День восьмий… Тема катехизи: ««Дім Отця мого домом молитви назветься»

о. Василь ПОТОЧНЯК – духовні науки на прощі Самбір-Зарваниця-2011

«Де шукати Бога?». Часто задаваймо собі це запитання. Може, в телевізорі, в комп’ютері, в кав’ярні?.. Всюди Бог є! Але у тих місцях Його буде важче віднайти, Він там загублений, або прикритий нашими теоріями. Коли Марія з Йосифом ішла шукати Ісуса в Єрусалим, то шукала Його між різними знайомими, шукала там, де Його було важко знайти. Тому на це витратила аж три дні. Знайшли Ісуса в храмі, у святині.  Бога треба шукати передусім у храмі.  І на нас чекає Христос у тихій святині.

Коли ми провідуємо Бога?

Чи маємо ми звичку ступати у храм в інші дні, крім неділі? Це особливо стосується людей, котрі живуть у місті, де церква майже увесь час відчинена. Чи провідуємо ми Бога? Чи у церкві вміємо віднайти кивот, в якому живе Господь? Чи в тиші храму вміємо слухати голос Бога, спрямований до мене? Чи стараємось відповісти на тривожні запитання Ісуса? Якщо для мене храм ще не став відповіддю на ці тривожні запитання, то це ще дуже мала віра. Часто наші відвідини храму – це: подивитися, пофотографувати, може, неякісно перехреститися… Чи ж не дивовижно те, що вміємо спілкуватися з людьми, але не вміємо розмовляти з Богом? Ми стільки часу можемо перебувати з людьми, а для Бога його дуже мало. У храмі шукаймо Бога – звідти починається життя.

Відкинути страх звичаїв

Ісус входить у святиню і виганяє міняйлів, продавців, покупців – тим наступає на владні фарисейські звичаї,  викриває їх, за що Його так швидко зненавиділи. Ісус розуміє, що виступити проти традиції, які панували у той час по відношенні до храму, – це великий ризик. Він, практично, ішов на пряму смерть, бо заробіток для фарисеїв був надто важливим. На цьому прикладі Ісус хоче навчити нас належного відношення до храму.  «Дім Отця мого домом молитви назветься», – говорить Ісус.

З храму вчимось любові

Коли ми входимо у наші храми, звернімо увагу на ті підставові дії, які чинимо. Спершу на знак хреста. Він нам дуже потрібен. Те, як ми робимо цей знак – поспішно, метушливо,  чи уважно і виважено – говорить про життя, яке ведемо. Усе взаємопов’язано. Храм вчить нас досконалості, уважності, якісності. Входячи зі знаком хреста у храм, ми підходимо до ікони на тетраподі. Цілуємо хрест, ікону, робимо поклін. Бог бажає нашого поклону.  Той «храмовий» поклін   перед тим, як поцілувати ікону, – вчить нас життєвої любові. Поклонитись, за духовним змістом, – це полюбити Того, Кого приймаєш, або кому себе даруєш. Цей поклін виявляє нашу готовність бути дітьми, слугами Божими. Тому, коли ми поклоняємось перед святою іконою, – визнаємо Божий авторитет, Божу любов, Божественність. Важливо, щоб у тому місці, де ми молимося, – завжди пробували творити небо, незалежно від зовнішнього оточення. Дуже важливо, щоб те місце було освячене нашою присутністю. Якщо ми почнемо розмовляти в храмі, то інші продовжать, якщо почнемо слухати – інші замисляться. З храму вчимось любові.

Храмова молитва

Храмова молитва – це більше слухання, ніж говорення.  Виходячи на зустріч з Богом, на Літургію, на молитву, ми покликані «скинути взуття» своїх теорій, «скинути одяг» своїх переживань. У Херувимській пісні молимось: «Всякую нині житейську відложім печаль». Наша проблема в тому, що ми приходимо у храм, наповнені своїм життям, переживаннями і їх не позбуваємось. І далі у храмі живемо своїми проблемами, часом ще щось вирішуємо по телефону. А треба «відложити печаль».

