Духовна порадня

У духовній порадні Молодіжного християнського центру ім. Святого Івана Боска УГКЦ міста Івано-Франківська відбулася чергова молитовна зустріч «Хрест спасіння» за участю колишніх і теперішніх заробітчан, їх родин, парохіян каплиці Христа Чоловіколюбця та всіх охочих, зініційована референтурою у справах мігрантів Івано-Франківської архієпархії УГКЦ та спільнотою колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська при МХЦ ім. Святого Івана Боска УГКЦ. Перші духовні порадні в Україні, як один із шляхів складного процесу реінтеграції колишніх трудових мігрантів у суспільне життя, з ініціативи Пасторально-місійного відділу УГКЦ запроваджені у лютому цього року  в Івано-Франківській, Львівській та Київській архієпархіях УГКЦ.

Після Святої Літургії, яку відправив о. Ігор Пелехатий у співслужінні з о. Василем Слободою, гості духовної порадні почули катехитичні науки вікарія капеланської служби Івано-Франківської архієпархії УГКЦ о.Василя Рака та розважали над темою «Мігрантство: спосіб виживання, свідома жертва чи втеча?»

– Свого часу я був духовним опікуном українців греко-католиків в італійському місті Помпеї,- наголосив отець-доктор Василь Рак. – Це був мій перший досвід такого душпастирства. І гарний час. Чомусь наш хрест такий, що ми не знаходимо для себе місця в Україні. Можна скільки завгодно чути нарікань, мовляв, повиїжджали… Але добре б задуматися, чому свого часу стільки людей покинули свою землю? То були часи, коли треба було і таким чином допомогти своїм родинам, і це також вагома причина. Я б не міг ніколи судити мігрантів. Однозначно сказати, чи трудова міграція  добре чи зле – важко. Господь має безліч стежок, щоб вирівняти людину, направити її, і дбає про неї. Ми привикли, що священик вчить людей, а насправді – люди вчать людей. Ось чому такими важливими є ваші розважання, розмірковування і духовній порадні. Правда проступить, і для кожного вона буде своя. Як манна у пустелі. Людина є єдиним у світі сотворінням, яке постійно шукає свого місця. І замолоду, і в старості. У цьому можна побачити і людський дефект, і людську досконалість. Зокрема, досконалість у тому, що людина, на відміну від інших сотворінь, є динамічним єством. Людина, що створена на подобу Божу, мусить постійно розвиватися. А Господь є безмежним, тож і людські потреби також безмежні. Але людським недоліком може бути те, що людина шукає ті зразки наповнення своїх потреб тут, на землі. Таке земне шукання чогось такого, що б наситило людського духа і серце, стає стражданням, приреченням для людини – Хрестом. Це дуже важка ноша у дорозі до Бога. Ласка Божа, якщо людина прийде до пізнання Істини. Святі отці говорили про одну важливу річ, чи чесноту, яка допомагатиме нам віднайти себе у цьому житті – про смирення, тобто покору. Але тільки людина не знає своїх можливостей чи меж – хоче бути всюди, мати все, знати все, вміти все і могти робити все. Людині завжди мало, мало і мало. І це є тим дефектом духа. У Євангелії прописана інша стежинка – покори і смирення , щоб людина сталася тим, ким хоче бути. Сам Господь стає прикладом слуги страждань, на якому звисли вся вина і кара за гріхи людські. Він позбавляє себе не тільки вигляду божественного, а й людського. Грецьке слово «кенозіс» означає Боже приниження, своєрідне випорожнення. Христос прийшов до своїх, тому що на своїй дорозі зустрів тих, хто у першу чергу відповідав такому характерові Його -  Діву Марію та Івана Хрестителя. Їх покора – це відповідь на Божественне смирення. Але помиляються всі ті, хто хоче бачити у християнстві рабську покору. Бо християнство проповідує свободу, але свободу внутрішню – не таку, яку нам може дати цей світ, а тільки - Дух Божий.

У матерях-заробітчанках я бачу велику благородність. Бо взяти на себе гріх інших і понести той тягар може далеко не кожен, а тільки відважна людина. Матері ж поїхали на муки і страждання у світи заради родин. Українська жінка не втекла, не сховалася від життя, а шукала виходу. Під  явищем заробітчанства лежить щось глибше, аніж просто матеріальна потреба. Це – потреба Духа. Але і у світах людина не знаходить щастя. Такий наш хрест. У справжній покорі нема місця почуттю помсти чи бажанню виглядати не гірше за інших. Іншими словами, покора вміщує стрижень нашого людського єства у властиве йому місце – у Бозі. Ми говоримо: хрест – Спасіння, хрест – Воскресіння. Діло Христове, зокрема дорога Його страстей і смерті, не полягає у них самих, а у тому, що є плодом їх – у Воскресінні.

…У часі духовної порадні велася відверта бесіда не тільки про шляхи духовної, родинної чи суспільної реабілітації колишніх мігрантів, на чому акцентували свою увагу о. Ігор Пелехатий, о. Василь Рак, о. Василь Слобода, представники спільноти колишніх заробітчан «Пієта» міста Івано-Франківська Оксана Пронюк-Кузьма та Ольга Шкляр, про що свідчила Надія Кудибін – співзасновниця молитовної спільноти «Матері в молитві» з Брошнева-Осади на Рожнятівщині. Наслідки заробітчанства, як наголосив лікар-психотерапевт Анатолій Файфрич, це і тягар низки захворювань, зокрема пов’язаних з психічними розладами, які портребують активного лікарського втручання.

Ігор ЛАЗОРИШИН.

На світлинах: 1. Вікарій капеланської служби Івано-Франківської архієпархії УГКЦ о. Василь Рак. 2. Виступає о. Василь Слобода. 3. У спільній молитві: вервиця Милосердя за хворих, страждаючих, полонених, жертв насилля, узалежнених. 4.  Отець Ігор Пелехатий під час розважань у духовній порадні.