Блаженніший Любомир: "Людина, яка не одержима любов'ю до Бога, не може бути місіонером"

Бути місіонером – це покликання, так само, як бути лікарем чи юристом. Найперше має бути бажання. Таку думку висловив Блаженніший Любомир (Гузар) під час виступу перед семінаристами в рамках спецкурсу місійного служіння, який триває в Івано-Франківській духовній семінарії імені святого Йосафата. "Людина, яка відчуває зацікавлення, потребу місійного служіння, повинна працювати над собою, старатися поглиблювати своє духовне життя, ставати одержимою справою Божою. Людина не стане місіонером, якщо не буде одержима любов’ю до Бога”, - зазначив Архиєпископ-емерит. Щоб краще пізнати, що таке бути місіонером, він порадив семінаристам читати життя святих місіонерів.

За словами Архиєпископа УГКЦ, Церква сьогодні заохочує вже діючих священиків до місійного служінні, але водночас намагається стимулювати до такого душпастирювання вихованців семінарій за допомогою певних програм чи практики, тобто поїздок як на Схід, так і на Захід, які дають хлопцям можливість на власні очі побачити, що таке місійна праця.

Відповідаючи на запитання, як треба виховувати майбутнього місіонера, Блаженніший Любомир згадав Наполеона, який сказав, що дитину треба виховувати за 20 років до її народження. "Це означає, що треба виховувати ще маму та батька, - пояснив кардинал. - Скільки молодих людей не пішли до семінарії, хоч мали і бажання, і здібності, бо батьки не хотіли. Але якщо батьки заохочують дітей, тоді справа виглядає цілком по-іншому. І нам треба так виховувати наших громадян, наших молодих батьків, щоб вони бачили в цьому велике добро. Щоб мати чи батько, подивившись на свою дитинку, сказали: які б ми були раді, якби наша дитина стала місіонером”.

Під час розмови Блаженніший Любомир також розповів про роль жінки і сім’ї  в житті душпастиря-місіонера. Він зауважив, що існують певні труднощі в Західній Європі, де місцеві латинські ієрархи не хочуть приймати одружених священиків УГКЦ (проте і там бувають винятки). Водночас у Східній Україні, в Казахстані і Росії таке священство є звичним явищем.

"Це навіть краще, якщо їде вся родина, - зауважив Блаженніший. - Наприклад, римо-католики посилають на місії кількох монахів, і ті один одного підтримують, мають можливість працювати гуртом, бо так легше. Священику, який хоче працювати в Україні чи Росії, самому буде нелегко. А якщо він поїде разом із сім’єю, то матиме з ким поговорити, матиме того, хто його підтримає”.

Кардинал відзначив, що добра дружина відіграє важливу роль в місійній діяльності священика. Але таку долю не можна нав’язувати насильно, бо це не легке життя, воно вимагає певної відданості. Як священик, так і його дружина мають відчути, що вони готові до цього. І тоді, за словами промовця, дружина може бути тим "Божим пальцем”, який буде підтримувати і заохочувати душпастиря-місіонера.

Блаженніший Любомир наголосив, що місійна духовність полягає в бажанні поділитися з іншими Божим даром, особливо даром святої віри.

"Яка сьогодні зневіра в народу, яка ненависть у народу. Це небезпечно. Це страшно. Якби в нас було щире бажання в якийсь спосіб поділитися Божим даром, ми б усі змінилися. Треба утверджувати людей у вірі, у відчутті того щастя – бути віруючим. Отже, самих себе належить утвердити”, - відзначив Архиєпископ.

Він ствердив, що не слід боятися йти на місії. Цей страх є перебільшений. Адже тисячу років люди йдуть на місії, йдуть до своїх людей. Однак ця праця, безумовно, вимагає відваги і працьовитості.

Не обійшлося і без політики. Один із семінаристів поцікавився у Блаженнішого Любомира: чи сьогодні владна верхівка чинить якісь перешкоди у розвитку місійної діяльності УГКЦ і, якщо так, то які?

"Не переймайтеся, це минеться. Є такі, що з різних причин люблять створювати проблеми. Треба спокійно, без зайвих пристрастей, без емоцій, працювати далі і домагатися свого. Це треба витримати”, - порадив кардинал.

Нагадаємо, 25 червня - 1 липня 2012 року в Івано-Франківській духовній семінарії імені святого Йосафата триває спецкурс місійного служіння для семінаристів передостаннього року. У заході беруть участь 68 семінаристів. Організатором  спецкурсу виступив Пасторально-місійний відділ УГКЦ (ПМВ).

Ієромонах Юстин Бойко: "Церква повинна бути відкрита до різних культур"

Церква повинна бути відкрита до різних культур. Культура - чудовий засіб для проголошування Божого Слова. Таку думку висловив ієромонах Студійського уставу, д-р Юстин Бойко, виступаючи з промовою перед семінаристами на тему "Душпастирство емігрантів та мігрантів. Потреба інтеграції та інкультурації” в рамках спецкурсу місійного служіння, який триває в Івано-Франківській духовній семінарії імені святого Йосафата.

