СВЯТЕ ПИСЬМО, Ап. – Ді. 38 зач.; 16, 16-34. Єв. – Йо. 34 зач.; 9, 1-38. - 4 Червня 2016 - Паломницька спільнота "Самбір-Зарваниця"









Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Наша історія
Міні-вісточки
Друзі пропонують
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » 2016 » Червень » 4 » СВЯТЕ ПИСЬМО, Ап. – Ді. 38 зач.; 16, 16-34. Єв. – Йо. 34 зач.; 9, 1-38.
07:05
СВЯТЕ ПИСЬМО, Ап. – Ді. 38 зач.; 16, 16-34. Єв. – Йо. 34 зач.; 9, 1-38.

   Уже з перших рядків Прологу, який ми читали в Неділю Пасхи, євангелист Йоан представив нам Логос – Слово як світло. А у восьмому розділі, який безпосередньо випереджає наш уривок, Ісус ствердив в урочистий і категоричний спосіб: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (8,12). І все ж таки, перед такою чіткою заявою, підтвердженою ще різними знаками, констатуємо глуху і ворожу реакцію. Відкинення світла і надання переваги темряві (випереджено у 1,5) знаходить у нашому уривку свій конкретний прояв. Розширення темряви, представлене тут у відкиненні Ісуса, все більше заповнює простір євангелія, приготовляючи кінцеву сутичку між світлом і темрявою.

Продовжуючи розповідну лінію євангельських уривків минулих неділь сьогоднішнє Євангеліє подає нам ще одне свідчення про Христа. Але впроваджує і один новий елемент: існування спротиву, ворожнечі. Якщо для Томи свідчення інших апостолів стало бажанням самому побачити Воскреслого, а мироносиці на слова Ангела втекли від гробу, то паралітик, ставши спроможним ходити пішов і оповів, що зцілив його Ісус, а самарянка, звільнена від тягарів минулого і теперішнього, стала справжнім апостолом Правди, сліпонароджений стикається з силами темряви, які бажають заглушити у ньому те світло, яке Ісус йому подарував. Йому доводиться боротися проти індиферентизму оточуючих, софізмів фарисеїв, ворожості влади та навіть відкинення зі сторони рідних для того, щоб могти залишитися вірним тому Світлу, яке дало йому змогу зустріти і пізнати Правду. Іншими словами, на шляху свідчення Правді, ми зустрінемося не тільки з прийняттям чи, навіть, байдужістю, але і з відкритою ворожістю. І хоч Ісус, на перший погляд, відсутній майже в цілому уривку, Він насправді присутній у світлі очей сліпонародженого, світлі, яке стає і світлом душі.

Сьогоднішній євангельський уривок представляє нам шлях від темряви до світла, або боротьбу здорового глузду проти релігійних спекуляцій фарисеїв. З одного боку маємо одного чоловіка, а з іншого – цілу групу людей. Уривок розпочинається, отже, з одним сліпим на сцені, а закінчується, натомість, з натовпом сліпих, зцілити яких видається неможливо і самих винних у власній сліпоті. Вкінці уривку наш сліпий не лише матиме рацію, але зможе так само зустріти того, хто дав йому зір і повернув сенс його існуванню. Шлях віри сліпонародженого, це – шлях до світла, до повноти життя, яким є сам Ісус.

Коментар

Уривок розпочинається амбієнтацією розповіді, яка слугує фоном, а також і своєрідним стимулом чуда, яке описане дуже стисло (вв.1-7). Зрештою, чудо не є центральною темою цього довгого уривку. Нею, натомість, є розмова, а точніше різні реакції на те, що сталося: поверхневе зацікавлення: сліпонароджений і «цікаві» (8-12); проблематичність: фарисеї і сліпонароджений (13-17); боягузтво: фарисеї і батьки сліпонародженого (18-23); момент правди: ще раз фарисеї і сліпонароджений (24-34); винагороджена інакшість: Ісус і сліпонароджений. Цей останній тепер бачить вповні, коли натомість фарисеї виявляються сліпими (35-41).

