Багато з нас пам’ятає час очікування на народження своєї дитини. Це час роздумів, думок про те, яке ім’я дати дитині, на кого вона буде схожа… Є такі, котрі, можливо, бажали б мати дитину, або двоє. Мабуть, ми всі не раз хочемо стати дітьми, будучи дорослими. Дитячість якось приголублює нас. Ми до неї готуємося.

«У нас з’явилася дитина»

Ця передріздвяна катехиза присвячена темі народження Дитини – Ісуса Христа. Усі сорок днів Пилипівки є для того, щоб людина готувалась на прихід Ісуса. Немає, очевидно, сім’ї, яка не чекала б народження дитини. Люди різнопланово готують себе до цього дня: духовно, психологічно... Народження дитини здатне змінити сім’ю, стосунки між батьками. Дитина здатна навіть змінити родинні відносини, часто навіть одна дитина здатна змінити середовище в школі, потім у суспільстві, в Церкві. Ми всі чекаємо на таке народження. Розуміємо, що народження дитини може змінити світ, головно – мене і тебе. Пам’ятаю, як в одному з міст Італії, в якому я колись служив упродовж 4-5 років, і де на Літургію приходило близько 250 дорослих людей, раптом якось на молитві почала плакати дитина.  Вперше за чотири роки ми почули плач дитини!  Приїхали люди з України з малим дитям, яке почало  плакати на Літургії. В Україні за це батькам нерідко в церкві роблять зауваження, а для нас це була велика радість: «У нас з’явилася дитина».

Як ми готуємося до народження Христа?

Теперішнє свято Різдва Христового має також своє приготування. Оті сорок днів Пилипівки – це не що інше як духовне, психологічне і чисто людське готування людини до народження Божого Сина. Від того, як ми готуємося, буде залежати, як ми Його приймемо. Часом так «готуємося», що на саме  Різдво говоримо: «Я вже до церкви не піду, бо не маю сили». 39 діб дає церква, щоб людина готувалася, і ми 39 діб готуємося, а на 40 день говоримо: «Немаю сили». Треба дуже чітко усвідомити, що є найважливішим у народженні дитини. Важливо, щоб ми відкритими, щирими і чесними прийшли до Дитятка. У народженні Христа Бог хоче нам показати, щоб ми не бігали за зовнішніми, матеріальними, чисельними  речами, бо вони не принесуть справжньої, дитячої радості.  Зосередьмось на тому, Хто народився. Він приносить справжню радість. Не падаймо в спокусу в часі приготування до свят чисельних покупок і подарунків, від цього справжньої радості не отримаємо. Готуймось до свята духовно і роздумуймо над тим, якою буде наша радість. Радіймо тим малим, чи великим, яке маємо, будьмо і далі дітьми в духовному розумінні цього слова під кутом цілісного сприйняття світу.

Господь прийшов таємничо

Ісус народився 6-4 року до початку літочислення. На це вказують астрологічні дослідження. Імовірніше, що Ісус народився в літній, про що можемо довідатись зі Святого Письма. Також ми не знаємо і самого Дня народження Ісуса. Господь прийшов до людини таємничо. Так таємничо, що майже 300 років Церква не згадувала Дня народження Ісуса Христа. Церква говорила: «Бог прийшов у цей світ і жив між нами». Ми знаємо, як Він прийшов, але року, місяця і дня приходу – не знаємо.

Трохи історії…

З 4 століття починається святкування Різдва Христового. Чому датою святкування ми вибрали 25 грудня за старим календарем? Найбільшою поганською релігією, яка існувала на той час, була релігія культу поклоніння сонцю. Близько 90 відсотків людей належало до цієї релігії. Культовим днем у цій релігії був День сонцестояння. 25 грудня день вперше починає ставати на хвилинку більшим. Люди зауважували ці зміни в природі і приходили до висновку, що те, що діється, – вплив сонця, тому вірили в сонце, як у Бога. Отож, 25 грудня – це символічний день Сонця.

З приходом християн трактування стало іншим. Вони усвідомили, що насправді нашим сонцем є Бог. Християни десь від 3 - поч. 4 століття починають говорити і розуміти, що так насправді той, Котрий дає день і сонце – це Господь. Різдво – це сонце в моїй душі. Чим більше я відкриюсь на Різдво Христове, тим більше буде в мені тепла, тим менше буде думок про свої проблеми. Різдво Христове – це нагода вийти з темряви, це можливість, це сила. Христос надає сенсу Всесвіту і людині. Християни не доказували нічого людям, котрі не вірили, а говорили, що ми теж робимо так, як і ви, визнаємо і сонце, і місяць, але усі ми є «залежними» від справжнього Сонця. У Різдвяному тропарі ми читаємо: «Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння. В ньому бо ті, що звіздам служили, від Звізди навчилися поклонятися тобі, Сонцю правди, і пізнавати Тебе схід з висоти. Господи, слава Тобі».

Різдво Твоє, Христе Боже, засвітило світові світло розуміння». Сонце дає тепло, яке освічує людину. Це не просто природне сонце, а сонце, яким є Бог.

«В ньому бо ті, що звіздам служили від Звізди навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди».

Волхви відчитували по звіздах, що діється. Вони відчитали, що насправді відбувається, і від тих звізд навчилися поклонятися справжньому Сонцю правди. Ті, котрі служили звіздам, від тих звізд почали відчитувати правду про те, що якесь інше Сонце прийшло у світ. Самі ті люди прийшли, щоб від тих природних звізд пізнати справжнє Сонце. Ті, котрі поклонялися сонцю, навчилися поклонятися Сонцю правди. Народжується Христос як Сонце правди, справжнє сонце. Він обігріває, приносить у світ світло.