"Інкультурація вважається однією з форм співіснування, яка сприяє збереженню миру і спокою. Інкультурація - це вміння сприйняти елементи культури іншого і дати іншому щось своє. Це взаємообмін. На цьому, до речі, наголошував Іван Павло II, говорячи, що інкультурація гнідна схвалення. Однак страшною небезпекою є асиміляція, коли людина беззастережно приймає культуру, мову і традиції іншої людини, забуваючи про своє”, - зазначив ієрм. Юстин Бойко.

Експерт радить семінаристам: під час місійного служіння належить промовляти до того народу, до якого прийшли, його мовою і культурою. За словами промовця, інкультурація та інтеграція повинні відбуватися на чотирьох рівнях: літургійному, культурному, соціальному і політичному.

Як приклад позитивної інкультурації, він навів досвід місійного служіння римо-католиків, які працювали у Папуа-Новій Гвінеї. Вони почали місії з того, що налагодили добрі людські стосунки з головою племені. Тоді одному священику дозволили жити на території племені. Він, вміючи пекти хліб і маючи хист до різного ремесла, займався звичайною працею. Члени племені приходили і дивилися на його роботу. Якось він допоміг тому, хто захворів, іншого разу щось підремонтував, порадив. Вивчив їхню мову. І в певний момент, коли минуло вже кілька років, до нього прийшов голова племені і сказав: ми бачимо, що твій Бог є істинним, тому ми хочемо, щоб Він був також нашим Богом.

"Так виглядає процес інкультурації. Після цього священик за допомогою різних культурних інструментів впроваджує Боже Слово в життя тієї спільноти, до якої прийшов”, - підсумував ієрм. Юстин Бойко.

Голова Комісії у справах молоді: "Перш ніж почати говорити до молоді, її треба послухати"

Перш ніж вийти до молодих людей, потрібно зрозуміти, чим вони живуть, чого прагнуть, - перш ніж почати до них говорити, їх треба послухати. Про це заявив голова Комісії УГКЦ у справах молоді о. Ростислав Пендюк, виступаючи перед семінаристами з лекцією на тему "Праця з молоддю серед українських мігрантів” у рамках спецкурсу місійного служіння, який триває в Івано-Франківській духовній семінарії імені святого Йосафата.

За його словами, молодіжне душпастирство має свої особливості, залежно від країни чи навіть окремо взятого регіону. Але є універсальні речі, на які має зважати священик-місіонер під час роботи з молоддю.

"Наша головна мета - привести молоду людину до Христа. Все, що ми будемо застосовувати на цьому шляху, – це тільки засоби, - наголошує голова Комісії у справах молоді. - Інколи існує небезпека, що ми можемо зосередитися на тих засобах, забувши про мету. А мета є найважливіша. Дорогою має бути багато всього: християнські вечірки для молоді, чудові подорожі, якісь походи на ковбаски на природу. Без цього неможливо. Але ми не можемо зупинитися тільки на ковбасках і дискотеках. Кінцевою метою подорожі має бути все-таки Літургія, бо там є зустріч з живим Богом”.

Отець Ростислав зазначає, що молодь не розуміє дуже багатьох речей, часто робить помилки, якісь погані справи, про які через кілька років дуже шкодує. Але, на його думку, ця проблема поколінь (коли старші нарікають, якою зіпсованою є молодь, мовляв, ми були іншими), існує стільки, скільки існує світ.

За його словами, нині серед молодих людей існує великий брак знання, елементарного розуміння віри. В цьому він вбачає провину і священиків.

"Ми часто говоримо про трансцендентне, забуваючи говорити про те, як треба перехреститися”, - зауважує  голова Комісії у справах молоді.

"Будь-яка молода людина хоче буде важливою і потрібною. Ми не можемо ставитися до молодих людей як до загалу, як до групи. Кожен з них є індивідуум, кожен шукає своє покликання, кожен шукає дорогу. І ми, як душпастирі, повинні знайти час для особистого контакту”, - додає він.

За словами о. Ростислава, молоді люди завжди шукають спільноту, коло однодумців. Вони не хочуть бути самими. Здебільшого вони цю спільноту знаходять. "Це може бути спільнота байкерів, футболістів, любителів пива, "лавочки біля під’їзду” і це може бути спільнота української молоді в Христі. І тут питання до нас як до Церкви: чи завжди і всюди ми пропонуємо молодим людям альтернативу "лавочкам” і любителям пива? Чи не кидаємо ми їх у ситуацію, в якій немає вибору? Ми повинні намагатися створити спільноту. І не біймося довірити відповідальність за ту спільноту їм самим”.

Наостанок о. Ростислав нагадав, що молодь не терпить фальші, обману і лицемірства. "Вони хочуть не тільки почути правильні слова, вони хочуть побачити приклад”, - резюмував голова Комісії у справах молоді.

Нагадаємо, протягом 25 червня - 1 липня 2012 року в Івано-Франківській духовній семінарії імені святого Йосафата відбувається спецкурс місійного служіння для семінаристів передостаннього року. У заході беруть участь 68 семінаристів. Організатором  спецкурсу виступив Пасторально-місійний відділ УГКЦ (ПМВ).

Інформаційний центр ПМВ