Перша неділя Великого Посту зветься Неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово «православ’я» означає правдиву віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут йде не про православ’я, як протилежність Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до роз’єднання Східної і Західної Церкви в 11-му ст. за патріарха Керуларія. Православ’я, що його святкує ця неділя, це православ’я вселенське-католицьке, що його визнала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому Неділя Православ’я - це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством та іншими єресями.

      Собор у Константинополі 842 року постановив і наказав щорічно святкувати Неділю Православ’я. Цей празник вказує нам чим для нас має бути свята Чотиридесятниця і в якому напрямку має бути скероване наше духовне зусилля в благодатному часі. Подібно як святі Отці 7-го Вселенського Собору в 787 р. подолали оточуючі їх єресі іконоборців, так і ми, наслідуючи їхній приклад, повинні долати гріх і пристрасті, які нас гнітять. Наше завдання - здобути яскраву перемогу та відновити в собі подобу Христа – Образ Божий, затьмарений пристрастями. Ще однією ціллю цього свята є прилюдно й урочисто віддати почесть і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих.

      Визначна риса Східної Церкви - це прадавнє й особливе почитання святих ікон. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає велику почесть і шану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання, доручає, щоб ми святі ікони почитали вдома та – у формі хрестиків чи медаликів – носили на своїх грудях.

      Дух богослужіння Неділі Православ’я це дух радості, перемоги, тріумфу та почесті й пошани святих ікон. «Сьогодні, вірні, радісно плещімо руками – каже канон утрені у першій пісні – і закличмо: Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, бо Ти доконуєш нашу одність і згоду. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські хори та збори людей особливо празнують». А на стихирах великої вечірні співаємо «Сьогодні всім засяяло світло благочестя, проганяючи обман нечестя наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо побожно з поклоном до чесних Христових ікон».

Початок іконоборства

      Св. ікони зазнавали прилюдної і приватної почесті у Східній Церкві аж до володіння візантійського цісаря Лева 3-го Ісаврія (717-741). Під впливом двох Єпископів з Малої Азії він осудив почитання св. ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти ікон почав від того, що наказав усунути ікону Ісуса Христа, що була поміщена на брамі його палати. У 730 р. був виданий ціраський декрет. Цим декретом починається у Східній Церкві довга, завзята, болюча і кривава боротьба проти св. Ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріумфом почитання святих ікон.

     Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців в’язнити, посилати на заслання і навіть мучити. Патріарх Герман 1-ий (713-730 рр.) не хотів підписати цісарського декрету проти ікон і за те цісар його усунув та назначив патріархом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, найперше Григорій 2-ий (715-731), а відтак Григорій 3-ій (731-741), пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.

   Цісар Констянтин 5-ий Копронім (741-775), син Лева 3-го, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. В тій цілі 754 р. він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заказав почитання святих ікон.

Осудження іконоборства

      Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 р. усунула з уряду іконоборця-патріарха Павла, а на його місце казала вибрати Тарасія (784-806). Він у порозуміні з цісаревою Іриною й Апостольською столицею скликав 787 р. собор до Нікеї. Цей собор знаний у Церкві як сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору святкує наша Церква в місяці жовтні.

      Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку св. Івана Дамаскина (к.675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням – адорацією, з грецької латрія, яке належиться тільки одному Господеві Богові, і між почестю і пошаною, з грецької дулія, що її віддаємо Преч. Діві Марії, Ангелам і Святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, що їм віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо почесть тим особам, що їх вони представляють. Почитання святих ікон Собор ставить на рівні з почитанням св. Євангелії, хреста й мощів святих.

Тріумф Православ’я

      З початком 9-го сторіччя за цісаря Лева 5-го Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває ще до 842 року. В цьому році цісарева Теодора дозволяє на почитання святих ікон і усуває іконоборчого патріарха Івана 7-го, а на його місце настановляє                        Методія 1-го (842-846). Патріарх Методій І-ий, який сам зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно привертає почитання святих ікон. Ця кінцева перемога знана як «тріумф православ’я», і її щорічно наша Церква обходить у Неділю Православ’я.

      До великих оборонців святих ікон належать Патріарх Герман І-ий, св. Іван Дамаскин, св. муч. Андрій Критський (+767), св. Теодор Студит (759-826) і Патріарх Методій І-ий.

Підготував Германович Микола М.

За книгою о. Юліяна Катрія «Пізнай свій обряд»