| Максим БОНДАРЕНКО, представник Комісії у справах мігрантів
 Досліджуючи психологію людини, котра їде, працює чи повертається з-за кордону, людини, котра є членом родини мігранта, п. Максим акцентує на основних моментах психо-емоційного стану та пропонує певне окреслення та виявлення причин, які не дозволяють адекватно реагувати на зміни, а також їх усунення.Поки людина не знайде свого місця
у глибинному вимірі на землі, у цій своїй спраглій цілі, чому він народився, що
має осягнути – ця людина не буде спокійною. І це не питання грошей. Це
внутрішнє прагнення буде людиною керувати, її посилати хоч в Антарктиду, не
тільки в Польщу, Росію чи Італію. Вона не буде мати спокою: одружений чи
неодружений, багатий чи бідний, завжди йому чогось буде невистарчати. Він цього
не зможе окреслити, буде постійно кудись їхати і в таких пошуках або сам себе загубить, або в
певний момент зрозуміє, чого шукає, і почне за це боротись. Але момент усвідомлення – це ще не значить
щастя. Можна усвідомлювати і далі в тому перебувати. Пошук самого себе не є
прив’язаний географічно. Треба зупинитися в тій забіганості життя, яка
насправді є дуже великою, і подумати: «Де я є, куди я йду і чого насправді
хочу, що вже відбулося за цей час?». Сама міграція не є проблемою, вона була до
нас і буде після нас. Українська міграція –це вже четверта хвиля. Так, історія
була тяжкою, були виклики, але ніколи не було так небезпечно, як є зараз: Чому?
Тому що виїжджали сім’ями, разом. А зараз сім’ї хоч і не розлучені, але дефакто вони не є разом. Чому ми їдемо, чого шукаємо? Одне
– це коли справді немає за що і де жити, а інше – це я просто хочу покращити
своє приміщення чи мати кращу машину. Ці речі навіть не порівнюються, бо вони
здобуваються коштом тих, кого любимо, чи кого ми любили. Ми дивуємось, чому зараз батьки
не мають авторитету? А звідки йому взятися? Для цього потрібно бути поруч. Якщо
батьків немає, то авторитетом буде вулиця і телебачення, не дідусь і бабуся.
Коли немає поруч одного з батьків, тоді дитина має більше загроз і перешкод щодо
повноцінного розвитку. Коли немає одного з подружжя, то як говорити про буття
одним тілом і однією душею? Звідки знатимемо, що твоя
половинка переживає, коли ти з нею не говориш. А часом не треба говорити, а
лише подивитися в очі, але ти цього не можеш зробити – і проходять роки. З
другого боку – ми ще й гроші висилаємо, думаючи, що виконуємо свій обов’язок. Є
сім’ї, де ці гроші тяжко зароблені позитивно впливають на розвиток дитини,
котра розуміє, якою ціною вони зароблені, але це сім’ї з християнським
вихованням і частими контактами, їх небагато. Значну більшість людей ці кошти
руйнують. Часто запитують: «Навіщо їм
ходити на таку роботу?». Ми говоримо про те, що суспільство вже не буде мати
своїх кадрів, а це те суспільство, яке потім має утримувати батька чи матір. За
статистикою на 10 шлюбів є 6 розлучень. 170 тисяч абортів. Позитивного прикладу
просто немає для тої чи іншої родини. Це ранить тих, хто там, і тих, хто
залишається тут. Діти вам цього не пояснять. Вони просто будуть замкнені,
агресивні або бунтуватимуть. Погане навчання – це наслідок того, що немає
батьків. Мати за кордоном, батько випиває, тому що не може сприйняти себе, як
справжнього чоловіка, бо мати поїхала за кордон і це стало для нього
приниженням: треба позамітати хату і
приготувати їсти. Батько – це не професія, а покликання. Але ми живемо у добу,
коли часом жінка утримує чоловіка, і у цьому немає нічого соромного, тоді
батько мав би бути повноцінним вихователем і тим, хто дбає про побут. Це
навпаки ласка від Бога і найбільша кар’єра – бути свідомим, що на твоїх очах
ростуть діти, яким ти даєш частину себе і частину свого виховання. У нашому
суспільстві чомусь про це не говориться, цього соромляться. Як вихід –
випивають, щоб про це не думалося. Коли виїзд на заробітки себе оправдовує? Коли молода людина ще не
