Духовний вимір

Заспівом цьогорічного паломницького серпня стала традиційна  Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів та всіх охочих 2 – 11 серпня із міста Самбора на Львівщині до Марійського духовного центру «Зарваниця» на Тернопільщині, яку увосьме зорганізували Пасторально-місійний відділ УГКЦ та БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ у співпраці із паломницькими спільнотами Дрогобича, Івано-Франківська, Самбора, Львова та українськими заробітчанськими громадами близького і далекого закордоння. Ці майже три сотні кілометрів можна без перебільшення назвати дорогою Життя –  дорогою до Бога, який, за біблійним означенням, і є «Дорогою, і Правдою, і Життям».

Архів світлин. Дивіться тут...

Бог – хліб наш на щодень

Храм Різдва Пресвятої Богородиці у місті Самборі, у якому зберігається чудотворна ікона Самбірської Богородиці, вже упродовж восьми років збирає паломників з багатьох регіонів України та з країн української трудової міграції. І цього року паломницька спільнота «Самбір-Зарваниця», яка, за офіційною реєстрацією нараховувала 331 особу (найстаршій прочанці – 80 років, а наймолодшій – 8) була представлена прочанами із семи областей України - Львівської, Івано-Франківської, Київської, Вінницької, Тернопільської, Чернівецької та Кіровоградської, а також з чотирнадцяти країн світу – Іспанії, Чехії, Польщі, Італії, Греції, Нідерландів, Словаччини, Угорщини, Росії, США, Португалії, Ірландії, Швеції та Австрії. Після Архієрейської Літургії, яку у співслужінні з духовнимими провідниками прощі  та місцевим духовенством відправив голова Пасторально-місійного відділу УГКЦ єпископ-помічник Київської архієпархії УГКЦ владика Йосиф Мілян, прочани почули напутні слова благословення.

– На наші помилки чи зауваження, – наголосив владика Йосиф, - ми дуже часто реагуємо неоднозначно. Ми так збудовані чи зіпсовані у той спосіб, що кожен з нас хоче, щоб про нього говорили добре, лише добре. Щоб бачили наші подвиги, нашу красу, мудрість, хоробрість. Адекватна людина розуміє, що тих позитивів не може бути надбагато, бо ми – люди і здатні робити помилки. Ми недосконалі, бо лише Господь досконалий. Очевидно, кожен з нас прагне стати досконалішим, хоче ходити дорогами Божих заповідей, послужити іншим людям. Але дуже часто робимо  помилки не від того, що хочемо комусь зробити кривду чи зневажити Бога. Дуже часто наші погляди виходять з того, що ставимо собі у житті іншу мету, ніж ту, яку нам Господь накреслив на скрижалях нашого серця. Чи чує сучасне суспільство голос пророка? Чи маємо такого нині поважного мужа? Мати такого, хто зверне тобі увагу, це велика Божа благодать, бо це спосіб і нагода до навернення. Церква сьогодні має молитися, щоб Бог не поскупився для нас українців пророком, щоб відкрив нам вуха на правду, якою б вона не була. Бо ми його потребуємо і нині – через дві тисячі літ, щоб вказав нам на життя за Божими заповідями на життя словом  Божим щодня. Ми - дідусі і бабусі, батьки і матері, яким відкрилося слово Святого Євангелія, також покликані нести пророче служіння. І вказувати на дорогу життя з Богом на щодень, ділячись Богом, як хлібом насущним. Дороги життя непрості, дорога – завжди якийсь тягар. Тож нехай цьогорічна, вибрана Вами, далека дорога до Зарваниці буде початком ващої дороги до нового життя у Бозі, у родині чи сім’ї. Хай ця дорога випрямить дороги тих, хто споглядатиме на вашу нелегку ходу від чудотворної ікони Самбірської Богоматері до чудотворної ікони Зарваницької Богородиці, настановить всіх до ревної молитви у пошуках Бога.

Наша віра – наша сила

Духовний похід із Самбора до Зарваниці обійняв молитвою терени Львівської і Тернопільської областей, зокрема такі села чи міста, де прочани мали обід чи нічліг: Самбір, Градівку, Великий Любіть, Оброшино, Львів, Виннички, Гаї, Городиславичі, Коросне, Липівці, Пленихів, Чемеринці, Писарівку, Жуків, Криве, Новосілку, Котузів та ін. Завітали до таких святинь як собор Святого Юра та Унівська лавра. А  Духовними провідниками прощі були директор БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ о. Ігор Козанкевич, о. Мирослав Пронюк з Івано-Франківської архієпархії, о. Антон Борис – з Київської архієпархії, о. Василь Святківський та о.Богдан Лехович – з Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Стрижнем духовної програми прощі на щодень були різноманітні богослужіння - панахида за усопших, святі Літургії за всякі прошення, за з’єднання сімей, «благодарна», за зцілення від недуги, Велика Вечірня, Хресна Дорога, уділення Тайни Єлеопомазання і Тайни подружжя, акафіст за узалежнених, молебні, вервиці, молитви намірень тощо, а також, звичайно, щоденні духовні науки та катехизи о. Ігоря Козанкевича. Після уділення Тайни подружжя Ользі і Дмитрові у Зарваниці – прочанам вже у роках – хтось із паломників з радістю сказав: «Навіть заради того, щоб ці дві християнські душі спаслися, варта було пройти у молитві цю нелегку дорогу до чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької».

