"Не молімося як фарисей, браття…”(стихира Вечірні неділі митаря і фарисея).

Великий піст… Як важко і довго… Для чого він??? Недавно ми святкували події Христового Народження і Хрещення, а вже сьогодні Церква нас готує до Великого посту, в часі якого ми роздумуватимемо над Христовими Страстями і смертю. Мабуть, цей піст має велике значення, бо до нього готуємося п’ять неділь і має він назву "Великий”.

Тому розпочнемо мандрівку нашої підготовки до Чотиридесятниці. Минулої неділі ми бачили митаря Закхея та Ісуса, Який прощає. Божа Любов і мій гріх… Ця Євангельська розповідь дещо нагадує притчу про блудного сина. Ісус як і люблячий батько, шукає і чекає грішника. Але щоб отримати прощення треба прийти і подивитися на Обличчя Боже, тобто пізнати Господа. І Закхей виліз на дерево – образно вийшов зі свого гріховного стану і побачив Христа, Свого Люблячого Бога. А Ісус, побачивши ініціативу митаря, – простив йому гріхи. Отже, Бог завжди на нас чекає і нас шукає, а від нас залежить прийняти Божу Любов і Його Волю.

Сьогодні бачимо двох чоловіків у храмі: митаря і фарисея. У чому різниця між цими людьми? Я зараз напишу свою версію і роздуми. Але вимагаю, щоб кожен роздумав над тим, хто ми є: фарисей чи митар??? І яка різниця між цими людьми. Отож, почнемо із фарисея. Фарисеї – юдейська секта, котра крім Закону Мойсея визнавала також і усне передання. Вони були надзвичайно побожними людьми, дотримувалися з точністю до міліметра Тори, або й інколи перевершували Заповідь Божу. Христос неодноразово картав їх за надмірну релігійність. І тут бачимо, що фарисей хвалиться перед Богом, тобто робить себе вищим або рівним Господеві. Замість того, щоб каятися, він величається собою. Для чого тоді йому Бог??? Божа Любов? Боже прощення? Адже він "праведний”,"святий”. Інколи ми також осуджуємо ближнього. Запитаймо себе: Господи, хто я? Фарисей? Якщо так, то Ісусе, Сину Божий, допоможи мені встати з цього гріха.

Митар. Ці люди були в очах юдеїв поганими людьми. Адже збирали мито на потреби окупаційної Римської імперії. Але Євангельський митар є інший. Він стоїть і не сміє звести очей до Неба через свою гріховність. І тут не йдеться про те, що митар був більш чи менш грішнижих й за фарисея. Христос нам показує дещо глибоке: свята людина завжди вважає себе грішнішою і гіршою за всіх людей!!! Тому митар кричить і просить:"Боже, милостивий будь мені, грішному”. Митар не осуджує, ніким не погорджує, а кається, молиться. Нині і ввесь період Великого посту нам требі боротися з гріхом гордості, марнославства, егоїзму, бо піст – це примирення з Богом і ближнім. Піст – це час покаяння і покути. АМІНЬ.

Проповідь підготував брат Андрій Василиків

Дорогі в Христі!

Євангелист Лука оповідає нам подію про те як Ісус входить до дому одного митаря – за думками багатьох ізраїльтян найбільшого грішника – та розділяє із ним трапезу. Свій вчинок Спаситель пояснив словами: «… бо й він син Авраамів» (Лк. 19.9). Тим сином є Закхей. На той час він був впливовою людиною та займав важливу й прибуткову посаду начальника митниці. Коли він дізнався, що в його місто Єрихон має прийти Ісус, то незважаючи на думки людей вилазить на дерево, щоб побачити Месію. Напевно  він і подумати не смів про те, що Ісус забажає ввійти в його дім та розділити з ним трапезу. Як знаємо після цієї зустрічі Закхей вирішує змінити спосіб свого життя.

Цією неділею, яка називається неділя про Закхея, розпочинається підготовка до Святої Великої Богом благословенної Чотиридесятниці, тобто великого посту. Важливість підготовки розуміє кожний спортсмен, оскільки без неї неможливо брати участь у будь-яких змаганнях. Подібно і в духовному житті першим кроком підготовки  до Великого Посту є бажання зустрітися з Христом.

Безсумнівно, що місцем зустрічі Бога і людини є храм. Тому перше запитання, яке слід собі поставити – коли маю можливість, то чи маю я бажання прийти до храму кожного разу коли в ньому служиться богослужіння. Чи не придумую собі найрізноманітніші причини, щоб не бути в храмі? Для людини важливо бути в храмі, оскільки там вона чи не найбільше може наповнити себе Богом та тим, що походить від Бога – любов, мир,надія, радість… Відповідно якщо людське серце наповнене Богом і тим, що Боже, то на все інше, що ним не є просто не знайдеться місця.

Сьогоднішнє євангеліє веде нас до думки, що храм не є єдиним місцем зустрічі Бога і людини. Ми можемо назвати ще принаймі два такі місця – власний дім та вулиця. Чому власний дім? Бо саме в ньому людина розпочинає і завершує день молитвою, читає Біблію, життя святих… а це все є зустріччю людини і Бога. На вулиці людину очікують різні життєві обставини в яких  вона також покликана побачити люблячого Бога. Також на вулиці її чекає можливість зустрічі з Христом в образі всіх бідних та потребуючих.