одружена, достатньо здорова, шукає себе. Це називається здобуттям досвіду. Коли
є така ситуація, що треба їхати, а ти вже одружений, тоді або ніхто не їде, або
їдуть разом і якнайшвидше потім забирають до себе дітей. Це не зрада
Батьківщині. Це збереження буття родини. Не можна осуджувати явище
міграції, але не можна його ігнорувати. Часто говорять про статистику, чи
роблять із цього сенсацію. Але коли ми усвідомимо, що за кожною цифрою стоїть
жива людина, з її життям, з наслідками, які відбуваються в родині, то тоді не
хочеться говорити про якусь сенсацію, але й мовчати не треба, а говорити правду
і гідно. Поради: Поставити конкретні часові межі і повертатись, а не шукати "ще трішки". 1. Чітко окреслити ціль,
чому я їду, час, на який я їду, і попередити усіх рідних: рішення має бути
спільним разом дітьми. 2. Уникнути фальшивого
самообману самого себе. Що відчуває мігрант? Перед обличчям незнаного,
особливо, коли людина приїжджає за кордон, або навпаки, з усвідомленням цієї
реальності, у котру він потрапив, породжується: 1. Страх, який веде за собою
стрес. 2. Шок - нездатність до дій,
або непродумані дії у стані афекту. Від цього біль, страждання чи депресія. 3. Для родини, яка
залишається, є бунт (у дітей), розгубленість, або пасивність. 4. Завжди в негативному чи
позитивному наступає зміна. До чого вона призводить – залежить від багатьох
факторів. Але завжди це є рішення людини. Важливим для підтримання зв'язків є: 1. Живий контакт людини з людиною, телефону не
вистарчить. Скайп є однією із альтернатив, коли ти бачиш людину, а також
написані рукою листи. 2. Адаптація не має бути
асиміляцією. Не замикатися в собі, щоб не втратити коріння. Шукати нових
друзів, рідних тобі по духу людей, котрі тебе розуміють. Не просто земляків, а
бути разом з тими, хто тебе розуміє. 3. Поінформованість, розставлення
пріоритетів, щоби знати, що я маю осягнути і як. Як вийти зі стресу мігрантові: змірити середовище, або змінити себе, своє внутрішнє ставлення? 1. Розумово віддалити це від
себе. Поставити таку психологічну блокаду. 2. Побачити позитивне в тій
ситуації. А в тому насправді вбачати свій життєвий позитивний досвід. З цього
народиться надія. 3. Коли ми виїжджаємо, то
запам’ятовуємо (ніби фотографуємо у своїй свідомості) образ тих, кого любимо,
свою країну, але коли повертаємося, то бачимо, що все вже стало інакшим за ці
роки. Я також змінився, бо це інакший стиль думання, інакші почування, але ж
мої рідні про це не знають. Я теж не знаю, наскільки вони змінились. Цей шок багатьох
людей вводить у стресову ситуацію. Коли людина приїхала і пережила цей шок, то
вона далі знову хоче втікати за кордон, і тоді це вже проблема не економічна, а
психологічна. Вона просто починає себе шукати і перетворюється на цього
«вічного мігранта». Або залишається тут, опускає руки і стає алкоголіком, чи
пливе за течією, чи просто існує. Або особа зріло кидає виклик цьому
суспільству і під супроводом духівника чи людини, котра повернулася з-за
кордону і допомагає порадами, не просто реінтегрується, а за собою тягне
позитивний приклад і помагає іншим людям. Може сама стати порадником. Як у своїх пошуках не загубити себе? 1. Особисті життєві цінності
(жива віра). 2. Підтримка близьких,
рідних, друзів. 3. Гнучкість у
взаємовідносинах, не осудження, а діалог у подружжі. 4. Фаховий духовний
супровід. 5. Вміти помічати та
застосовувати в реаліях позитивний досвід, здобутий там, та вміти реагувати з
дистанцією на негаразди, котрі відбуваються, а вони будуть. 6. Вміти навчитися позитивно
думати, не замикатися в собі. 7. Участь у громадському чи
культурному житті. Творити суспільство з допомогою Бога, віри і відкритості
кожного з нас. Усього не можемо змінити, але те, що можемо, - змінімо. Почнімо із себе з Богом та внутрішнім спокоєм! Львів 30-31 жовтня 2010 р.Б. Зустріч мігрантів та їх родин.
Підготувала Іванна Рижан
| 