Храм – це місце приготування до найважливішої зустрічі

У храмі усе готує людину до зустрічі з Богом.  На Літургії через візуальні речі ми також вчимося віри.  Слух, нюх, дотик – усі ці органи чуття служать нам, щоб ми могли пережити смак раю. У храмі вся людина має відчути, що мій рай, моє щастя, моя молодість, легкість і любов є тут, де є Бог.  Приходячи у храм на Літургію, ми славимо Бога. Літургія є прославою Бога. Тому у нашій традиції люди на молитві майже завжди стоять, за винятком Літургії Напередосвячених дарів. Храм промовляє до нас через зовнішню поставу, він має відкривати нам нашу духовність.

Бог бажає жити в людині

Свята Літургія покликана перемінити не тільки хліб і вино у Тіло і Кров, але перемінити мене і тебе.   Якщо ми ідемо в неділю у храм і не причащаємося через гріх, то чому не сповідаємось, щоб його позбутися, адже гріх – це зв'язок з дияволом? Якщо не причащаємось, щоб не вирізнятися серед людей, то хто є нашим Богом: традиції, мода, страх?.. Коли ми приходимо в храм – найдоцільніше зустрітись з Господарем цього храму – Господом. Він здатний цей храм Божий переселити у «храм людський». Входячи у храм зовнішній, зустрічаємось і вчимось переходити від нього у храм внутрішній, до конкретної віруючої людини, котра покликана гідно дбати про храм своєї душі. Саме тому святий Йоан говорить: «Хто любить мене, той береже мої заповіді». Христові йдеться не тільки про зовнішній храм – Єрусалимську святиню – а про храм душі кожного з нас. Бог, дбаючи про храм, – насправді дбає про святиню нашої душі, про наше спасіння. У Божому задумі є не просто жити в рукотворному храмі, а жити в храмі людини, котру Він створив, жити в особі.

Будьмо помешканням чистоти

Апостол Павло в листі до Римлян 12, 1 пише: «Благаю вас, брати, на милість Божу віддати тіла ваші, як жертву нову, святу, приємну Богові».  Ми даємо часто Богові на жертву щось матеріальне, а Бог просить  віддати свої тіла Йому на жертву. Святий Григорій говорить: «Чи щоденно ми бачимо серед різних цього виду, так якби ми були майже при вході до святині?». Ісус виганяє зі святині продавців і говорить, що «дім мій домом молитви називається». Бог перебуває у нашому тілі, нашому храмі. Якщо ми у цей храм впускаємо купців, продавців – то робимо його храмом розбійників. Туди вриваються різні спокуси, і ти перестаєш бути тим храмом, який Бог творив, який так плекав. Ти сам його занечищуєш. Тому Господь говорить: «Хто знищить цей храм – Бог того знищить». Наші людські храми набагато сильніші, ніж ті, що побудовані з цегли, бо душі наші вічні. Тому коли Христос так ревно ставиться до храму, то тим і підкреслює, що йому залежить на храмі нашої душі. Людина покликана скласти певну жертву. Жертву, поєднану з вірою, щоби наш храм і надалі залишався Божим. Жертва – це зайти у храм старою людиною, а віра – це розвивати оте божественне, яке міститься в храмі. Бережімо храм нашого тіла, щоб Бог у ньому перебував, будьмо співтворцями добра, любові Божої, будьмо помешканням чистоти.

Повсякчас бережімо храм своєї душі

У Зарваниці є багато гарних духовних місць… У них дбаймо про храм власної душі! Коли повернемось додому – продовжуймо пильно дбати про цей храм, про храм власного тіла, яке є храмом Святого Духа. Не виганяймо Господа, а бережімо наші серця, душі, тіла, щоби Бог перебував у нас як у цілісній особі.

І нехай так буде! Амінь!

Іванна РИЖАН. За матеріалами прощі Самбір-Зарваниця, серпень-2011