Українці в світі

Незважаючи на те, що чисельний наплив українців у Грецію розпочався з 90-х рр. ХХ ст. і пов’язаний насамперед з явищем трудової міграції, зв’язки між народами України та Греції сягають у глибину століть. Достатньо пригадати тільки знакові історичні явища чи славетні постаті. З одного боку — це існування грецьких міст колоній в Причорномор’ї та Криму, збереження пам’яток грецького мистецтва та його вплив на культуру й виробництво місцевого населення, наявність та активне використання в українській мові грецизмів (слів чи зворотів запозичених із грецької мови). З іншого — постать видатного представника української полемічної літератури кінця XVI – XVII ст. Івана Вишенського, який майже сорок років з невеликою перервою прожив в Афонських монастирях, де працював та закінчив свій життєвий шлях і відомого українського композиторі, поета, перекладача XІX ст. Петра Ніщинського, який закінчив філологічний та богословський факультети Афінського університету, автор підручника з грецької граматики та розвідок про грецьку музику, перекладав на українську мову твори античних класиків Софокла, Гомера, а також переклав на грецьку мову "Слово о полку Ігоревім” у 1881 р.

Протягом тривалого часу, в силу історичних подій, коли українські землі входили до складу Російської імперії, а згодом СРСР, Україна стало ототожнювалася з Росією. Тому до початку 90–х рр. ХХ ст. у грецьких архівних матеріалах відсутнє поняття "українська громада”, очевидним фактом було те, що для грецького загалу будь-які вихідці з колишнього Радянського Союзу, за винятком хіба що вірмен, вважалися "рускімі” (росіянами). За таких обставин українцям, які потрапляли до Греції, і були здебільшого розпорошені по різних куточкам країни, непросто було об’єднатися в громаду чи спілки за національною ознакою, часом вони цього й не прагнули.

Потужна хвиля української економічної міграції, що поступово перетворилася на еміграції, в Грецію розпочалася в 90–х рр. ХХ ст. Одночасно, починаючи 2000-х років помітним став спад напливу мігрантів і їх поверненням в Україну чи повторний виїзд на заробітки до інших держав. Упродовж останніх років кількість мігрантів у Греції продовжує зменшуватися. Причини цього криються насамперед у кризових явищах в економіці країни. Сьогодні дослідники спостерігають невелику за обсягом "вторинну міграцію” — українці приїжджають до родичів (возз’єднання сім’ї )  чи друзів.

Чисельність наших співвітчизників, які живуть і працюють у Греції, становить від 60–80 тис. осіб, згідно з національним переписом населення Греції 2001 р., українська громада становить 1,8% від загальної кількості іммігрантів, які проживають у країні. У своїй більшості — це жінки  (70%) та чоловіки (30%) всіх вікових категорій; з середньою, середньо спеціальною та вищою освітою; в основному одружені, які проживають зі своїми сім’ями або без них, або з неповними родинами. Здебільшого трудові мігранти приїхали із західних областей України (близько 80%) та центрально-східних, в пошуках роботи поселилися в найбільших містах країни — Афінах, Фессалоніках (Салоніки), Патрі та ін. В основному наші співвітчизниці працюють у сфері надання послуг (прибирання, догляд за хворими, літніми людьми та дітьми, роботи в готелях, кафе, ресторанах тощо), чоловіки на будівництві.

Здебільшого українські громадяни перебувала в Греції з метою тимчасового заробітку та не пов’язували свою подальшу долю з цією країною. Це визначило характер формування української діаспори в Греції: українці не мали конкретного району компактного проживання, були розсіяні в силу того, що оселялися за місцем роботи: від Македонії на півночі до острова Кріт на півдні, від м. Салонік на сході до м. Яніни на заході. Частка українських громадян прибула до Греції як члени родини (змішані шлюби) і також проживали дисперсно.

