Блаженніший Любомир Гузар. Шоста реколекційна наука, дана в часі Великого Посту в Архикатедральному Соборі Святого Юра в місті Львові у 2002 році Божому.

Про хрест.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

Сьогодні, завершуючи духовні вправи, ми будемо розважати про хрест. Щойно ми почули уривок з Євангелія, який читають у хрестопоклонну неділю. Пригадаймо, в яких обставинах сказав Господь ці слова.

Ісус Христос вибрав 12 апостолів, учив їх, і коли наближався кінець Його життя, почав дедалі зрозуміліше і більш відкрито говорити про те, що має з Ним трапитися, про свої терпіння, хрест і смерть. Спершу апостоли не усвідомлювали значення слів Учителя, але, врешті, зрозуміли, що Ісус Христос цього разу говорить не образно, а реалістично, власне про таке закінчення свого життя.

Одного разу, коли Ісус Христос знову розповідав апостолам, що з ним станеться, Петро покликав Його набік і каже: «Господи, пошануй себе. Та так не повинно статись!» І тоді Ісус Христос не тільки присоромив його, мовляв, Петро не знає, що говорить, а й покликав людей (тобто не тільки своїх апостолів, а всіх, хто був поблизу) і промовив до них ті слова, які ми чули. Отже, Христос звертався не тільки до апостолів, не тільки до певних вибраних душ, Він промовляв до всіх, в тому числі і до нас. Його звернення починається словами «Хто хоче...», тобто Ісус запрошує нас взяти свій хрест. Ісус говорить лише про два варіанти: або взяти хрест або не взяти його – третього варіанту нема. І виразно каже, які будуть наслідки цього вибору: хто хоче спасти свою душу — погубить її, а хто візьме хрест і піде за Ним, віддасть своє життя заради Нього — той буде жити вічно. Іншими словами: хто належно не оцінить, що означає йти за Ісусом Христом, хто не зрозуміє, що означає нести хрест, той не гідний Його і не отримає нагороди за це.

Нести хрест — означає віддатися Богові цілковито, відкинути самолюбство, нічого собі не притримати. Кожний з нас хоче забезпечити собі майбутнє, сховати щось собі на чорну годину. Часто молоді люди (і в цьому, можливо, полягає трагедія багатьох подружжів) присягаючи одне одному, що готові все віддати своєму коханому чи коханій, хочуть щось трошки зберегти і для себе. Пізніше на цьому тлі зароджуються різні непорозуміння, труднощі і розбрат. Таку саму позицію ми маємо часто і супроти Господа Бога: ми Йому нібито віримо, але про всяк випадок хочемо ще щось залишити і собі, шукаємо якийсь інший можливий вихід. Ми не готові віддати Господу все, стовідсотково прийняти хрест. А Ісус Христос недвозначно каже: віддати все, цілковито, бо саме в цьому полягає значення хреста.

З іншого боку, нам бракує довір'я до Господа Бога. Ми знаємо, що Він нас сотворив, що Він наш батько, що Він всемогутній, що Він все знає, але через брак довіри нам страшно віддати себе цілковито. Ми не можемо вповні повірити в те, що можемо за Ним іти, куди Він хоче, і нічого злого з нами не станеться. Тому коли Ісус Христос каже взяти свій хрест, ми боїмося це зробити, — боїмося ще й тому, що хрест — це знаряддя, на якому карали найбільших злочинців. Хрест у нашій уяві пов'язаний із чимось неприємним: ми здригаємося, коли чуємо про нього. Часто на запитання «Як ти маєшся?», яке ми ставимо своїм знайомим, ми чуємо таку відповідь: «Та мушу нести свій хрест». Чи хтось колись промовив ті слова з усмішкою на обличчі? Їх завжди кажуть із сумом.

Погляньмо на хрест: на ньому розп'ятий Ісус Христос. Ми питаємо себе: чому Він взяв той хрест, чому ніс його, навіть більше, чому дав себе на ньому розіп'яти? Спробуймо відповісти на це запитання.

Кілька днів тому я ввімкнув телевізор і випадково натрапив на один фільм, уривок з якогось мене дуже вразив. Перед глядачем — людина: видно, що вона неспокійна, що в ній щось кипить. (Актор прекрасно передав внутрішній стан цієї людини.) Герой фільму приходить до хреста і зупиняється перед ним. Протягом того часу, як він стояв біля хреста, було видно його поступове заспокоєння, обличчя змінювалося і врешті настав спокій. Тоді цей чоловік сказав «дякую!».

