| Оксана ПРОНЮК, Спільнота "Пієта", м. Івано-Франківськ
Незахищене материнство За даними соціологічного дослідження "Стан сучасної трудової еміграції: Італія", 2007 р. проведеного газетою "Нова Зоря" та спільнотою колишніх заробітчан "Пієта", серед 90,2 % жінок, які працюють в Італії 60,4 % - одружені, тобто виїхали в Італію, віддалились від своїх сімей; 83,82 % мають дітей, з яких лише 14,48 % перебувають з батьками в Італії. Кожна третя жінка має двоє і більше дітей, кожна п'ята - розлучена, кожна дев'ята - вдова. За десятилітню історію
заробітчанства у „країні сонця” близько півмільйона українців так і не побачили
сонця добра та захищеності. Досі не має жодних домовленостей між нашими
державами, не визнано статусу українського трудового емігранта, не визнані
дипломи наших ВУЗів. Єдиною дієвою інституцією яка опікується нашими
співвітчизниками в Італії залишається Церква. Окрім духовного прихистку, Церква
пробує вирішувати соціальні проблеми, веде велику роз’яснювальну роботу
особливо зараз, коли італійський уряд запроваджує трудові візи для емігрантів. Колишні заробітчани Болоньї
в червні 2006 року організували в м. Івано-Франківську спільноту соціальної
адаптації заробітчан «Пієта», що у перекладі з італійської означає «Страждальна
мати». Назва невипадкова, бо заробітчанство принесло великого страждання
українській матері-заробітчанці та кожній родині, яка зазнала такої участі. У
світовій історії немає аналогу масової жіночої еміграції. Трудовими емігрантами
стали жінки найактивнішого і працездатного віку від 35 до 60 років. Недавно було оприлюднено
результати соціологічного дослідження „Стан сучасної трудової еміграції:
Італія”, проведеного часописом „Нова Зоря” та спільнотою колишніх заробітчан
„Пієта”. За даними опитування серед
90,2% жінок, які працюють в Італії 60,4% - одружені, тобто, виїхавши в Італію,
віддалились від своїх сімей; 83,82% мають дітей, з яких лише 14,48% перебувають
з батьками в Італії. Кожна третя жінка має двоє і більше дітей, кожна п’ята –
розлучена, кожна дев’ята – вдова. Робота в Італії: 65,44% доглядають за
хворими та перестарілими; 12,5% - працюють погодинно, прибирають квартири; 4,9%
— няні з дітьми в італійських родинах; 3,67% — на будівництві, 2,0% — домогосподарки; 2,2% — в сільському
господарстві; 2,8 — в сфері обслуговування; 1,71% — в промисловості та
4,78% — в інших сферах. Українськими трудовими
емігрантами в Італії є вихідці з всіх областей України. Значно переважає
Західна Україна. Найвищі показники: Львівська
область – 37,25%; Івано-Франківська –– 18,87%; Тернопільська область – 14,95%;
Чернівецька область – 9,06%; Вінницька область – 3,18%; Закарпатська область -
1,72%. За освітою вихідці з України розподілились наступним чином:
середня — 13,73%; середня спеціальна — 41,42%; вища – 41,18%. Наймасовіший виїзд характерний у 2000-2001
роках — 41%. В 2005-2006 роках прослідковується невеликий спад до 5,88%. Майже половина українців-заробітчан ще
не знає, коли повернеться на Україну, а кожний двадцятий з опитаних – ніколи… Особливістю цього опитування є пункт «Ваша думка», в якому заробітчани не тільки дають своє
бачення, як вирішити деякі суспільні проблеми еміграції, але й коментують
основні чинники, що їх спровокували. За останні роки обличчя
трудової еміграції сильно змінилося. Нинішній заробітчанин вже не першопрохідець, він володіє
інформацією про ринок та умови праці за кордоном і їде зазвичай у добре відомі
місця (до рідних чи знайомих). Натомість у нашому суспільстві з’явилися нові
проблеми, які тісно пов’язують з масовою трудовою еміграцією, зокрема,
соціальне сирітство дітей, зріст розлучень, пияцтво серед покинутих чоловіків
тощо. За десятилітню історію свого існування змінилося і саме заробітчанство.
Для багатьох воно стало постійною працею, з стабільними прибутками, з
найрізноманітнішими інвестиціями. Новітньому заробітчанству вже характерна
осідлість - об’єднання сімей за кордоном, вивіз дітей, шлюби з іноземцями.
Ознаки тимчасовості, які були характерні чотири роки назад, нині набули
характеру невизначеності. А масштаби еміграції, які донедавна вражали своїми
розмірами, нині вважаються нормою і цілком влаштовують український уряд. З’явилися
і нові причини виїзду на заробітки – це неспроможність сплатити кредити,
непорядність банків. Серед зібраного матеріалу насторожують
відомості про стан здоров’я заробітчан: 57,82% – не обстежувалися за весь
період перебування на заробітках, 30,89% – у випадках захворювання займаються
самолікуванням, а перелік недуг, зазначених у анкетах, потребують уваги
медиків-фахівців. Матеріал даної
статті лиш частково ілюструє результати проведеного соціологічного дослідження.
Вичерпніше можна познайомитися в брошурі «Стан сучасної української трудової еміграції: Італія», яка вийшла у видавництві
«Нова Зоря» м. Івано-Франківськ, 2007. Багато респондентів вбачають у новітній вимушеній
еміграції – спланований геноцид проти українського народу. В усякому разі
наслідки цієї еміграції спустошливі. А зацікавлених у поверненні наших людей
додому стає все менше і менше. Заробітчанство стало досить вигідним. Воно
прикриває бездіяльність та неспромогу нашого уряду. "Чому ж ти бачиш і мовчиш, моя розгублена держав?" - рядки із пісні „Заробітчанка”, яка недавно з’явились
на українській естраді. Намагаємося не мовчати. Одним із напрямків роботи
спільноти „Пієта” – нести правду про українського заробітчанина. У червні 2006
року створена експозиція „Наші в Італії”. Нині експозиція набрала мандрівного
характеру, неодноразово побувала у Львові, Самборі, Дрогобичі, Ходорові та в
різних районах Івано-Франківщини. Цього року відбулася десятиденна піша проща
родин, що працюють в Італії від Самбора до Зарваниці. Духівники-лідери отець
Василь Поточняк та отець Ігор Козанкевич пробуджують народ: «Господи, врятуй
українську родину!». Жіноча ноша дужа гірка.
Статистичні цифри, людські долі, вчинки – це свідоцтва втрат, яких зазнала наша
земля та кожна наша родина. Що ми зробили – кожен особистісно – для того, щоб
повернути наше жіноцтво додому – це інше питання. Спробуймо бодай говорити
мовою правди, не опускатися до дешевих спекуляцій навколо болючої теми. Молімося
за них, бо незчуємося як на заробітках опиняться наші діти та онуки…
| 
