Ігор ЛАЗОРИШИН, газета "Нова Зоря", черевень 2007 р.
У місті Долині, в Народному домі районної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта", завдяки старанням громади українців Болоньї під опікою о. Василя Поточняка, спільноти колишніх заробітчан "Пієта" та редакції часопису "Нова зоря" під керівництвом о. Ігоря Пелехатого відкрито музейну експозицію "Наші в Італії". А під час прес-конференції для журналістів Іванофранківська, Долини, Рожнятова і Болехова у день представлення вперше оприлюднено найновіші (2007 р.) соціологічні показники, гірку правду про стан сучасної української трудової еміграції в Італії: майже половина країнців-заробітчан ще не знає, коли повернеться на Україну, а кожний двадцятий з опитаних - ніколи... Представлена експозиції у Долині стало для засновників свого роду першим ювілеєм: саме рік
тому музейна експозиція «Наші в Італії» вперше в Україні була відкрита в Івано-Франківському
краєзнавчому музеї, того ж року засновано спільноту колишніх заробітчан «Пієта»
та започатковано сторінку «Заробітчанська хвиля» в українському
греко-католицькому часописі «Нова Зоря». Свого часу почин організаторів –
музейну експозицію – благословили єпископ-ординарій Івано-Франківської єпархії
УГКЦ Володимир Війтишин, духовний опікун українців греко-католиків Болоньї протоієрей
Дрогобицько-Самбірської єпархії о. Василь Поточняк, директор молодіжного
християнського центру святого Дона Боска УГКЦ в м. Івано-Франківську о. Ігор
Пелехатий. А у Долині – радник Єпарха Івано-Франківського о. Вітольд Левицький.
У контексті того, що музейна виставка вже побувала в Івано-Франківську та с.
Клубівцях Тисменицького району, в Українському Католицькому університеті та
архікатедральному соборі св. Юра, мандрувала під час пішої прощі
заробітчанських родин від Самбора до Зарваниці, церемонія відкриття виставки у
долинському народному домі «Просвіта» вирізнялася з-поміж інших активною
зацікавленістю, сприянням і особистою причетністю місцевого керівництва всіх
рівнів – і районного, і міського. Тож, якщо прізвища керівників нерідко
згадують добрим словом у таких випадках виключно задля етикету, то мені б
хотілося вклонитися по-людськи, з вдячністю за небайдужість, розуміння і
допомогу заступникам голови Долинської райдержадміністрації Любомиру
Волошанському та Олегу Лавріву, керівникові апарату РДА Ярославу Савчину, а
також – керівництву Долинських районної та міських рад, представникам відділів
освіти, культури, директору Народного дому «Просвіта» Володимиру Коротичу,
прес-секретареві Долинської районної ради Оксані Ровенчак та всім долинянам,
які навіть своєю присутністю, добрим словом розуміння підтримали організаторів
виставки. Проте болить самодостатня ніякість, встидання чи байдужість саме
заробітчан Долини та їх родин, попри те, що кожна п′ята долинська сім′я має
годувальника-заробітчанина в Італії, Іспанії, Греції, Ізраїлі чи деінде. У Долині вперше, після соціологічного опитування Апостольської Візитатури УГКЦ у
Римі 2003 року, було представлено матеріали соціологічного дослідження «Стан
сучасної української трудової еміграції: Італія», які напередодні побачили світ
у видавництві «нова Зоря» стараннями спільноти «Пієта» та редакції «Нова Зоря»».
Керівник проекту Оксана Пронюк у своїх соціологічних спостереженнях опиралася
на майже п′ять сотень анкетних відповідей заробітчан з двадцяти шести міст
Італії. Під час прес-конференції для представників ЗМІ Долини, Болехова,
Рожнятова та Івано-Франківська було оприлюднено жахливу статистику
заробітчанського сьогодення Італії: 17% українців ніколи не повернуться на
батьківщину, а майже половина з опитаних ще не вирішили, коли будуть
повертатися в Україну і т.д. ... Линуть піснеспіви зразкового дитячого ансамблю
«Діти Світла», а присутніх запрошують до екскурсії – у біль, у трагедію України,
і галицьких родин зокрема. А відбитки наболілої, гіркої правди про італійський
заробітчанський «рай» – і у вишитих у чужині образах Богородиці
співорганізатора виставки Ольги Шкляр з Івано-Франківська, у графічних роботах
та ілюстраціях до першої антології творчості заробітчан «Світло на чужих
стежках» та антології гумору «Ґавдеамус
по-заробітчанськи» колишнього заробітчанина і члена редколегії
християнського часопису українців «До Світла» у Римі журналіста з Рожнятова
Богдана Пилипіва, в малярських полотнах нині викладача Прикарпатського
національного університету Володимира Сандюка та художньому письменницькому
слові авторки книжок «Не виплач моєї сльози» і «Листи синові, або легенди
Неаполітанських гір» Оксани Пронюк, або у документальному фотолітописі Степана
Сопушинського з Івано-Франківська, Ганни Ковальчук з Червонограда, Марії
Винарчик з села Луки на Самбірщині, у рукоділлі Ольги Струтинської з села
Підмихайля Калуського району, Олесі Вавричин з Ходорова, у друкованому слові
Оксани Библів з Рожнятова і т.д. Саме Церква, зокрема УГКЦ, віднайшла своїх дітей у чужині, позбирала і стала для них
покровом. Тож закономірно, що значна частина матеріалів виставки висвітлює роль
Української греко-католицької церкви та її пастирів у заробітчанській Італії.
Серед тих, завдяки кому у Болоньї 2003 року постала українська парохія, була
Мирослава Лебідь з села Гошева. А долиняни Володимир та Галина Бортники стали
авторами перших відеосюжетів про церковне життя. Стефа Ярич з Малої Тури –
учасниця літературної студії у Болоньї – своїм поетичним словом скрасила
антологію творчості заробітчан «Світло на чужих стежках» та ін. Після відкриття музейної експозиції «Наші в Італії» у Долині серед матеріалів
обов′язково з′являться документи, світлини про роль місцевої влади у вирішенні
суспільної проблеми трудової еміграції. І першина у такій добрій і відчутній
співпраці належатиме, без сумніву, Долинським райдержадміністрації, районній та
міській радам. В одній з пісень о. Вітольда Левицького є такі слова: «Чому ж ти
чуєш і мовчиш, моя розгублена державо?». То ж у Долині – влада нас почула,
дасть Бог і не буде мовчати. Спитаєте, чому мовчать колишні і теперішні
заробітчани? Щоб говорити, потрібно хотіти хоч почути, дослухатися до дзвону на
сполох, а не тільки до спокуси Мамони.
| 