Для того щоб краще зрозуміти цей уривок, але і зокрема для того, щоб він міг стати нашою молитвою, поставмо себе на місце його протагоністів і дозвольмо собі бути провадженими на цьому шляху віри сліпонародженого, який переходить від темноти до Світла, на відміну від фарисеїв, які стають все більше сліпими.

Цей шлях віри, або прозріння сліпонародженого позначений титулами, якими він описує Ісуса, кожен раз, коли говорить про нього: на кожне питання сліпий відповідає, насправді, ісповіддю віри в Ісуса: спершу він лише чоловік, що Ісусом звуть його (в.11), відтак сліпий зве його пророком (в.17), післаним Богом (в.33), а вкінці визнає його Сином Людським і Господом (вв. 35.38).

Це пізнання Ісуса зі сторони сліпого є не тільки наростаючим, але також і цілком протилежним до все більшої і більшої сліпоти фарисеїв. У першому допиті сліпого ще здається, що фарисеї сприймають факт зцілення і є розділені між собою лише стосовно оцінки щодо Ісуса (вв.15-17), однак поступово перевагу переймають ворожі сили, які ставлять під сумнів саме чудо і є однозначно проти Ісуса. Сліпий (не думаю, що це випадково) три рази зізнається, що не знає: отже, здається, визнає власну сліпоту (вв.12.25.36). Три рази, натомість, фарисеї стверджують, що знають (вв.16.24.29)...

В.1. Переходивши, побачив чоловіка, зроду сліпого. Справжнім протагоністом Євангелія є Ісус, хоч з’являється лише на початку цього уривку, щоб зникнути зі сцени аж до самого кінця. Зрештою це найдовша “відсутність” Ісуса у всьому Євангелію. Людина є сліпою, але Ісус добре бачить усю ситуацію: скільки разів у Євангелію Ісус з’являється на сцені, зауважуючи Він сам людей і обставини в яких вони живуть. Ісус бачить! І бачить так само і нас!

В.2. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?». Учні лише “глядачі” усієї цієї події. Озвучують, якщо так можна сказати, загальні питання суспільства, умовно релігійні. Шукають “винуватця”. Причину! Ну, хтось все ж таки повинен бути винним?

Вв.3-5. Відповів Ісус: ані він, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому!... Поки я у світі – я світло світу. Ісус перевертає питання: не шукає причини – стосовно неї він мовчить; однак знімає провину як з нього, так і з його батьків: і то проти тогочасної доктрини! Натомість шукає, яку користь можна отримати з існуючої ситуації: не дивиться в минуле, але в майбутнє. І таким чином випереджає вістку цього розділу: ця подія стане нагодою, яка виявить, що Ісус є Світлом світу!

Вв.6-7. Саме чудо описано дуже стисло і просто. За Ісусом ніколи не можемо спостерігати якусь надто велику увагу на його силу зцілення: він вживає прості слова і жести. Якусь вказівку для тлумачення чуда все ж таки дає нам сам євангеліст, тлумачачи назву “Силоам”. У єврейській мові – це активний дієприкметник (той хто посилає...; і може бути натяком на потічок, який живить купіль). Натомість євангелист інтерпретує назву у формі пасивного дієприкметник: посланий (зісланий), натякаючи таким чином на Месію, посланого Отцем. Значення очевидне: це Христос, що зцілює, а не вода!

На цьому місці, за жанром опису чуд, мали б пролунати слова захоплення і подиву тим що сталося. Натомість Євангелист Йоан воліє радше представити сприйняття, або несприйняття Ісуса з боку народу. Перед таким чудом, насправді великим і беззаперечним, ми мали б мати і прийняття того, хто його зробив. Натомість, це не так. Ми вже сказали, що Йоан не так цікавиться самим чудом, але позицією, яку кожен займає перед Ісусом. Насправді, як би ми самі зреагували на чудо? А точніше, яким би було наше ставлення до Ісуса?

