24 липня 2005 року в Дрогобичі відбулася конференція заробітчанських родин з проекту «Врятуймо українську родину».

Повний автобус дітей, найменшому Назарку Пінчуку було три місяці, їхав на зустріч з о. Василем Поточняком у Дрогобич. Не вщухала рідна пісня, діти навперейми слали вітання батькам за кордон. Заводіями були Мирослава Кабанюк із Заболотова, Надія Школяр, Андрій Боднар з івано-Франківська. Переспівувалися сестри Лебеді з Гошева та сестрички Ірина і Наталія Кушляки з Нежухова. Наталія облюбувала собі пісню «Сумно, сумно аж за край». З третьої години ранку ми збирали юних пасажирів. Батьки з Італії повідомляли їхні адреси, оплачували проїзд. Зустрічали і знайомилися із дітьми тих, кого вже добре знаємо…

Святочною Літургією в дрогобицькому храмі Святої Трійці при святі Святої Ольги розпочалася перша в Україні заробітчанська конференція «Врятуймо українську родину». Чисельне заробітчанське представництво було з Львівської, сусідніх Івано-Франківської та Тернопільської областей.

Ідея проведення народилася у Болоньї 2 червня 2005 року в часі приїзду до Болоньї владики Юліана Вороновського та організатора БФ «Карітас» у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії отця Ігоря Козанкевича. Організацією зустрічі на Україні займалися Оксана Пронюк та Осип Єдин, у Болоньї – Ігор Лазоришин.

Програма конференції була досить насичена. За один день хотілося виговорити все замовчане роками. Важка і незнана правда з розповіді духівника – Пасторального координатора УГКЦ в Італії о. Василя Поточняка, , виступи членів редколегії та власкорів християнського журналу «До Світла» друкованого в Італії Богдана Пилипіва з Рожнятова, Оксани Пронюк з Івано-Франківська, Ольги Струтинської з Калуша, свідчення заробітчан та дітей – Осипа Єдина з Самбора, Лесі Вахнянин зі Львова, Оксани Ковальчук з Червонограда, фотостенди, відеометеріали до сліз вразили присутніх на конференції. Вперше так відкрито і щиро звучала заробітчанська правда в Україні. Звичайно ті, що не хотіли її чути – не прийшли, а зокрема наша влада. Не прийшли, бо не мали що сказати заробітчанам…

Робота в групах, акція милосердя та «Лист матері» доповнили головну тему відвертістю кожного присутнього. А завершилася конференція  – концертною програмою для батьків-заробітчан, у якій взяли участь родина Вавричиних, Ольга Кобринович з Ходорова, сини Юрій і Назарій Мисишини  з Дрогобича та наші заводила із автобуса.

Пізно, в 11 вечора роз’їжджалися заробітчанські родини. Іще довго прощалися біля автобуса з отцем Василем, договорювали те величезне невиговорене. Було зрозуміло – на Україні просто немає цієї правди.

А незавгоді відеофільм про конференцію та концерт у Дрогобичі переглядали у при церковному залі італійського міста Болоньї. Батьки читали зі стендів дитячі листи. Зал хлипав.

Сльози по обидва боки кордону. А правди – мало. Діти не знають ціни зароблених грошей, батьки ж не знають ціни дитячого чекання та самотності. Влада не знає і немає куди повернути свій народ. Трудова еміграція їм досить вигідна.

Ніби й нічого не змінилося. Щоднини хтось покидає рідну землю в пошуках праці у далеких світах і сиротіє чиясь хата та родина. Та ми знаємо напевне, що серед присутніх на конференції хтось точно задумається: – А чи варто їхати?