Другу неділю Великого посту  Церква присвячує пам’яті святителя Григорія Палами, покровителя християнських безмовників і молільників. Вони, відрізані від усього морем і скелями, намагалися зберігати тишу в серці, ховаючись у далеких обителях на горі Атон. У їхніх печерах живуть монахи і в наші дні. Чому ж саме цього святого, покровителя безмовників, ми прославляємо в дні Великого посту? Бо саме в цей час нам важливо дізнатися або пригадати собі, яке місце в житті кожного з нас займає і мала б займати тиша.

Прислухаймось до свого життя. Яке воно? Воно проходить у нескінченному шумі та суєті. Весь побут сучасної людини супроводжується величезною гамою звуків навколишнього життя. Люди, особливо мешканці міст, постійно чують шум: ревуть автомобілі, снують натовпи… Лікарі кажуть що це руйнує здоров’я.

Але розважмо про інше. Про те, що розсіює наше духовну увагу. Чимало з нас, опинившись на мить у тиші,  почуваються ніяково, неспокійно: ми відвикли від тиші і разом вже не можемо спокійно мовчати. А скільки зайвих слів!.. І все це сум’яття й суєта пожирають наше життя, не дають людині зануритися в себе, пригадати найважливіше. І так – до останнього нашого подиху…

Іноді, коли хвороба різко зупиняє наш біг, приковує до ліжка і ми раптом опиняємося відірваними від спільного забігу, нам випадає нагода побути на одинці зі собою. В такі хвилини ми думаємо: «А для чого ж ми жили? Куди бігли, заради чого поспішали?»

Святі отці кажуть що Господь промовляє «в тишині серця». Якщо хочемо його почути, виділімо в добі хоча б кільки митей. Для цього нам Церква дає правило-підказку: кілька хвилин почитати молитви, прийти в себе і подумати, яким був прожитий день, яким буде мій наступний день. Це надзвичайно важливо… Якщо хочемо пізнати Божу волю, шукаймо тиші. Якщо хочемо зібрати й підкорити свої думки і почуття, шукаймо тиші. Ми перебуваємо в стані неуважності, але справжнє духовне життя людини – тільки на самоті, у внутрішньому єднанні. Треба зібрати свої думки й почуття в тихому і глибокому куточку свого серця, щоб там запанувало мовчання, і тоді Бог промовить своє слово, звернене до кожного з нас. Якщо ми не примушуватимемо себе до мовчання, не припинимо свого нескінченного бігу, якщо нас заполонить житейський гамір, то все наше життя пройде на поверхні, без глибини, без духовності, без справжньої зустрічі з Богом.

Ось чому сьогодні Церква нагадує нам про безмовника й закликає до боротьби із пустослів’ям, марною балаканиною, вживанням дару мови на зло собі.

«Постав, о Господи, устам моїм сторожу;

до дверей моїх – варту». (Пс. 141, 3)

Молімося, просімо Господа про дар тиші. Він чекає щоб ми особисто захотіли цього – мовчання в тиші Його благословення.

Підготував Піняжко Назар

За книгою о. Олександра Меня «Поради на Великий піст»