На завершення сьогоднішня неділя пропонує нам побачити, що таке бажання зустрічі з Христом, бажання бути близько Ісуса веде до покаяння, яке є повною зміною вектора нашого життя. Тому хай у Тройці єдиний Господь благословить нас розпочати підготовку до Великого посту, до часу сприятливго для нашого покаяння.

Отець Антон Борис

ПРО РОДОВІД ІСУСА ХРИСТА

Деколи ми слухаємо це читання якось нетерпеливо: в чому смисл цього списку? Навіть вчені, які вивчали Старий Завіт, не завжди можуть сказати хто саме криється за тим чи іншим іменем.

Коли ми читаємо ці імена, багато з них нам відомі, бо це імена людей великого духу, які донині вражають нас своєю святістю.

Проте чимало серед них людей важкої долі: Роав – блудниця, Версавія – колишня дружина Урії, яку силою взяв Давид, Рута – чужоземка… В цьому родоводі святість і гріх так тісно переплетені, що не може не вразити, як Син Божий прийняв на себе людську природу, сплетену стількома руками,  чистими і заплямленими, і не тільки руками, але й умами та серцями.

Всі вони, перелічені тут, такі слабкі й настільки відрізняються від подвижників духу, яких надавало нинішнє Послання, також були частиною народу, який полюбив обітницю й жив надією на неї, кожен за своєю силою й неміччю.

Одне з імен, яким Старий Завіт називає Бога, є «пожираюче полум’я» (Вих. 24,17), але це не руйнівне полум’я, це полум’я, здатне прийняти в себе все і все перетворити у вогонь: чистий, блискучий, не осквернений. Вогонь «живиться» як дорогоцінним деревом, так і обрізками. Коли «пожива» в нього вкинута – вона ним прийнята й перемінена. У цьому наша велика надія. Ми можемо прийти до Бога як Роав, Версавія, Давид, Соломон, Манасія, як усі люди, про яких згадує нинішнє Євангеліє. Великою була їхня гріховність, а ще більшими були їхні розкаяння та вірність: вони повірили, що Бог своєї обітниці не порушить і тому варто жити ради неї, зараз вона збудеться, чи через кілька поколінь.

Одного разу обітниця сповнилася: Бог прийшов, Він – Емануїл, «Бог посеред нас», «з нами БОГ». Бог прийшов і Його ім’я Ісус – означає «Господь спасає», отже обітницю виконано.

Задумаймося на мить, про ті століття, коли люди жили очікуванням, але так ніколи і не побачили сповнення своїх надій. Та яку віру вони зберегли! З якою мужністю стояли перед небезпеками, готові, якщо треба, померти, але не зрадити своєї віри!

Ми живемо в час, коли обітниця сповнена. Ця обітниця – Христос. До нас прийшло вічне життя. І де ми? Якою є наша віра в Бога та в інші обіцянки, які Він дав нам? Невже ми не спроможні вподібнитися бодай до найслабшого з людей Старого Завіту? Вони жили обітницею – ми живемо в час, коли вона виконана, очікуємо лише її повноти, тобто славного приходу Господа, Божої перемоги, яка є нашим вічним життям і спасінням. В цьому все наше натхнення, мужність і надія. Скільки радості ми могли б і мали б внести в життя, бо ми – народ Божий! Але народ такого Бога, який вже посеред нас. Він – Один із нас, якщо тільки ми – Його. Амінь.

(за книгою А. Сурожського «Труды»)

Євангеліє Луки 13, 10-17            Апостол до Ефесян 6, 10-17

 Останній раз (третій з черги) з Євангелії від Луки описується, як Ісус входить до синагоги. Христос, щоправда, навчатиме й далі, проте дорога до синагоги для нього буде закрита. Причина – милосердя Ісуса до потребуючих людей, яке не могло "проковтнути” ті, хто виконання третьої Божої заповіді – "святий день святкувати” – розуміли якось особливо дивно й відокремлено від реального життя. 

Боже співчуття й милосердя є завжди доступними, тільки інколи ми більше хвилюємося за інші речі, ніж допомога людям. Справді, часом поводимося з рештою створінь краще, ніж чинимо стосовно тих, хто є створений на образ і подобу Божу. Як страшно та довго через гріхопадіння здеградована людина спокійно принижує інших тільки тому, що фізично сильніша, належить до іншої статі, суспільного стану чи раси.

Сьогодні дуже багато людей, увесь світ, потребує від нас, християн, проголошення Євангелії миру, милосердя та любові. Кожного разу, виходячи "у мирі” Христовому після недільної Літургії, просімо Спасителя за всіх тих, які "не можуть випростатися”(Лк. 13, 11), зранених, стражденних, самотніх. Ці люди мають відчути, що всі святі дні (неділі й інші празники), які ми проводимо в наших сучасних синагогах-церквах, служать тільки для того, щоб ми сповнювалися Божого Слова та Його Любові, відтак Господь, освячуючи нас, через нас, служить сучасному світові. Особливо в часі завершення Різдвяного посту пам’ятаймо, що Народжений Спаситель чекає нас у наших скривджених і немічних братах і сестрах, бо "усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили”(Мт. 25, 40). Тому миру і злагоди бажаю всім нам, щоб із чистими серцями зустріти Дитя Ісуса. АМІНЬ.

