Перед тим, як говорити про становлення українського громадського життя на Апеннінах, необхідно коротко зупинитися над аналізом загальних характеристик спільноти та умов країни перебування.

Громада українців в Італії є однією з найбільших іноземних громад у цій країні. За кількістю вона займає п’яте місце. Згідно з офіційною статистикою, яку наводить статистичне досьє Карітас Мігрантес на основі даних Міністерства внутрішніх справ Італії, на даний час на Апеннінському півострові легально проживають 195 тисяч громадян України. Крім цього, 37 тисяч українців подали запити на легалізацію восени 2009 року. Офіційна статистика не враховує дітей до 14 років, котрі вписані в документи батьків, осіб, які чекають на отримання довгострокових віз, а також громадян, котрі набули італійського громадянства (здебільшого через одруження). Крім цього, дані надаються за попередній рік. Таким чином, можна сказати, що тепер в Італії легально проживають понад 250 тисяч громадян України. Попри легальну імміграцію, існує також велика частка так званих «нелегалів». За оцінками нашого Товариства, їхня кількість може становити від 200 до 300 тисяч.

Якщо у 2003 році до Італії емігрували переважно вихідці з Західної України (понад 85%), то тепер у місцях скупчення українців все частіше лунає російська мова і значно більше є вихідців з Центральної та Східної України. Це пов’язано з тим, що галичани з причини культурних та історичних особливостей перші знайшли в собі сили кинутися на пошуки виходу з важкої економічної ситуації. А оскільки вона в Україні практично не змінилася, то, спостерігаючи за досвідом першопрохідців – галичан, все більше українців із східних областей бачать у еміграції часто єдину можливість вижити.

Новим феноменом порівняно з попередніми роками є щораз більша кількість українських дітей, як народжених в Італії, так і тих, хто об’єднався з матерями, приїхавши з України.

Не можна не згадати ще декілька особливостей української імміграції в Італії в контексті розвитку громадського життя. Попри велику кількість громадян України, відсутня спільна ідея, котра б об’єднувала всіх або хоча б більшість. Це сильно відрізняє сучасну еміграцію від попередніх хвиль, наприклад, повоєнної, коли національна ідея та українська духовність зуміли масово об’єднати вихідців з України, даючи їм змогу створювати структури та провадити активну громадську діяльність. Для багатьох нинішніх іммігрантів Україна асоціюється вже не з чимось світлим і рідним, як у попередньої еміграції, а з обманутими надіями, нереалізованими сподіваннями та безконечними проблемами. Тобто дії та безвідповідальність української влади частково проектуються і на країну.

Варто згадати й про так званий «заробітчанський синдром». Усвідомлюючи, що головною метою їхнього приїзду до Італії є заробляння грошей і покращення добробуту (свого або рідних), дуже велика частина людей старається весь свій час приділяти лише роботі. Навіть нечасті вихідні стараються заповнити додатковими підробітками. Економлять на всьому: на каві, квитках на автобус, газетах. Намагаючись заробити, окремі люди не зупиняються ні перед чим: досить довго в Італії процвітала практика продажу робіт своїм же землякам, існування «платних гуртожитків» з нелюдськими умовами життя та інше. Соромно дивитися, коли людина, котра заробляє від 800 до 1000 євро в місяць, не «може» придбати квиток на концерт народних артистів України за 5 євро, не кажучи вже про якісь більші видатки на соціально-культурні чи громадські потреби. Звичайно, є й багато жертовних людей, але вони перебувають у стійкій меншості.

Важливу роль відіграє і невизначеність іммігрантів щодо подальшого місця перебування – в Україні чи в Італії. Це гальмує розвиток повноцінної діаспори, яка, безумовно, формується. Немає українських приміщень, повноцінних шкіл, гуртків, просвітніх установ тощо.

УГКЦ в Італії як єдина структура, що об’єднує українців на Апеннінах

На фоні вище сказаного єдиною загально італійською українською структурою з широко розгалуженою мережею парафій є УГКЦ. За даними сайту www.chiesaucraina.it, на сьогодні в Італії існує 122 громади. Звичайно, ці громади відрізняються за кількістю парафіян (від 10 до декількох сотень), за кількістю відправ (від щоденних до одного разу на два місяці) та від вміння священика налагодити парафіяльне життя.

По суті, церковні громади і є основою як для активного літургійного життя, так і для різного роду громадських ініціатив. Це пов’язане насамперед із тим, що на парафіях збираються переважно однодумці, для яких гасло «Бог і Україна» – це не прості слова, а найбільші життєві цінності. Саме на парафіях збираються кошти на допомогу знедоленим чи на відправлення трун померлих на Батьківщину, формуються різного роду творчі колективи, безкоштовно допомагають у пошуку роботи, організовуються святкові концерти й прощі, зароджуються перші недільні школи та багато іншого, що, власне, й належить до громадських ініціатив.

Роль Церкви в збереженні та відродженні не тільки української духовності, а й українськості взагалі як ніхто розумів о. В. Поточняк, перший Пасторальний координатор для українців греко-католиків в Італії. Саме його стараннями за короткий час були створені не лише понад 70 місійних осередків УГКЦ, а й засновано загальноіталійський християнський часопис «До Світла», започатковане урочисте святкування Дня матері, налагоджена співпраця з дипломатичними установами, закладений початок для створення недільних шкіл, проведене перше соціологічне дослідження української імміграції в Італії, проведена просвітницька кампанія щодо еміграції на основних телеканалах України через відвідини Італії провідними журналістами, організований перший Форум українців Італії, котрий вперше озвучив публічно найгостріші проблеми трудових мігрантів та вперше висунув політичні й соціальні вимоги до української влади та багато іншого.

