День третій

«Слово твоє – світло на моїй стежці» (Пс. 119).

Ця тема, над якою роздумують упродовж трьох тисяч років. Бог так виховав юдейський народ, що він став дуже чутливим до Божого слова. Недарма перший заклик Бога до юдейського народу звучав: «Слухай, Ізраїлю». До кожного з нас на цій прощі звернене оце: «Слухай, християнине».

З приходом греко-римської цивілізації, а особливо грецької, великий акцент ставився на візуальність, те, що око може побачити. Тому греки дуже сильно розвивали мистецтво краси, щоби через погляд захоплюватись богами. Звернімо увагу на те, що у християнстві грецької цивілізації усе І тисячоліття оперте на споглядання. Починаючи з IV-V століття, християнський світ захоплюється архітектурою і красою. Наші предки зводили чудові архітектурні споруди, щоб залишити щось красиве і вічне для очей, натомість Боже Слово почало відходити на задній план.  А Слово Боже говорить не тільки про світ, але також говорить про мене і про тебе, представляє самого Бога. «Воно сталось Тілом, щоб спасти нас», – мовиться в  Євангелії.

Ісус Христос, натомість, користується словом і образами із навколишнього світу. Це Він розповідав притчі, використовуючи образи природи, обставини з життя людей, з якими тамтешні люди нащодень зустрічалися і які були їм зрозумілими. Боже Слово, яке ми здатні почути, дає людині віру. Апостол Павло говорить: «Віра народжується від слухання». На цьому Божому Слові будується подружжя, священство. Слово Боже не є пасивним. Не зводьмо молитву, проповідь до відбуття, бо воно, як говориться у Посланні до Євреїв 4, «як меч обоюдогострий, який відділяє нас від зла». Воно діє безперестанно.

 Від початку сотворення світу Слово Боже діяло. «Так говорить Господь!». Тими словами біблійні автори хочуть нам сказати, що Бог безперестанно до нас промовляє, вміймо Його почути, стараймось Його почути. Знайомство і зв'язок із Богом якраз і розпочинається словами: «Слухай, Ізраїлю» – «Слухай, людино». Саме через слухання людина буде в стані любити.  Молиться той, хто слухає.

Якщо у нашому житті наступив момент, коли хтось нас не чує, то діалог втрачений.  Немає потреби вправляти монолог. Почуте слово не сталось даром, воно не прийняте. У Старому Завіті Господь до Соломона говорить: «Проси, чого хочеш».  Той просить мудрості. Можна так сказати, що Соломон слухав чуюче серце. Власне, чуюче серце і є духовною мудрістю.

Перше слово Адама, яке той сказав, коли Бог сотворив Єву – це була подяка Господеві.  Після сотворення жінки, Адам дякує Богові.  Його спілкування з Євою провадить до спілкування з Богом – і  навпаки. У нашому житті існують два спілкування, взаємно із собою пов’язані: спілкування між собою і спілкування з Богом. Через спілкування між собою ми маємо змогу вийти на спілкування з Богом. Через спілкування з Богом, ми виходимо на спілкування з ближньою особою. Тому діалог людина–людина і людина–Бог є паралельним. Він завжди є тим, який розвиває людську віру.

Слово Боже розпочинає свою дію від моменту зустрічі. Бо справжня духовна зустріч Бога з людиною наступає через молитву, через стан, коли ми починаємо чути Бога. Молитва – це діалог: сказати – і почути. У Новому Завіті зустрічаємо такі слова: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив до нас…». Звернімо увагу на ці слова. До мене і до тебе, дорогий паломнику, Бог багаторазово промовляє і багатьма способами. Ми не можемо достеменно довести, як саме промовляє: чи через молитву, чи через таїнство Сповіді; читання літургійного слова, чи через жертву ніг, але Бог промовляє до людини багаторазово і багатьма способами. Намагаймося собі трохи пригадати, якими способами Бог промовляє до мене на тій прощі? Якими способами Бог промовляє до мене в житті? Часто ми використовуємо такі фрази, як: «Мені повезло».  Ми навіть не відчуваємо, як Бог до мене по-різному промовляє. Вміймо бути такими людьми, котрі мають відкритий слух, щоб чути, як Бог до мене промовляє.

Проща – це боротьба. Щоденна заклопотаність не є грішною, але не дозволяє Богові ясно промовляти до нас.  На прощі ми також маємо оту щоденність, пов’язану із потребами тіла. Але ця щоденність представляє нам певний макрокосмос життя, малі речі представляють великі.  Вони часом не дозволяють Богові до нас ясно промовляти. Однак нам не треба втрачати пильності у слуханні.

