Однією з характеристик сучасної трудової міграції українців за кордон є активна участь жінок (особливо із Західного регіону країни) які донедавна не розглядалися як самостійні міграційні суб’єкти. Фемінізація української трудової міграції спровокувала численні суспільні дебати на предмет трансформацій сімейних стосунків й тривог за долю мігрантських сімей загалом. В більш широкому контексті ці дебати варто розглядати як тривогу з огляду на зміни в існуючому соціальному порядку, що спричинені жіночою трудовою міграцією у суспільстві для якого характерним є домінування традиційних (патріархатних) уявлень про сім’ю та сімейні ролі.

Нормативною моделлю сім’ї в межах цих уявлень є така, де чоловік-годувальник й голова сім’ї приймає важливі рішення та жінка-домогосподиня й матір приймає повсякденні рішення, які пов’язані із функціонування домогосподарства. Політика ґендерної рівності та залучення жінок до суспільного виробництво в радянський період спричинила деякі модифікації цієї моделі. Сьогодні найбільш поширеною формою сім’ї в Україні є нуклеарна сім’я, що складається з працюючого чоловіка й працюючої дружини. Причому від першого й надалі очікується виконання ролі основного годувальника й голови сім’ї, а жінка поєднує професійну зайнятість із домашнім роботами та вихованням дітей. Як свідчать дані соціологічних досліджень, саме такий розподіл сімейних ролей засвоєний більшістю дорослого населення України.  

Метою статті є з’ясування специфіки рольових уявлень щодо домогосподарської ролі і ролі годувальника сім'ї та відповідних рольових практик у жінок із досвідом трудової міграції. Набуття досвіду трудової міграції є важливою категорією цього аналізу тому що, по-перше, дозволяє структурувати досвід жінок в темпоральній перспективі – до міграції, на час трудової міграції, і після міграції; по-друге, дозволяє простежити вплив набуття досвіду трудової міграції на реконфіґурацію відповідних сімейних ролей.

Центральними концептами цієї статті є домогосподарська роль та роль годувальника сім'ї, що вивчаються у руслі структурно-діяльнісного підходу.

Основою виділення домогосподарської ролі є домашня робота, точніше, необхідність її виконання. У цій роботі домогосподарська роль розглядається як єдність інтерналізованого особистістю мисленнєвого та діяльнісного компонентів, пов’язаних із виконанням домашньої роботи.

Роль годувальника сім’ї пов’язана із матеріальним забезпеченням сім’ї. Роль годувальника сім’ї – це єдність інтерналізованого особистістю мисленнєвого та діяльнісного компонентів, пов’язаних із фінансовим забезпеченням сім’ї.

Традиційні моделі домогосподарської ролі та ролі годувальника сім'ї спрямовані на відтворення наявної структурної композиції суспільства. Для них притаманне чітке розмежування та протиставлення "жіночої” - домогосподарської і "чоловічої” - годувальницької сімейних ролей. Інноваційні інтерпретації вищеназваних ролей є альтернативними до традиційних. Інноваційні сімейні ролі є менш поширені  порівняно з амбівалентними й традиційними, але  завдяки своєму перевизначенню позицій чоловіка і жінки в сім'ї володіють особливим деконструкційним потенціалом. Амбівалентні моделі домогосподарської ролі та ролі годувальника сім'ї характеризуються сумішшю інноваційних і традиційних компонентів. Саме вони є найбільш поширеними в сучасних суспільствах. 

Значимість трудової міграції як джерела впливу на сімейні ролі мігрантів оцінюється соціологами неоднозначно. Існує низка досліджень, які свідчать про певні зміни у сімейних відносинах в напрямку відходу від традиційних і переходу до інноваційних зразків, принаймні, у деяких сферах сімейного життя. Вважається, що приймаюче суспільство дає жінкам більше свободи порівняно із висилаючим, зростає влада жінок у зв’язку із реалізацією ролі годувальника сім’ї, зростає участь чоловіків у веденні домашнього господарства і, відповідно, зменшується навантаження жінок у випадку об’єднаних мігрантських сімей. Водночас, більшість дослідників погоджуються з тим, що міграційний досвід не кидає серйозного виклику патріархатному домінуванню у сімейній сфері. Реконфіґурація сімейних ролей, що має місце у мігрантських сім’ях, далеко не завжди означає перехід до реалізації інноваційних сімейних рольових практик.

