі». Господь сказав слово "вже”. І Закхей слухняно виконав наказ: він зіскочив з дерева і побіг додому. Закхей не сказав: «О Господи, прийди через дві години, щоб ми могли зварити добрий обід». Ні! Він був готовий відразу.

Диявол часто нас підмовляє: «Та навіщо будеш турбуватись. Не йди нині до сповіді, підеш завтра» І ми відкладаємо. Та цього не можна робити! Якщо ми відчуваємо потребу помиритися з Господом Богом, – не відкладаймо. Бо невідомо, що буде завтра. Розповім вам для прикладу одну правдиву історію. Хитрий корчмар в Баварії повісив біля своєї корчми оголошення: «Завтра пиво безкоштовне». Його клієнти, які це побачили, змовилися і наступного дня дружно зайшли до корчми. Корчмар щедро їх погостив, поналивав пива, а потім пішов збирати гроші. А вони на те кажуть: «Ні-ні, ми читали». – «Що ви читали?» І вони вийшли з корчми та й показують на оголошення: «Бачиш, що написано: завтра пиво безкоштовне». А корчмар відповідає: «Так то ж завтра – нині платіть!» І так само даємо себе обдурити, відкладаючи на потім.

Господь не цурається нас. Він іде до кожного особисто, і кличе нас на ім'я, запрошує нас і стукає до нашого серця: «Відкрий своє серце, прийми мене».

Дорогі у Христі! Помолімося, щоби ми почули голос Ісуса Христа і сьогодні на нас зійшла Божа ласка, зійшло Боже спасіння. Амінь.