Слово Боже приносить людині, котра його чує, мир. Тій, котра вміє помовчати, а особливо серцем, щоби насправді почути, що Бог мені говорить.  У нас є спокуса після кількох днів прощі вважати, що ми вже все знаємо. Боже Слово – вічно нове. Боже Слово відкриває, чому Господь нам таке допускає.

Слово Боже приходить до нас через Церкву. Ми можемо сказати, що у Церкві є згіршення, може, якась несправедливість, але все це відбувається тому, що ми там є. Ми також є учасниками Церкви. Слово Боже вимагає покори слухання в спільноті. Не раз ми самі не розуміємо прочитане, почуте, але, працюючи в групах і відповідаючи на задані запитання, ми, якоюсь мірою, пояснюючи іншим, самі починаємо краще розуміти.

Покора в слуханні Божого Слова чинить, що ми доходимо до істини. «Багато текстів Святого Письма я не міг зрозуміти сам, – каже святий Григорій Великий, – а зрозумів їх тоді, коли читав у спільноті». Не нехтуймо працею в групах, де оті короткі розважання над словами зі Святого Письма зміцнюють нашу віру.

 Бог діє через Святі Таїнства і через своє Слово. Саме тому Біблія і Святі Тайни стоять на престолі. Служиться Літургія Жертви (Євхаристія) і Літургія Слова (читання Євангелія). Це ми так віддалили Слово і, практично, живемо Таїнством. А віра без інтелекту провадить до фанатизму. Сам інтелект без віри провадить до атеїзму. Каже Псалом 119: «Слово твоє – світло на моїй стежці». Щоб нам не загубитись у житті – треба жити Божим Словом, тлумачити його в храмі, щоб до нас Бог промовляв зрозумілою мовою, бо Біблія – це щось живе, створене для людини. У Біблії міститься слово спасіння. Так його сприймали святі отці, котрі спасались  на пустелях. На їхню думку, вигнати демонів просто неможливо без постійного та систематичного звертання до Святого Письма. Це від них походить Ісусова молитва. Святий Кипріян Карфагенський наголошував: «Будь наполегливим у молитві і читанні». Як тільки ти промовиш до Бога – Він тут же буде з тобою. Уся суть Божого слова в тому, що воно пристосовується до людини. Для дитини – воно просте і дитяче, для дорослого –мудріше, виховне, бо Божа педагогіка проявляється через дії і слова. Словом Божим Господь творить усе, і все вкладено премудро і гармонійно. Тому Боже Слово здатне нас зробити людьми гармонійними, якісними, людьми щасливими.

Силу Христового слова ісповідує апостол Петро, коли говорить: «Господи, до кого ж іти нам. Це ж у тебе слова життя вічного?».  У Святій Літургії, як вчить нас Катехизм УГКЦ,  поєднано Слово і Таїнство. Спаситель спочатку живить нас своїм словом: Апостол, Євангеліє, проповідь, а потім – Тілом і Кров’ю. Літургію Слова сприймаймо не як спогад про часткове проповідування, яке колись було, а як живе Слово, через яке Він сам звертається до усієї церковної спільноти і до кожного зосібна.

Першим проповідником Божого слова є священство, до якого покликає Христос,  і часто ми не чуємо, що священик говорить. Потім не чуємо, що говорить чоловік, дружина, тато, мати, дитина. Бо ми, як не чуємо Бога, так не чуємо і іншу людину – тому у нашу душу не приходить гармонія. Справжнє слухання Божого Слова полягає у його виконанні. «Не кожний, хто промовляє до мене Господи, Господи, ввійде у царство Небесне. Лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7). Знання про Бога ще не провадить нас до неба. Тому слухання Божого Слова має давати конкретні плоди. Блаженний Августин говорить: «Коли читаєш – Бог говорить до тебе. Коли молишся – ти говориш до Бога».  У посланні до Римлян апостола Павла 12 ідеться: «Не уподібнюйтесь до цього світу, але обмінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є – воля Божа: що добре, що вгодне, що досконале». Ісус Христос пояснює, що «…Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, – не бачать і слухаючи, – не чують і не розуміють, бо серце цього народу за товстіло». Якщо людина затвердне серцем – вона не чує.

                                                                                                                                                     о. Василь Поточняк – духовні науки на прощі Самбір-Зарваниця 2011