З цього моменту і починаються дискусії, в яких кожен викладає свою точку зору, дає своє тлумачення цій божій дії. А Ісус неначе зникає зі сцени, залишаючи людям свободу, робити його відповідальним за це Боже діло, чи спробувати оминути. Насправді можемо зауважити п’ять різних реакцій, з яких, однак, лише остання буде позитивною і, отже, може послужити зразком до наслідування. Увага приділена іншим реакціям служить для того, щоб розкрити інші можливі ставлення, які можуть, проникнувши в життя віруючого, стати каменем спотиканням, або навіть відхиленням на шляху віри. Іспит різних реакцій можна порівняти до іспиту зору: перевірити нашу спроможність сприйняти дійсність, без ілюзій і без містифікацій.

Випадкові свідки і перехожі є першими, хто коментує подію, інтерпретуючи її. Бачимо тут цікавість, але так само і незгоду щодо значення фактів; доходить навіть до того, щоб заперечити очевидність фактів, тобто ідентичність сліпого. Слід зауважити, що, вкінці, увесь той натовп, не «займає якоїсь позиції»: кожен сказав те, що думав, але більше не виставляється. Відсилають усе до авторитетної влади. Серед цих коментарів, однак, один відрізняється від усіх: уперше говорить сам сліпий. А він лише подає сухі факти. Переповідає їх. Без коментарів, але так само достовірно. Дозволяє, щоб саме життя розповіло те, що сталося. Для нього, той хто його зцілив – це якийсь чоловік на ім’я Ісус.

Натомість випадкові свідки виявляються неспроможними заглибитися в корінь того, що сталося. Навіть бачивши чудо на власні очі, вони не здатні побачити в ньому Божу дію і зрозуміти, що це чудо є знаком Божої дії і в їхньому житті. Іншими словами, побачивши Бога в дії, вони бажають лишитися осторонь, засуджуючи тим самим себе до духовної сліпоти і глухоти (див. Мр 4,11-12 і пар.).

На цьому місці на сцену виходять фарисеї з трьома допитами: сліпого, батьків і знову сліпого. Можемо зауважити хоча б дві їхні характеристики: незважаючи на те, що декілька разів повторюються факти, вони їх не слухають. Вони вже мають свої ключі до читання – зокрема релігійні – які слугують їм своєрідним фільтром дійсності. Їхня «інтерпретація» Бога насправді перешкоджає їм Його бачити. Сліпі “в середині”, вони не спроможні бачити очевидність фактів! Навіть таку гарну подію, як це чудо: замість того, щоб радіти і святкувати, вони критикують... саму Божу дію (була ж субота, а в суботу не можна робити чуда!).

Одночасно Йоан не перестає підкреслювати наскільки у фарисеїв зростає «сліпота» і, внаслідок цього, суперечка між ними (в.16). Ось що стається з людьми, коли на бажають бачити добро.

У допитах знову з’являються відповіді сліпонародженого: він не каже нічого нового, але його вперте і вірне відтворення фактів, призводить його до все глибшого розуміння віри. Він не вдається в абстрактні роздуми, а просто повторює те, що сам пережив: наче б все краще і краще бачив сенс того, що пережив.

Фарисеї надіялися на те, що сам зцілений дасть їм якусь зачіпку, щоб могти звинуватити Ісуса; оскільки цей задум їм не вдався, тепер вони подаються до його батьків. Вони не бажають вірити в розповідь того, хто був сліпим і в його свідчення про Ісуса, оскільки це перечить їхнім ідеям.

Батьки сліпонародженого виявляються справжнім символом страху. Не заперечують фактів, але намагаються залишитися осторонь. Саме це, насправді, стає для них і “самоосудом”. І то, подвійним: оскільки розкриває їхню “пилатівську” позицію як стосовно сина, так і стосовно Ісуса. Їм поставлено три питання: чи це їхній син? Чи він народився сліпим? Як вони пояснюють його зцілення? Щодо перших двох питань вони відповідають без проблем, тому що йдеться про очевидні факти, на очах у всіх. Однак, бояться відповісти на третє питання, оскільки воно змушує їх бути задіяними в першій особі. Назвати ім’я Ісуса могло означати для них бути виключеними зі синагоги… тому легше все звалити на сина. Але чому вони не можуть радіти зціленням сина і виявити свою вдячність Ісусові? Із-за страху. Страху мати власну думку, страху бути інакшими… Їхнє наставлення можна б назвати конформізмом, хоч вражає те, що задля того, «що люди подумають» вони готові відмовитися і від власної дитини!