Розглядаючи потенційний вплив трудової міграції на сімейні ролі мігрантів, дослідники часто аналізують останні лише в контексті їхнього міграційного досвіду. Такий підхід спрощує загальний досвід трудових мігрантів, оскільки не враховує важливості доміграційних сімейних моделей. З цього приводу А. Щепанікова слушно зауважує, що "життя мігрантів зазвичай не починається з міграції”. Адже ще задовго до міграції формується комплекс історій й досвідів, що часто має значний вплив на практики та уявлення мігрантів. Післяміграційне сімейне життя мігранта також потрапляє до поля зору вчених доволі рідко. Хоча саме цей період є ключовим для з’ясування значимості впливу трудової міграції на сімейні ролі трудового мігранта.

Важливою тут є транснаціональна перспектива у дослідженнях сучасних міграційних процесів. У рамках транснаціонального підходу висилаюче і приймаюче суспільства утворюють єдине поле дослідження, а мігрант перебуває одночасно у стосунках з обома цими суспільствами. У межах нових соціальних просторів – транснаціональних – розгортаються нові форми соціальної взаємодії, в яких зв'язок між фізичною присутністю і соціальним простором є змінений. Транснаціональні сімейні практики які реалізують мігранти демонструють нові, не притаманні для сімей об’єднаних в одному географічному та часовому просторах, формати стосунків та взаємодій індивідів.

Українські трудові мігранти становлять одну із найбільш численних груп мігрантів у країнах Європи. Вони працевлаштовуються в низці Південно-Європейських (Італія, Іспанія, Греція) та Центрально-Європейських країн (Польща, Угорщина, Чеська Республіка), у США, Ізраїлі, Росії тощо.

Протягом 2008-2010 рр. було зібрано 103 структурованих інтерв’ю з українськими трудовими мігрантками, що мають досвід роботи в Польщі[1] та Греції. Пошук респондентів здійснювався методом «снігової кулі». Опитування проводилося у Польщі (Варшава), Греції (Афіни) й Україні (переважно міста і села Львівської області). З огляду на вікові характеристики домінуючу групу респонденток становлять жінки 1950-х, 1960-х та 1970-х років народження; щодо освіти – переважає спеціальна освіта. Левову частку респонденток становлять жінки-вихідці із Західної України, зокрема з Львівської області. Щодо сімейного статусу то більшість мігранток становлять одружені (в тому числі - повторний шлюб), а також розлучені жінки. Більшість респонденток має одну або дві дитини.

Вивчення уявлень жінок про бажаного чи «правильного» актора-виконавця ролі свідчить про те, що вони залишаються радше традиційним, хоча і присутні деякі зміни інноваційного характеру. Наприклад, потреба у вищій залученості чоловіків у реалізацію домогосподарської ролі чи необхідність трудової діяльності жінки. З точки зору ґендерного маркування сімейних ролей фактично повністю «жіночою» є домогосподарська, а повністю «чоловічою» – роль годувальника сім'ї.

Доміграційний період. Отже, якщо рольові уявлення відображають загалом традиційне бачення розподілу функцій чоловіка та дружини в сім'ї, то реальні рольові практики українських жінок відзначаються значно більшою варіативністю та, зокрема, високою залученістю жінок у виконання ролі годувальника сім'ї  не лише на момент трудової міграції, але й до їхнього виїзду за кордон. Проте дуже часто, як свідчать інтерв’ю, це є вимушена реалізація ролі годувальника сім'ї, що спричинена реальною чи умовною відсутністю чоловіка в сім'ї. Реалізація домогосподарської ролі є такою ж невід’ємною складовою сімейних траєкторій опитаних жінок, з тією різницею, що ця роль не викликає у них особливого спротиву через її «жіночість.

Трудова міграція як просторове переміщення за кордон із метою працевлаштування означає насамперед просторову та часову дистанцію між членами сім'ї та мігранткою і призводить до реконфігурації вище названих сімейних ролей, до виконання яких була залучена жінка та члени її сім'ї. Трудова міграція в Польщу та в Грецію означає, насамперед, об’єктивно зумовлені зміни діяльнісного компоненту сімейних ролей, незалежно від доміграційної форми сім'ї мігрантки.