А фестиваль прочанської творчості «Моя віра – моя сила» став яскравим дійством, у якому взяли участь практично всі учасники прощі, третину якої складала молодь до двадцяти п’яти років.

Отець Ігор КОЗАНКЕВИЧ, духовний опікун прощі «Самбір-Зарваниця»:

– Що ми прагнемо показати через фестиваль? Гляньмо, що ми робимо звично у щоденному житті. Комп’ютер, телевізор, на дискотеці споглядаємо, але не танцюємо. Це нас втягує у невпевненість у собі, байдужість, розвиває комплекси. Тож загалом проща допомагає нам загалом відкритися на Бога і на іншу людину і відкрити себе на самого себе. Завдяки фестивалю ми бачимо, які у нас великі можливості, бачимо, що можемо творити навіть після нелегкої прочанської дороги. Фестиваль вчить не закриватися у собі. Я з великою приємність слухав і споглядав все, що підготували прочани до фестивалю. Думаю, що й інші також. Можна проводити час за дурними звичками, порожніми балачками і нарікати, яка ж та наша Україна погана і уряд, і дороги. А можна творити красу, дивитися на Бога і дарувати іншим надію, радість. Пам’ятаєте, як о. Василь Поточняк нам говорив, щоб ми здобували віру, сили набиралися, мали друзів не тоді, коли вже падаємо, а готувалися наперед. І фестиваль дає нам сьогодні силу готуватися до дня завтрашнього. До кожного з нас завтра прийде випробування. Але завдяки тому, що ми вже сьогодні прагнемо встати  ноги, завтра і ці випробування перенесемо. Фестиваль не є чимось окремим на прощі, а її частиною. Йдеться про щирість і відвагу всіх, хто його творив у часі випробувань духовного походу.

…Вперше цього року десятиденна піша проща із Самбора до Зарваниці відбувалася без свого духовного засновника і провідника о.Василя Поточняка. Але завдяки сучасним технологіям учасники прощі чули його благословення, серцем відчували молитву, яка як покровом обіймала кожного прочанина у дорозі із Самбора до Зарваниці.

Отець Василь ПОТОЧНЯК, відповідальний секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ:

– Завершення прощі із Самбора до Зарваниці – добрий знак. Бо і в Ісусі Христі ми почули дуже цінне і важливе слово-ствердження. Умираючи на хресті, пише євангеліст, Він сказав: «Звершилось» і віддав Духа. Тобто у житті людини завжди є моменти, які від початку переходять до завершення. Такі моменти можуть тривати одноразово, можуть тривати кілька днів, як ця проща, а можуть – і все життя. Завершення – це, по суті, початок. Народження пшеничного колоска потребує смерті зрілої зернини. Мусить щось завершитися, щоб народилося щось набагато краще. Тож завершення прощі із Самбора до Зарваниці можна назвати початком іншої прощі для кожного з вас – прощі до Бога. Ви вступаєте у духовну прощу Життя. У центрі прощі, щонайперше, був і є Бог, коли Бог у центрі, то, як ви зауважили, у вас була велика сила і є. А страх зникає. По-друге, у центр прощі Бог ставить людину, дбає і пам’ятає про неї і тішиться людиною. Тому людина – це я на тлі Бога. Намагайтесь відчути, що кожен з вас дуже Богові потрібний і цінний. Богові потрібна людина, яка нагадує іншим, що вони створені на образ і подобу Божу. Людина – це джерело і сіль краси, де людина – там радість. Після повернення з прощі не уникайте людей, поділіться радістю доброї новини, яку переживаєте, щоб вона помножилась. Ідіть і проповідуйте живого Бога, добру Христову новину. Але щоб свічка вашої віри  не згасла, як мінімум практикуйте прочанські молитви, поширюйте свої духовні знання.

Ігор ЛАЗОРИШИН.

На світлинах: 1. Благословення владики Йосифа Міляна у Самборі.  2. Дорога Життя.  3. Кожен крок близить до Неба. 

4. Праця в групах - свідчення Бога.  5. Фестиваль "Моя віра - моя сила" - мистецьке зізнання паломників.  

6. Отець Ігор Козанкевич: станьмо причасниками Живої віри. 7. "Звершилося!" - слово до прочан отця  Василя Поточняка.