Після допиту батьків дебати стають ще більш загострені. Начальство знову бажає натиснути на зціленого для того, щоб змогти засудити Ісуса. Оскільки вони не змогли довести, що йшлося про обман, тепер вони пробують використати наївність юнака: Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік – грішник (в.24). Ісусові вороги настільки закриті перед правдою і світлом, що у своєму серці вже сформулювали засуд, але хочуть щоб і той, хто зазнав благодаті чуда зробив те саме із своїм доброчинцем. З цією метою вони послуговуються своїм авторитетом і своїм релігійним знанням для того, щоб налякати чоловіка. Вислів “Богові славу воздай!” є біблійною формулою, якою бажається закликати людину, щоб вона висловилася на користь правди (пор. ІН 7,19; 1 Сам 6,5; Єр 13,16). Однак, у цьому випадку правда для начальства вже окреслена у їхньому звинуваченні, яке вони хочуть, щоб і зцілений поділив з ними.

Чоловік, який вже навчився розрізняти світло від темряви, не залишається наляканим їхніми словами і вміло відкидає осуд та стверджує, що не знає, чи Ісус є грішником чи ні. Він в одному певний: раніше він був сліпим, а тепер, завдяки Ісусові, бачить на власні очі світло. Начальство, перенесене з ґрунту морального суду до фактів, дещо заскочене, але не перестає спробувати спіймати юнака на якісь технічній помилці. Однак він не грає в їхню гру, ба навіть дозволяє собі бути дещо іронічним з ними, інтерпретуючи їхнє питання, як бажання самим стати учнями Ісуса (в.27). А ці останні вже нічого і придумати не можуть, як тільки накинутися на юнака з лайками, висказуючи свою зневагу до Ісуса, ім’я якого навіть не хочуть вимовляти, підтверджуючи одночасно своє незнання стосовно Його походження та доводячи вищість Мойсей.

Перед лайками зцілений не падає на дусі і, вказуючи на абсурдність поведінки і логіки учнів Мойсея, відповідає дуже логічно і розумно. Ісус відкрив очі сліпому, показуючи, завдяки чуду, що він приходить від Бога. Люди, бачачи події, повинні були б зрозуміти походження Ісуса і визнати, що хто діє в такий спосіб, є післаний Богом. Крім того, логічно думати, що Бог слухає того, хто відкритий до його задуму спасіння, як також дарує свою силу тому, хто живе в духовній сфері. Тепер, Ісус, здійснивши такий очевидний вчинок, показує, що він не є грішником, ба навіть, що він походить від Бога, тому що діє відповідно до його волі (в.33). Для Йоана грішником є той, хто не слухає Божий задум, а протистоїть йому; не сприймає правди і бунтується, так як ті, які суперечать Ісусові, правдивому й остаточному Слову Отця. Пророк з Назарету, натомість, представляється як післанець Бога і той, хто здійснює в месіанські часи пророцтва Іс 29,18-19; 32,3-4; 35,5; 42,6-7; 61,1.

Зцілений простими, але водночас глибокими словами, розвіяв аргументацію вчених. А ці, не будучи в стані витерпіти таку ганьбу, переходять до особистих образ і звинувачують чоловіка в гріху від народження, про який вже говорилося на початку уривку (в.34). Для юдейського начальства правда стає звинуваченням їхнього власного життя, а це карається вигнанням із Синагоги того, хто перечить їхнім словам (9,22.34; 12,42; 16,2). Юнак, залишившись вірним тому, хто його зцілив, дорого розплачується за це свідчення Ісусові-Правді. Випадок сліпонародженого чітко висвітлює конкретну ситуацію віри у цьому світі. Вона – драматична. Визнання Ісуса Христа і вірність світлу, вимагають від цього чоловіка героїчного вчинку: він повинен перенести усі натиски і всі страхи. Його віра переслідувана світом. Вона є вибором Сина людського у великій сутичці світла і темряви. Але у цій сутичці вона є і перемогою життя. Сліпонароджений таким чином довів, що можна “мати світло життя” (8,12) лише приймаючи особу Ісуса з вірою і ніколи не відокремлюючи світло слова, яке Ісус дарує від світла, яким є Він сам.