Щоразу відмовляючи молитву «Вірую», ми кажемо: «Ради нас і ради нашого спасіння». Тому коли стоїмо перед хрестом і питаємо: чому? - відповідь така: задля нас і задля нашого спасіння. Іншого пояснення немає. І усвідомивши це, вдивляючись в той хрест, раніше чи пізніше ми глибоко в серці почуємо слова Ісуса: «Я люблю тебе». Тоді в кожного з нас природно з'явиться відповідь: «Я Тебе також люблю».

Хрест — це любов. Нам важко вповні прийняти хрест: ми можемо йти за хрестом, за Ісусом, як багато за Ним пішло, ми можемо навіть визнати Його Сином Божим, як це зробив Петро, однак є загроза пізніше відректися Ісуса. Тому помиляється той, хто вважає, що хрест — це щось таке, що трапляється тільки раз у житті. Насправді нести хрест — означає щоденно приймати те, що Господь нам посилає, ставити Бога на першому місці. Як це втілити в нашому житті? Потрібно прийняти те, що Бог нам дає, довіритися Йому. Ось, для прикладу, я запланував собі якусь поїздку і перед виїздом зламав ногу, лежу нерухомо в ліжку. Тоді мушу прийняти це, сказавши Богові: я планував інакше, але Ти дозволив, щоб я зламав ногу, значить це краще, ніж я мав би кудись їхати. Ось що означає прийняти все.

Бог — прекрасний педагог: Він не вимагає від нас, щоби ми, вийшовши з церкви, відразу дали себе розіп'яти на хресті, або щоб ми зробили щось понад свої можливості. Тому Він нас до цього готує. Господа можна порівняти з досвідченим тренером спортивної команди, який готує спортсменів до майбутніх досягнень. Коли добрий бігун пробіжить певну дистанцію, усі йому плескають. І він собою задоволений. Однак тренер, який знає, що треба зробити, щоб «витягнути» з людини якомога більше, каже: «Біжи швидше, біжи дальше». Якщо бігун послухає свого тренера, то, можливо, стане олімпійським чемпіоном. Так само і Господь Бог готує нас до того, щоб ми змогли прийняти усі Його дари. Він хоче зробити нас кращими, але ми часто не піддаємося, впираємося і тому не можемо піти далеко вперед. Однак милостивий Господь не покидає нас, вдається до різних засобів, чи то до заохочення, чи навіть до хвороби, нещастя, одне слово, усіма способами хоче нас підготувати прийняти Його дар.

Кожна хвилина нашого життя запрограмована Богом, кожна дрібниця нашого життя — це школа, це нагода прийняти Господній дар. А в сумі все це означає нести хрест. Нас іноді дивує те, чому терплять порядні люди, а злодіям і бандитам живеться добре. Читаючи життя святих, ми дізнаємося, що їхнє життя було безперервним ланцюгом терпінь. Тому коли Господь Бог посилає нам терпіння, ми повинні Йому дякувати, бо Він нас готує до чогось більшого. І що ближче до Бога, то важче. Такий закон.

Через хрест Господь хоче не мучити нас, а звільнити, показати, що все ми отримуємо від Нього. Роздумуючи над своїм життям, стараючись зрозуміти, як Бог нас веде, ми починаємо усвідомлювати, що ми, люди, є тими, хто просить, надіється, довіряє і отримує. Ісус Христос сказав: «якщо Ви не станете такими, як діти, не увійдете в Небесне Царство». Дитина не має турбот: вона знає, що тато і мамa її люблять, що вони про неї подбають, що вона від них усе отримає. Тільки тоді, коли ми дійдемо до дитинного розуміння свого ставлення до Бога, почуватимемося вільні і щасливі. Господь Бог веде нас до цього своїми щоденними маленькими випробуваннями, тим, що ми називаємо хрестом.

Нещодавно ми співали: «Хресту Твоєму поклоняємось, Христе, і святеє воскресіння Твоє бачимо». Без хреста нема воскресіння. Хресний шлях — це школа любові, і його мета — бути з Богом, воскреснути. І хоч хрест нам видається страшним, по суті, нічого кращого від нього нема, адже через нього Господь Бог веде нас до себе. Будьмо за це Йому щиро вдячні.