Мігрантка та члени її сім'ї продовжують реалізовувати домогосподарську та годувальницьку ролі за допомогою транснаціональних сімейних практик. У першому випадку йдеться про можливість дистанційного контролю виконання низки домашніх робіт (за допомогою телефону), у другому – забезпечення здійснення грошових переказів й передача товарів. Змінюється уявлення про змістовну наповненість робіт, за яку отримується заробітна платня. Жінки виконують оплачувані роботи в домашньому секторі Польщі та Греції (роботи по домашньому господарству, догляд старших людей і дітей), натомість в Україні ці роботи вважалися невід’ємною складовою їхнього повсякденного сімейного життя. Це стосується, насамперед, домогосподарської ролі. У цьому випадку досвід реалізації відповідних рольових практики у власній сім'ї стає головним джерелом отримання прибутку за кордоном.

Реальним виконавцем ролі годувальника сім'ї на момент міграції є жінка. Більше того, у низці випадків саме вона виконувала цю роль до виїзду за кордон. Незважаючи на це, фактично всі респондентки зазначають, що основним виконавцем цієї ролі мав би бути чоловік. Лише у незначній кількості випадків респондентки вербально схвалюють виконання цієї ролі чоловіком і водночас демонструють низку переваг, які вони отримують у результаті реалізації цієї ролі за кордоном. Зовсім рідко фіксувалися інноваційні характеристики ролі годувальника сім'ї – коли виконання вищезазначеної ролі влаштовує респондентку і на рівні мисленнєвого, і на рівні діяльнісного рольового компонентів.

Значення наявності інших родичів, які вели спільне домогосподарство із сім’єю мігрантки, є досить важливим для сім'ї в Україні на час перебування жінки за кордоном, особливо для неповних сімей. Допомога родичів (зокрема матерів респонденток) чітко простежується на прикладах домогосподарської ролі.

Загалом жінки з неповних сімей (незалежно від гостьового суспільства) схильні апелювати до більш традиційних моделей сімейних ролей. Натомість жінки з повних сімей (також незалежно від гостьового суспільства) проявляють вищу рефлексивність стосовно сімейних ролей загалом чи окремих їхніх компонентів. У їхніх відповідях частіше фіксується присутність амбівалентних та інноваційних компонентів. Це пояснюється тим, що жінки з неповних сімей мають значно менше можливостей до переозначення сімейних ролей порівняно із одруженими жінками і вимушені виконувати всі роботи самостійно чи, в кращому випадку, із допомогою батьків. Саме тому для них виконання чоловіками традиційної "чоловічої” ролі годувальника сім'ї є дуже привабливим. 

Післяміграційний період. На найбільш загальному рівні спостерігається повернення до доміграційних моделей реалізації сімейних ролей. Попри те, що реалізація діяльнісного рольового компоненту сімейних ролей здебільшого обумовлена чіткими доміграційними характеристиками традиційного характеру, то на рівні мисленнєвого рольового компоненту простежуються певні інноваційні моменти. Йдеться, наприклад, про розширення світогляду, формування уявлень про те, що можуть бути інші способи реалізації сімейних ролей тощо. Це стосується жінок із різних типів сімей і не залежить від гостьового суспільства.

Впливу міграції є найслабшим на домогосподарську роль. Ця роль виступає невід’ємною складовою жіночої самоідентичності, у реалізації якої максимально допустимою зміною було лише припущення про можливість більшої допомоги чоловіків. Саме тому для респонденток реалізація домогосподарської ролі ніколи не розглядалася як роль, що потребує невід’ємної допомоги подружнього партнера. Досвід трудової міграції з позиції довготермінової перспективи лише підтвердив такі уявлення:  респондентки побачили, що і в Польщі, і в Греції домашнє господарство залишається пріоритетним для жінок, а вони самі отримували заробітну платню за ті ж домашні роботи.

Значно сильнішим є вплив трудової міграції на роль годувальника сім'ї. Повернення мігранток додому, зазвичай, означає припинення виконання ролі годувальника сім'ї або ж, якщо і не припинення, то суттєве зменшення ваги жінки у реалізації цієї ролі у зв’язку із скороченням її доходів. Відповідно значна частина жінок (молодшого віку), незалежно від форми сім'ї, готові знову їхати за кордон із метою заробітку грошей, а відтак відновлення у майбутньому реалізації ролі годувальника сім'ї. Значення трудової міграції тут складно переоцінити, оскільки вона пропонує абсолютно іншу візію, ніж та, якою до того часу володіли респондентки. Це альтернативний варіант працевлаштування, який буде приносити порівняно високі доходи, а відтак і матеріальний добробут для них та їхніх сімей.

Вікторія ВОЛОДЬКО,

кандидат соціологічних наук,

асистент кафедри історії та теорії соціології

Львівського національного університету ім. І. Франка