Відтак повертається Ісус: зауважмо велику дискретність в його діях. Він не накидається. Він усе зробив “даром”, ніщо не вимагаючи навзамін. Він навіть зник зі сцени і не входив в дискусії. Він залишає, щоб людина прийшла до нього. Чудовим є спосіб, в який Ісус підтверджує, віч-на-віч, що це він зцілив його: “Ти бачив його”. Ось мета: віра – це бачити Бога поруч з нами.

Розважання

Для розважання над сьогоднішнім Євангелієм, найкраще себе поставити на місце дієвих осіб. Насправді їх тут багато, але всі вони допомагають виявити наше ставлення до Ісуса, нашу готовність і відповідальність прийняти самого Бога в наше життя. Тому це наше розважання може бути справжнім «контролем зору»: бачимо ми чи ні ще Воскреслого Ісуса в нашому житті, в наших родинах, в нашому суспільстві? Що затемнює наш погляд, а що робить його більше пронизливим?

Ще один раз усе починається Ісусовим зацікавленням людиною. Він зауважує людей; не переходить мимо байдужим, або вдаючи, що ніщо не помічає. Це погляд того, хто не є увесь час зосереджений на самому собі, хто весь час увесь “у бігах”, а дозволяє “потривожити” себе тим, що переживають люди, які його оточують. Йоан нам гарно показує, що Ісус зауважує нас, зауважує так само і труднощі наших стосунків: в сім’ї, родині, на роботі, в суспільстві... і дає нам ключ, щоб розв’язати їх, тому що в кожній важкій ситуації можна знайти і щось добре, не повертаючись в минуле (ти це зробив, сказав...), але дивлячись в майбутнє.

Насправді вражає його оте уміння дивитися вперед, в майбутнє, оте його шукання добра в кожній ситуації: “щоб ділам Божим виявитися на ньому!”. Якщо б і ми так уміли дивитися! Не тільки у Церкві, на роботі, а зокрема в сім’ї: наприклад, дивлячись на дітей, бачити оті дари і таланти, які вони мають; пригадуючи собі, що кожна дитина є інакша і добра по-своєму. Це мав би бути також спосіб подивитися на наших рідних, зокрема чоловіка, жінку. Ісус, зрештою, не судить ані його, ані його батьків, тому що вірить, що усі творіння є бажані Богом для того, щоб кожна особа виявила на собі Божі діла, кожна по-своєму. Насправді, кожному Бог щось дає... Нам слід лише це відкрити, або, хоча б, вірити, що в кожному щось є...

Ісус настільки уважний до інших, що це не сліпий, що шукає за ним, а це він сам, що знаходить сліпого. Але все ж таки запрошує його до співпраці: “Іди і вмийся”, тобто робить його активним учасником і змушує стати і рушити.

А вкінці, це знову Ісус, що ставить йому питання: “Чи віриш?” людина не може сама дійти до цього: потрібно, щоб Ісус втрутився. Шлях віри не є дорогою, яку проходимо самі: ми потребуємо Бога, але він потребує, щоб і ми співпрацювали. Тому що шлях віри це насправді шлях до іншого!

Цікавість учнів відображає загальні упередження: перед якоюсь важкою проблемою, як, наприклад, сліпота, вони шукають причину, точніше “винуватця”. Чи не нагадує нам це часами ти дискусії, які народжуються на роботі чи у сім’ї, в колі друзів? Хто винен? Хто буде відповідати за це? Розпочинаючи таким чином помилковий шлях: коли стаємо інквізиторами, то ми вже знаємо наперед правду, шукаючи тільки додаткових доказів, а насправді вже більше не слухаємо і не бачимо фактів.

Увесь шлях фарисеїв можна підсумувати в одному вислові: “нема гіршого глухого від того, хто не бажає чути”; і саме проти цього Ісус і висловлюється у в.41. Не вистачає навіть чуд, незаперечних доказів… все ж таки для того, щоб вірити, треба цього хотіти! Інакше це небажання бачити дійсність. На жаль, навіть в нашому щоденному житті дуже часто ми не посуваємося зі своїх позицій: ми так звикли думати і говорити в один спосіб, що вже не чуємо і не хочемо чути навіть думки наших рідних.