о. Юрій Щурко, доктор біблійних наук, викладач Українського Католицького Університету

Непорочного Зачаття Діви Марії 

Послання апостола Павла до Галатів 4:22-31  Євангелія від Луки 8:16-21

Марія завжди супроводжує нас і підтримує нас на шляху до Різдва, - сказав Папа Франциск. На думку понтифіка, Бог вибрав Діву вже від віків, щоб Вона стала Матір’ю Сина Божого. З огляду на це материнство, Богородиця була збережена від первородного гріха. Вірність Божій Любові та Обітниці було для Марії дуже важливим, але це не було легко. Вже у Благовіщенні, коли Вона почула голос Божого посланця, то побачила Свою мізерність перед Обличчям Божим. Але смиренно відповіла Богові:" Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” Таємниця цієї Діви з Назарету, що перебуває у Божому серці, - зауважив святіший отець, - не є нам чужою. Адже це не так, ніби Вона перебуває там, а ми тут. Ні, ми пов’язані. Бог, у дійсності, зупиняє свій погляд на кожній людині, Він знає кожного по-імені та прізвищу. Його погляд Любові звернений на кожного з нас. У цьому контексті Папа Франциск пригадав слова апостола Павла з послання до Ефесян, що Бог "вибрав нас ще перед створенням святу, щоб ми були святі і непорочні”. І це – задум Любові, який Бог відновлює щоразу, коли приступаємо до Нього, особливо – у Святих Таїнствах.

Отож сьогодні, споглядаючи на нашу прекрасну Непорочну Матір, розпізнаваймо також наше справжнє призначення, наше найглибше покликання: бути любленими, бути переміненими любов’ю, бути переміненими Божою Любов’ю. Все це ми зможемо зробити, коли звернемо свій погляд на Божу і нашу Матір, ввіряючись Її проводу. І тоді все в нашому житті буде на своєму місці: матеріальне буде нашим засобом для проживання, а духовні скарби будемо здобувати для Небесної Батьківщини. АМІНЬ.

Проповідь підготував брат Андрій Василиків

Послання апостола Павла до Ефесян 4:1-6       Євангеліє Луки 10:25-37                                              

 Українське суспільство зараз переживає важкі часи. Але, разом з тим, нам не потрібно забувати, що Бог з нами. Його Любов і Провидіння супроводжують нас завжди. Також, ніхто нам не подарує вільної України, якщо ми самі не будемо працювати. Бо, як сказав Блаженнійший Любомир, "працюй так, якби все залежало від тебе, а молися до Господа, якби все залежало від Нього”. Тому, щоб не було розчарувань, як після Помаранчевої революції, з Божою допомогою нам слід надіятися на Боже Милосердя і на себе, а не лише на політиків. 

Наше суспільство подібне на Євангельського чоловіка, якого побили війни, геноцид, сини власного народу, які зрадили і зраджують нас. І лежимо на окраїні: втомлені, переслідувані за істину і свободу. Хто нас підніме? Кому ми потрібні? Але, є Щось надзвичайне. А, точніше, Хтось, Хто нас Любить відвічною ЛЮБОВ’Ю. Дві тисячі років тому прийшов на землю Месія. Прийшов, щоб зцілити хворе людство, помастивши наші рани Своєю дорогоцінною Кров’ю та олією Благодаті. І тому кожного дня заохочую всіх, головно в часі Різдвяного посту і революційних подій, приступати до Престолу Благодаті і кричати: Ісусе, Боже наш, зціли мене і мій український народ, допоможи нам. 

Хочу також розважити ще над одним: над особами священика і левіта. Як би парадоксально це не звучало, але з точки зору Старого Завіту, вони були праві. Бо Закон Мойсея забороняв торкатися до мертвих людей або напівживих, та ще й у крові. Все добре. Але це не підходить Новому Завітові. Ісус каже, що Він є присутній у кожній людині. У часі посту, підготовки до Різдва Христового, навчімося бачити Ісуса в кожній людині. В День Різдва Господь приходить до нас в образі Дитини. І тоді не всі Його прийняли. Сьогодні Ісус приходить до у вбогому, у сироті, у наших рідних. Ми скажемо: Боже, я із нетерпінням чекаю твого народження. А Ісус тихо і лагідно приходить, народжується в наших ближніх і просить допомоги…Тому просімо Діву Марію, щоб навчила нас лагідності і відкрила наші духовні очі. В лоні Марії Ісус виховувався, це Вона навчила Його смирення, тому молімося і Різдво для нас тоді буде не лише святом подарунків та смачних страв, а буде для нас святом кожного дня, де Сам Ісус Христос приходить до нас у Таїнстві Євхаристії та і образі наших братів і сестер. АМІНЬ.

Проповідь підготував брат Андрій Василиків