Одним з перших кроків на шляху формування української громади було започаткування в 1995 р. у газеті "Омоніа”* української сторінки під назвою "Вітер з України”, редактором якої була Галина Маслюк. Наступним кроком стало започаткування окремої української газета з грецьким додатком "Вісник-Аґеліафорос”, що почала виходити з листопада 1997 р. Поштовхом до її заснування: "було бажання в будь-який можливий спосіб допомогти тисячам безправних принижених українців”. Діяльність друкованого органу отримала позитивну оцінку не лише української та грецької громадськості, але й світової української діаспори.

Колектив редакції української газети став ініціатором, організатором і ядром першої офіційної української організацію під назвою "Журавлиний край”, що почала працювати з 1998 р. Весною того ж таки року в Афінах відбулася перша Великодня літургія українською мовою, а наступного 1999 р. за допомогою о. Святослава (Шевчука) (теперішнього Глави УГКЦ)  та за авторитетної підтримки Блаженнійшого Патріарха Любомира Гузара було створено Українську греко-католицьку парафію*. Ці події стали наріжним каменем у фундаменті становлення новітньої української діаспори у Греції.

У 2001 р. внаслідок розколу єдиної на той час громадської організації у Греції утворилися: товариство української діаспори "Українсько-грецька думка” (центр в Афінах), товариство "Український журавлиний край” та товариство "Берегиня”.

В структуруванні діаспорного життя українців у Греції важливе місце посідає заснування і налагодження роботи недільних шкіл. Як показує досвід, на еміграції це є доволі складний і тривалий процес. Особливим публічним виявом діяльності діаспорної спільноти є встановлення та відкриття пам’ятних знаків, пов’язаних з відомими особами чи подіями з історії України. Подібні практики спостерігаються у новітніх діаспорах в Італії, Іспанії, аналогічні приклади присутні і в діяльності української спільноти в Греції. В березні 2006 р. в Афінах був встановлений пам’ятника Тарасу Шевченку. Як зазначалося: "пам’ятник — давня мрія грецьких українців … тепер тут є місце, де кожний українець може схилити голову і згадати рідну землю”. Суттєве значення для успішної діяльності та консолідації діаспорної спільноти українців у Греції мають відзначення релігійних свят, підтримання традиційних народних звичаїв і обрядів, проведення чисельних культурно-мистецьких заходів, вшанування пам’яті визначних діячів української культури, залучення до історично значущих практик, як от 26 листопада, у День пам’яті жертв Голодомору 1932–33 рр., вшановування пам’яті жертв геноциду українського народу.

Незважаючи на те, що структуралізація новітньої української діаспори в Греції тільки відбувається, можна вже робити певні узагальнення. Спочатку економічні іммігранти, а потім українські емігранти зробили і продовжують робити важливі кроки в напрямку консолідації та активізації своєї діяльності; розвивають усесторонні українсько-грецькі зв’язки; сприяють проведенню "Днів української культури та освіти” в країні, тим самим інформуючи грецький загал про українську справу, налагоджують співробітництво з різними державними як українськими так і грецькими, організаціями, грецьким парламентом й урядом країни, а також з офіційними міжнародними організаціями.

Громадівське життя українців у Греції є до певної мірою подібним як і в країнах, де також відбувається становлення новітньої діаспори на основі насамперед трудових мігрантів. Мова йде про Італію, Іспанію та Португалію, тобто ці країни, куди значна кількість наших співвітчизників їхали в пошуках роботи. Подібність полягає в тому, що для української громади основою виступають національні культурні виміри, а саме цінності, погляди, традиції, символи, ритуали, мова і практики.

В цілому українська спільнота доволі органічно вписується в грецьке суспільство, оскільки навіть економічні негаразди, під час яких загострюються численні приховані конфлікти, не виступають індикатором суспільної напруги між греками і українцями. У своєму інтерв’ю Радіо Свободі Галина Маслюк (голова товариства української діаспори в Греції) зазначила: "… українців тут не є так багато, а по-друге, українців тут дуже добре сприймають. Це люди, які мають високий рівень і освіти, і культури, дотримуються етикету. Загалом більшість населення сприймає українців дуже позитивно. Але в країні є велика армія інших національностей, багато албанців, пакистанців. Це інша культура, є інше сприйняття.…”.