Очевидно, що нас непокоїть постать “поганих фарисеїв”, але як часто ми є саме такими? Ми вже знаємо хто такий Бог, яким є наш чоловік/жінка чи наші рідні («знаю тебе як відкриту книгу»); маємо наші думки і ми переконані в тому, що вони правдиві.

Виникає також контраст між простотою сліпого і закомплікованістю аргументації інших. На жаль, у нашому житті ми так само провадимо великі розмови довкола банальних речей… якщо б ми зуміли розповісти речі такими, якими вони є!

Розповідаючи про те, що з ним сталося, сліпий відкрив Божу любов. Об’явлення йому приходить саме з того, що він розповідає те, що з ним сталося. Також і щоденне життя є привілейованим місцем, в якому можна відкрити, що нас хтось любить і щоб ми могли любити: Бога і ближнього.

Окрім того важливою є і простота сліпого, з якою він прийняв те добро, що Ісус йому учинив.

Ісус йому залишає велику свободу: не шукає подяки; не накидається... але вимагає лише віри: “Віриш в сина людського?”. Сліпому залишена відповідальність дати свідчення перед іншими. А як ми самі засвідчуємо нашу віру не тільки перед “чужими нам людьми”, а саме перед найріднішими: чоловіком/жінкою, батьками, дітьми? Чи як ми, як сім’я, свідчимо нашу віру?

Насправді сліпонароджений доходить до віри повторюючи те, що з ним сталося. Можливо і ми можемо зробити в такий спосіб? Не чекати, щоб сталося щось грандіозне з нами, а просто пригадуючи гарні речі нашого життя: дітей, батьків, друзів, життя, дім..

Двозначність батьків

Насправді дивує поведінка батьків: приклад, який нас непокоїть. Ми також дбаємо про наших рідних, зокрема дітей, але чи часами не поводимося як і ці батьки з Євангелія, що коли настають труднощі, залишаємо їх, хай самі вирішують проблеми («бо інакше як навчаться життю?»).

Насправді ми б очікували, що батьки цього сліпонародженого мали б радіти тому, що сталася з їхнім сином! А натомість... Здається, що саме цю відсутність радості в батьках із-за зцілення сина найважче і зрозуміти: як можна не радіти, коли твоїй дитині добре? Коли твої рідні щасливі?

Пасхальне Таїнство

У цьому уривку унаочнено Пасхальне таїнство: до Воскресіння через Хрест. Слава зустрічі з Воскреслим Христом проходить через відречення від себе самого, через готовність порвати зі певним середовищем, а, зокрема, із зіпсованою ментальністю. Розв’язки, в яких пропонується набуття якоїсь вигоди, компромісу зі злом чи подвійної гри, не належать до логіки Євангелія і послідовників Христа.

Життя – це радісне, хоч і важке, паломництво у напрям Світла, в якому наші особисті зусилля є випереджені і підтримані Божою благодаттю. То ж це Євангеліє закликає нас сьогодні, не боячись труднощів, відкинення, ба навіть переслідувань, відважно іти за Христом, стаючи свідками Його Правди, яка просвітлює кожну людину!

о. Тарас Барщевський        http://lds.lviv.ua/node/1062

                

Переглядів: 142 | Додав(ла): Оксана | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Червень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Пошук
Прочанські вітання
[04.12.2016]
Вітаємо юну прочанку Марію Комарницьку з Дрогобича (1)
[03.12.2016]
Наші вітання Хим'як Оксані з міста Стебника (0)
[02.12.2016]
Вітаємо Анастасію Антонівну Борис з Другим роком! (0)
Нові статті
[03.12.2016]
Двадцять тез Глави УГКЦ про християнське подружжя (0)
[03.12.2016]
Десять порад про те, як виховати щасливих дітей (0)
Свідчення
[04.10.2016][Враження]
Служіння як дар і як жити прощею 365 днів! (0)
[04.10.2016][Інше чудо]
Сьогодні з Богом говорили про тебе... (0)
[30.06.2016][Прохання]
Молимось за тебе повсякчасно (0)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2016