Бог закликає нас до святості. Бути святим – означає нести свій хрест за Ісусом і безмірно довіряти Йому до найдрібнішого. Ісус каже в Святому Письмі: «Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мт. 10, 38). Ісус своїм прикладом вчить не тільки нести свій хрест, але і любити його. Я люблю хрест тому, що на ньому віддав своє життя Той, Кого я більше за життя люблю. Я чітко знаю, що хрест це біль, страждання, насміхання, приниження тими людьми, в чиї серця проник сатана. Тільки любов дає сили і бажання жертвувати Богу свій біль і жити далі задля Божої слави. Подивіться на хрест, що ви бачите на ньому?...

Я бачу висячого Бога, який стікає кров’ю в страшних муках, але Він з любов’ю і милосердям розкрив свої батьківські обійми для зустрічі зі мною. Навіть на хресті Ісус бажає з’єднатися зі мною, і моє любляче серце не може сказати Йому «ні», тільки «так»! Я слугиня Господня, хай станеться за словами Твоїми. Я хочу йти, ні бігти в батьківські обійми Ісуса і тут мені допомагаєте ви – добрі і милі мої друзі з прощі «Самбір – Зарваниця».

В часи цивілізації, де навіть по місту ми пересуваємося на транспорті, десятиденна піша проща є випробуванням не тільки фізичним, але і духовним. Що рухає нами? Чому ми йдемо? Чого не повертаємося додому? На мою думку, може я і помиляюся, бо ділюся своїми пережиттями, я йду тому, що я складаю жертву для Ісуса своєю втомою, мозолями і тим частково очищуюся від гріхів. Це засвідчує духовна радість, легкість – здається лечу над землею до тих пір, поки не повернусь додому. А там знову назбираються дрібні гріхи, які прибивають тягарем до землі.

Святий Василь Великий казав: «Завданням і метою людей є наслідувати ангелів». Отець Піо говорив: «Ангели заздрять людям лише в одному – в тому, що не можуть терпіти заради Бога. Тільки терпіння дозволяє душі сказати з цілковитою впевненістю: «Мій Боже, Ти добре знаєш, що я люблю Тебе!»

Також десятиденна піша проща розширює мій світогляд і очищує душу. Вчуся співпраці з Святим Духом, пробую набувати Його чесноти: покора, щедрість, чистота, любов до ближнього, поміркованість, терпеливість. Я відчуваю на цій дорозі, що Ісус йде поряд з нами. Він присутній у кожному з вас, як на прощі так поза. Пам’ятаю, коли ми йшли у Зарваницю через Львів у Катерини Гавришків з Золочева (зараз у Італії) дуже боліли ноги, вона всю дорогу намазувала їх якоюсь маззю і йшла. На 4 день прощі, коли у мене було багато мозолів на ногах і я з дозволу священика під’їхала у машині, пані Катерина обезсилена, скорчившись від болю, також підсіла. Я тоді подумала: все замучилась, у неї немає більше сили йти». І на моє здивування, вона намастила ноги і знову зібралась виходити із машини. Я запитала її: «Куди ви, хіба не хочете трішечки перепочити?» Катерина відповіла, що вона на пішій прощі і хоч у неї болять ноги, їй хочеться пожертвувати свої терпіння Богу. Часто її слова додавали мені сили, коли я знемагала, або боліли ноги. Її приклад дає зрозуміти, коли жертвуєш біль і терпиш в ім’я Господа, то вони тебе не турбують і йти набагато легше. На третій прощі до Зарваниці для мене прикладом стала Люба Камінська зі Львова (також заробітчанка Італії). Вона з великим трудом пересувалася, у неї дуже хворі ноги, але йшла по півдня, а іноді цілий день. Я не один раз допомагала їй в дорозі, вона опиралась на мене. Я часто, дивлячись на її терпіння пропонувала перепочити в машині, та пані Люба також говорила, що свої страждання жертвує Богу за його ласки, які посилає їй. До речі, коли я допомагала пані Любі я не відчувала втоми, у мене не було нових мозолів, а старі швидко заживали. З часом я взнала, що і сама додавала сили іншим паломникам. Я повна жінка (на 2-3 прощі важила 106-108 кг). Вони мені говорили, якщо я йду, то вони худіші теж зможуть піти. Отак ми одне одного вчили і додавали сили нести свої хрести.

Багато вчителів-друзів я зустріла на прощі. Оксана Винницька з с. Нагуєвичів Дрогобицького району показала сильну волю в подоланні труднощів, Зоряна Цюх з Дрогобича з дитячою безпосередністю і життєрадісністю та товариськістю навчила мене не нарікати в любих ситуаціях, навіть які мені не подобаються. Ольга Шкляр з Івано-Франківська стала для мене прикладом тихого і смиренного серця, І багато-багато інших. Я рада, що отець Василь Поточняк ділив нас на групи, таким чином зовсім незнайомі люди мали можливість поспілкуватися ближче і зріднитися.

«Христова Церква сьогодні потребує святих. Це накладає на нас велику відповідальність, необхідність боротьби з власним «я» і схильностями до вигод, що ведуть до посередності. Ми були покликані для того, щоб наше життя стало змаганням поряд із Христом, ми були покликані для того, щоб стати воїнами, бо сьогодні Церкві потрібні борці» - Матір Тереза.

Простягнімо руку допомоги один одному. Берімо приклад з Ісуса. Приймімо хрест, не зважаючи на обставини, в яких він нам дається. Бог не під силу випробування нам не посилає.

Віра Трунова, м. Стрий