В Італії є багато прикладів ревного служіння священиків УГКЦ, котрі враховують і стараються розвивати різні добрі починання своїх парафіян. Хотілося б, щоб усі місійні осередки були організовані якнайкраще. Адже таким чином збільшувалися б і міцніли парафії, а вірні, окрім духовного зростання, могли б розвивати свої здібності в культурній та соціальній сфері. Крім того, оскільки був би постійний нагляд з боку пароха та громади, вдалося б уникнути зловживань окремих недобросовісних людей.

Громадське життя в Італії

Українська держава представлена в Італії Посольством України в Римі, Генеральними консульствами в Мілані та Неаполі. Незважаючи на об’єктивні труднощі, пов’язані з обмеженям, дипломатичні працівники докладають усіх зусиль для якісного обслуговування громадян. Налагоджені зв’язки з громадами на території консульських округів, проводяться виїзні зустрічі, зустрічі в Посольстві.

На території Італії діють декілька українських періодичних друкованих видань. З 2001 року виходить щомісячний християнський часопис українців в Італії «До Світла». З 2006 року – щомісячна «Українська газета». Щодва місяці з 2007 року виходить журнал «Український голос в Італії». Час від часу друкується газета «Форум», тепер називається «Forum internazionale», виходить декількома мовами, в тому числі українською. На українського читача розраховані також російськомовні газети «Слово», «Наша Газета».

Створені сайти – УГКЦ в Італії www.chiesaucraina.it, www. leleky.org , сайти громад в Лігурії та інші.

В Італії працюють корпункти «Радіо Свобода», «Німецької хвилі», «Укрінформу».

За останні роки значно збільшилася кількість книжок, авторами яких є українці в Італії. Першою такою ініціативою було видання редколегією під керівництвом о. Поточняка двох томів Антології творчості заробітчан (збірник поезії «На чужих стежках» та збірка гумору «Гаудеамус по-емігрантськи»). Після цього вийшло більше ніж 30 книжок, авторами яких були українські мігранти. У 2007 році вийшов друком «Довідник українського іммігранта в Італії», підготований Християнським товариством українців в Італії, котрий став першим україномовним довідником з правових питань серед країн «нової» еміграції.

Українським освітньо-культурним центром в Італії, безумовно, є кафедра україністики в римському університеті «La Sapienza», котру очолює проф. Оксана Пахльовська. Це єдина у Західній Європі інституціоналізована кафедра україністики при столичному державному університеті. Україністику також викладають в Міланському університеті. Ця кафедра завдяки старанням проф. Джованни Броджі Беркофф співпрацює з Національним університетом «Києво-Могилянська академія» та Львівським Національним університетом ім. І. Я. Франка.

В Італії сьогодні зареєстровано близько 100 українських чи італоукраїнських організацій. На жаль, про більшість із них, крім факту їх реєстрації, нічого не відомо. На сайті Посольства України в Італії подана інформація про 48 громадських організацій чи об’єднань, котрі тією чи іншою мірою є активними. Не маючи змоги детально зупинитися на кожній, згадаємо, для прикладу, окремі з них, різні за напрямком діяльності.

Унікальним явищем є український фольклорний театр «Берегиня» в Римі, створений в 2005 році. Організований сестрами з Львівщини Марією Беднарчук та Вірою Хижою, театр об’єднує понад 30 акторів та митців. Практично на всі національні та релігійні свята вони дарують глядачам чудові вистави та концерти.

У 2009 році за ініціативи асоціації «Оріана» в Римі було засновано осередок Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.

Найколоритнішим творчим колективом на півдні Італії є ансамбль «Калина», з м. Салерно, створений у 2002 році. Без нього не обходиться жодне свято в регіоні Кампанія.

Постійне зростання кількості українських дітей робить надзвичайно актуальним питання створення недільних шкіл. Адже лише в такий спосіб можливо зберегти їхню ідентичність, не дати їм забути рідну мову, пісню, історію.

Уже 7 років при греко-католицькому соборі Святої Софії в Римі діє українська недільна школа. Вона була заснована у квітні 2003 року, завдяки старанням отця Василя Поточняка та за активного сприяння редакційної групи християнського часопису »До Світла». Промотором та ідейним натхненником школи є пані Мирослава Горбенко (директор). На базі школи, спільно з батьками, створене і працює об’єднання «Родинна світлиця».

Найактивнішим у суспільно-політичних питаннях є Християнське товариство українців в Італії. Серед заходів, організованих Товариством: відзначення річниць Голодомору, культурно-просвітницькі акції, віча, організація та участь у прес-конференціях та круглих столах, присвячених еміграції, видавнича, консультативна й правозахисна діяльність.

На півночі Італії, у Венеції, активно працює правозахисна організація «Оберіг», на півдні, на Сарденії – допомагає співвітчизникам асоціація «Барвінок».

Сподіваюсь, що цей короткий аналіз дасть змогу читачеві хоч трішки познайомитися з умовами громадського життя наших мігрантів на Апеннінах та покаже, що, незважаючи на дуже нелегку ситуацію емігрантського життя, українці гуртуються та не забувають власного коріння. Вірю, що через 10 років вже нове покоління італійських українців вільно володітиме рідною українською мовою, храми УГКЦ будуть переповнені, а їхня кількість подвоїться. Але це залежить від нас.

Олесь Городецький,

голова Християнського товариства українців в Італії

Журнал "ПАТРІАРХАТ", № 5, 2010, ст. 9-11.