 У кондаку свята читаємо: «Діва днесь преістотного родить. Земля вертеп неприступному приносить». Земля робить подарунок Богові: дає печеру, щоб новонароджений Христос міг там бути захищеним від холоду.

 «Ангели з пастирями славословлять, а волхви со звіздою подорожують, бо ради нас родилося Дитя мале, Предвічний Бог». Наша віра в Бога через Різдво Христове опирається на те, що народилося Дитя мале – предвічний Бог. Ми згадуємо Бога-Дитя. У цьому величезне богослов’я, бо тим самим оце свято хоче нам показати, що Бог приходить до нас зовсім не насильно, а як маленьке дитя. А дитину можна прийняти, можна не прийняти, можна відкинути і сказати: «Мовчи, не тепер». Господь же приходить до нас як мале дитя.

Ким для нас є Христос?

Божий Син народжується, щоб стало більше дня у нашій душі. Не просто у Всесвіті, а у нашій душі. Доки немає Христа – у душі темно. Коли приходить Христос – там стає трішки світліше. Але це відбувається не відразу. Коли народжується Христос, день стає лише на хвилину довшим, потім на 2-3. Проходять цілі години – у мегачасі це багато.

У нашій душі народження Божого Сина відбудеться тоді, коли ми вранці скажемо собі: «Я сьогодні хочу інакше повестись, по-іншому говорити, інакше робити». Ми ще на 99% будемо, може, в темряві, а вже на 1% – у світлі. Цим світлом буде наше бажання. Ми ще все те саме повторюватимемо: негативні звички, пристрасті, залежності, але вже на 1% – це буде наше бажання по-іншому пережити народження Христа. Люди часто полюбляють звертати увагу і говорити: «Вони двоє ходять до церкви і грішать так, як і ми, сваряться так, як і ми». Справді, майже немає жодної відмінності, але вона все ж є – це їхня свідомість, що вони грішать. Не свідомість того, що грішать мої сусіди, котрі не ходять до церкви, а що ми, котрі ходимо, – грішимо. Свідомість того, що є сонце, але воно мене ще до кінця не обігріває – це дуже великий крок до Бога. Крок за кроком людина наближається до світла. Це дуже повільний хід. Осмислюймо те, що ми бачимо і чуємо на цій дорозі.

Я маю світити у темряві

Сьогодні в Україні ми живемо в дуже різних ситуаціях. Можемо зовнішньо говорити, що сонце сходить, все добре, а насправді – темряви є дуже багато. Тому ми покликані все зробити для того, щоб випросити: «Господи, прийди і вселися в мене, народжуйся в мені,  в моїх думках, словах і діях». Як ми почнемо світити, то навколо нас завжди буде світліше і тепліше. До цього ми покликані, де не жили б. Можемо немало нарікати на телебачення і невідповідні афіші з вивихненим розумінням свята Різдва, але вони роблять свою роботу, може, це темрява, але вони виконують свою темну роботу. А що ми робимо? Ми часто сліпо входимо в це і говоримо, що колись, в дитинстві, свята були кращими. Ні, не свята були кращими, просто ми були інакшими, інакше їх сприймали.

  Різдво Христове – це наше ставання дітьми

Різдвяні свята – це більша задума над собою. Бог приходить до мене дуже вільно і ні на один відсоток не змушує. Як я ставлюся до його приходу? Якщо ми готові приймати мале дитя, то стаємо подібними до батьків, котрі мають малу дитину. Вони біля дитини так само стають дитячими: мають свою мову з нею, поводяться і опускаються на її рівень. Часто батьки живуть для дитини, кажуть, наприклад: «Поставмо ялинку, щоб дитині було радісно. Помолімось, підімо до церкви, щоб дитина знала, як це має бути».

Різдво Христове – це наше ставання дітьми. Єдина дитина здатна нині цілісно радіти, сумувати, чи плакати. Прихід Божого Сина у вигляді малого дитяти хоче нам показати, що ми християнином стаємо тоді, коли вчимося цілісно жити, цілісно сприймати світ. Різдво вчить нас дитячого прийняття. Якщо перестаємо радіти – дуже багато Різдва Христового втрачаємо. Бог як дитина приходить до нас і вчить нас цього дитячого сприйняття. У житті людини є емоційні, духовні, психологічні моменти, де вона має право бути дитиною і треба нею бути, цілісно переживати той, чи інший момент.

Я маю нести сонце

Хочу побажати, щоб віра у Господнє Сонце, яке народжує Бога, Котрий народжує Христа, віра у відвічного Отця, Котрий відвічно народжує Сина, ставала в наших душах міцнішою. Бо народження Божого Сина у нашій душі спонукає нас ставати сонячнішими, навіть взимку, навіть тоді, коли ми знервовані, невиспані, непомиті і голодні. Навчімося носити сонце в собі, коли ніби все навколо є таким темним. Ми покликані нести сонце у світ і розуміти, що це я маю його нести. Тому так важливо, щоб та людина, з котрою ми спілкуємося, працюємо, наші сусіди, знайомі побачили у нас сонце. Заходячи у хату, несімо сонце. Від нас приходить на у світ сонце, або від нас приходить у світ темрява.

                                                                                                                                                                                                                                                  Текст Іванна Рижан

Святкування Нового року, Київ 2012 р. Б.