Долання "дорослості". 

Чим величніше свято, тим раніше Церква починає готувати нас до нього, розкриваючи його зміст і значення в житті кожного. Зараз перебуваємо в часі Різдвяного посту (Пилипівки), який триває сорок днів... Це час преоцінки наших вартостей, час, коли перед кожним з нас повстає запитання: "Що головне для тебе, чим живеш в глибинах свого єства?"

Скоро зазвучить перший різдвяний піснеспів: "Христос рождається, славіте! Христос з небес, зустрічайте! Христос на землі, возносіться!" і тоді в наш сірий заплутаний світ ввійде чудова звістка про те, що було давно і якимось дивним чином завжди залишається новим і нечуваним. Адже скільки віків святкує світ Різдво Христове! Як звикли ми до цього свята, яке освітлює радістю зимові сутінки!... Коли темного холодного вечора звучить "Христос рождається" - ніби вперше приходять оті здивування, радість, відчуття торжества, світла, перемоги.

Та запитаймо себе: що Я збираюсь святкувати, в чому Моя радість, відчуття перемоги?

Добре було б, перш ніж засяють мільйони ялинок і розпочнеться святкова суєта,... вдуматись у зміст цього свята, внутрішнім взором ніби прослідкувати за таємничою зорею, що веде до печери-стаєнки і Немовляти, для Якого не знайшлось даху поміж людей...    Ми так звикли до цієї євангельської розповіді, що майже не усвідомлюємо її новизни...

Перше, що вражає, – це те, що початок нашої віри, всіх спогадів і святкувань пов'язані з Немовлям. Мабуть не зрозуміє в християнстві нічого той, хто не відчує тієї найпершої таємниці - зцілення, відродження і спасіння приходять до нас в образі Немовляти Ісуса.

Ми живемо в дуже "дорослому" світі, де дуже дорослі люди, впевнені в своїх знаннях і досвіді, беруться вирішувати всі проблеми й постійно всіх повчають. Але "дорослість" не що інше, як зникнення в людині "дитинності", тобто сприйняття життя як дару і постійної радості. Саме з "дорослістю" в людину входять недовір'я... та переконання що воно сильніше за добро. Достатньо глянути на наш дорослий світ, переповнений брехнею,

недовір'ям та стражданнями. Люди обманюють одні одних, прикриваючи цей обман голосними фарисейськими фразами, яким давно ніхто не вірить.

Проте, усвідомивши ще раз той страшний тупик, в який ми втрапили зі всією своєю "дорослістю", стараємось хоч би краєчком душі відчути силу, світло і радість, що дає Немовля, сповите пеленами, покладене в яслах, оточене простими людьми й тваринами... Чи не тому сам Бог приходить на землю як немовля, що немає спасіння в "дорослій" силі й хитрості, в усій земній мудрості та могутності "дорослого" розуму?

Про що звіщає нам божественне Немовля? Про те, що все в світі обман, окрім любові, довір'я й тої радості, з якою ангели співали в різдвяну ніч: "Слава во вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління!"

Тому приготування до Різдва мало б початись з відродження тієї "дитинності", яка живе в глибинах душі кожного, хоч і приглушена "дорослістю". Найперше - це відновлення здатності дивуватись, радіти, вірити. Тільки відродивши "дитинність", тобто, відмовившись від привитого життям недовір'я, навчившись приймати життя як дар, зможемо зрозуміти - що звершилось тієї ночі в печері-стаєнці й поступово відкритись  зсередини назустріч силі й радості, яку несе пісня "Христос рождається!"

о. Олександр Шмеман (із "Бесід на Радіо "Свобода" том ІІ.)