| Олена ФЕДЮК, аспірант Будапестського університету, дослідник теми заробітчанства газета "Нова Зоря", жовтень 2008
Саме це питання давало відповіді про численні
аспекти життя наших співвітчизників в Італії. І найбільш цікавим результатом
дослідження було мабуть те, що майже всі опитувані висловили впевненість в
тому, що повернуться на Україну. Серед старшого покоління українців в Італії
відповідь про повернення була майже стандартна: "Будемо тут (в Італії) поки
стане здоров’я, а тоді, їдемо назад.” Переважно, тільки ті хто створили спільну
сім’ю з італійцями планують лишитися. Відносно молоді, то тут ситуація у кожного різна. Ті хто приїхали суто з метою
заробити або спробувати свої сили за кордоном, здебільшого планують заробити
достатньо на якусь особисту мрію; квартиру, машину, справу, або щоб допомогти
родині, братам і сестрам. Молоді люди в таких умовах здебільшого не бачать
можливостей розвитку в Італії; отримати освіту в Італії важко, адже треба
заробляти на життя, а все життя працювати чорноробочими, мало хто мрії про
таке. Отже, планують пропрацювати кілька років в Італії, і повернутись в
Україну, де вони часто вже мають освіту, а після Італії сподіваються отримати і
матеріальну базу. Ті, що в Італії вже довше, і хто приїхав до країни
з батьками і отримує освіту в італійських школах і університетах, мотивація до
повернення на Україну трохи інакша. Для цієї категорії, Україна стала країною
літніх та зимових канікул, з бабусями, друзями дитинства і спогадами, які
постійно кличуть назад. Така молодь сподівається, що отримавши дипломи
європейського зразку вони отримають особливі можливості щодо працевлаштування
або зможуть залучитися до міжнародного
бізнесу між Україною та Італією. Ситуація стає більш драматичною з появою маленьких
дітей в Італії; батьки розуміють, що в той час як вони завжди можуть
повернутися на Україну, для дітей що народилися та пішли в школу в Італії,
Україна буде мати лише символічне значення. А відтак, це покоління буде
відірване і від решта родини в Україні, і від покоління дідусів і бабусь, та і
між батьками, що виросли на Україні і дітьми, що виросли в Італії не буде вже
того зв’язку. Тому, багато молодих українських сімей в Італії планують
повернутися назад до того, як їх діти підуть в перший клас, таким чином не
розриваючи родини. Зрештою, майже всі опитувані говорили про
повернення, але й майже всі говорили про страх повернення. Найпрактичніше до
цього ставиться саме старше покоління; адже саме вони пережили економічні
негаразди, знецінення досвіду і освіти, втрату роботи. Молодше покоління, а
особливо ті хто виріс в Італії і ніколи не пробував знайти роботу із
малочоговартим дипломами або за умов тяжкої корупції, з великою надією вбачають
своє майбутнє в Україні. Але можливо, для повернення назад потрібно мати саме
таку надію, саме таку мрію, що дає хоча би можливість спробувати.
| 
