Настя КАМІНСЬКА

Наближається весна, а разом із нею пора приготування до найбільшого свята усіх вірних - Воскресіння Христового. Це час, який потрібно присвятити роздумам над своїми вчинками і самим собою, вдосконаленню своїх чеснот і умертвлінню своїх недоліків. Подібно Христові, який у пустелі сорок діб протистояв спокусам, ми теж намагаємося побороти свої вади. Вони нападають з кожного кутка, намагаючись затягнути у вир "насолод".

Однією з найпоширеніших спокус є спокуса тіла. Світ навколо засліплює яскравими вивісками і манить запашними ароматами. Гори смаколиків лежать на прилавках магазинів, промовляючи: "З'їж мене!", обіцяючи райську насолоду, пару крил, левову силу і ще цілий вагон суперможливостей. Разом із алкоголем вони "гостинно" запрошують нас увійти у "світ розваг".

Модні бутіки тішать новими розцяцькованими вітринами, заманюють розпродажами, щоб спрацював споживацький інстинкт.

Парфумерія, косметика, різноманітні маски та креми... Все для того, щоб "допомогти" нам стати кращими.

Та чи допомагають?

Вони лише породжують заздрість, відчуття недосконалості та невдоволення собою і намагання підлаштуватися під черговий стереотип.

Також підступною є спокуса слави, яка годує наше самолюбство. Адже так важко залишатися у простоті та єдності з собою. Прагнення досягти певних висот у житті, звісно, важливе, однак воно є марним, якщо робитимемо це без Бога. Марнолюбство, гординя, егоїзм важкими ланцюгами сковують внутрішній світ людини, заважаючи щиро дивитися на світ.

Ці спокуси підштовхують нас до ще однієї важкої приманки – прагнення влади, яка з'їдає нашу душу зсередини. Вона затуманює нашу свідомість, підштовхуючи до нових жертв. Від сотворення світу і до наших часів більшість воєн відбулося через бажання володарювання. До скількох знищених доль, до скількох марних жертв вона призвела! Це дуже небезпечна спокуса, саме з неї почалося гріхопадіння Люцифера.

Піст існує, щоб ми змогли звільнитися від стереотипів, позбутися галасу навколо, щоб у молитовній тиші почули голос Бога. Бо у повсякденних турботах не маємо часу роздумувати над тим, що є вартісним. Піст дає нам силу. У молитві та розважаннях ми загартовуємося для подальшої боротьби й очищуємо своє серце, аби воскреслий Ісус гідно, як Цар, увійшов у нього. Окрім того, ми вчимося цінувати, радіти тому, що є, відчувати кожну хвилину, любити інших і відходити від сірих буднів.

«Користь посту не має вимірюватися лише утримуванням від страв, бо справжнім постом є бути вільним від усіх гріхів, позбутися будь-якого зв'язку з беззаконням, вибачати кривду ближньому і відпускати борги. Не дотримуйтеся посту задля сварки й суперечок. Не їси м'яса, а тим часом пожираєш свого брата. Утримуєшся від вина, а, проте, кривдиш ближнього. Горе п'яним не від вина. Гнів духу є пияцтвом, що відбирає розум не менше, ніж вино» (Гомілія 10.4. Про піст).

Тож кожному із нас варто вирішити для себе, яким добрим ділом прислужитися Богові у цей час. Не важливо, великим воно буде чи маленьким. Для Господа всі добрі справи є великими. І навіть найменша усмішка може важити більше, ніж велика милостиня.

Під час посту маємо можливість укріпити свій дух, щоб знову і знов боротися зі злом. Якщо ж барикади будуть хиткими, ворог легко прорве оборону і заволодіє нашим серцем.

Молодіжна газета "З любов'ю у світ" (СДЄ) №3 (152), березень 2013