| Мирослава ІВАНЮК Гроссето (провінція Тоскана) - Івано-Франківськ
Здається, що це було вчора. Був тихий липневий
день, легенький вітерець нагнав дощу Я збирала сумки і не знала куди їду, до
кого попаду. Перший рік було дуже тяжко. Не знала мови, їхнього менталітету, традицій.
Виснажувала туга за рідною домівкою. Впоратися з тугою мені допомогла італійська
родина. Працювала в сім’ї, доглядала стареньких італійок. Я прижилася, вони
гарно ставилися до мене. Принижувати себе не дозволяла. Коли мені було важко
– співала церковні та українські пісні.
Вони слухали мій спів і говорили, що мені потрібно записатися на ТБ. Швидко
летіли дні, місяці і роки. Незчулася, як я вже восьмий рік в Італії. Свій п’ятдесятирічний ювілей зустрічала в Італії. А
я думала, що буду справляти вдома. Закличу своїх дітей, онуків, родину. Покличу
однокласників, першу вчительку. Їх так мало залишилося . Пам’ятаю всіх
поіменно. Колись ми будували з чоловіком хату, так хотіли щоб до нас приходили в
гості друзі. Та в розлуці , у свої 51 я овдовіла. Гірко печуть роздуми мою душу. Роздумую над усім, аналізую. Зробила
підсумок свого прожитого життя. Хочу зрозуміти, де я помилилася. Чому з такою
освітою та досвідом керівної роботи, я опинилася в чужій державі і в чужій
хаті? Я закінчила училище та інститут культури, маю багатий досвід роботи… Та
не нарікаю. У роки скрути в Україні, не розгубилася, знайшла можливість
допомогти дітям і родині. Часто згадую слова Ліни Костенко з поезії «Доля»:» Я
вибрала долю собі сама і що зі мною не станеться у мене більш претензій нема до
долі моєї обраниці». Народилася я у вересні, тоді як народився перший
Президент України М. Грушевський. Я ціную цей день. Кожного року справляю своє
день народження з молитвою і прошу Бога, щоб дарував мені ще життя потішитися
онуками і дітьми. І все кажу: «Почекай ще, осене, почекай, не морозь мені
першими приморозками волосся, принеси мені багато мрій і сподівань і великий
букет осінніх квітів.. Моя душа добра і прагне чогось високо і прекрасного». Гуртую
наших жінок, тримаю дух енергійності і бадьорості. Життя іде, прокрадається
старість.. Дякую Богу за все. З молитвою я виросла. Пам’ятаю і повторюю давні
молитви. Відмовляю таємницю щастя. Молюся до Святого Тадея ,він мені дуже
допоміг у житті, до Миколи Чернецького, до всіх святих нашої української
церкви. Встаю зранку і прошу: «Господи благослови мені цю сьогоднішню роботу
і всім нашим жінкам, що працюють так як
я….». Прошу в Бога сили повернутися, бо там я чужа і вже вдома відчуваю що не
своя. Усі найкращі мої роки втрачені в Італії…
| 
