Міжнародна піша проща родин мігрантів до Зарваниці

 5-14 серпня Пасторально-місійний відділ Української Греко-Католицької Церкви вшосте організовує десятиденну Міжнародну пішу  прощу мігрантів і їх родин  від Самбора до Зарваниці загальною відстанню 240 км.

Україна як держава заробітчанам майже не допомагає. Україна, за Конституцією правова, демократична і соціальна держава «розписалася» у своїй непрофпридатності як тільки її гро­мадянин задумався про заробітки. Прикро вголос визнавати, але інші держави набагато більше допомагають нашим співвітчизникам, бо Україна, яка неспроможна була своїм громадянам зарадити вдома, не дуже прагне опікуватися ними і надалі.

За такої ситуації про людей мусить дбати Церква, бо, як і колись, і нині людей рятує Віра. Віра в Бога на чужині – то велике щастя! У такому вже є певна традиція в українців. Ще наші прадіди, із першої хвилі, приїжджали до Гамерики з порожніми кишенями, але з вірою в Бога. Вони будували церкви направду швидше, аніж свої власні хати. Нинішні наші українці талановиті не менше. І враження на чужині їх переповнюють, може, ще більше. Навіть Шевченка пере­співують: Не називаю її раєм... тої Італії!

 У нинішньому часі на офіційному церковному рівні Синодом УГКЦ прийнято окреме Звернення щодо ситуації українських трудових емігрантів.  Засідаючи у Новояворівську 30 червня – 1 липня 2009 року, церковні ієрархи мусили визнати, що  незважаючи на масштабність феномену трудової еміграції з України він не отримав належної уваги з боку політичних кіл, а значить, і дер­жавних структур. «Попри декларативну зацікавленість, і то дуже рідкісну, фактично жодна із політичних сил не запропонувала цілісного підходу до вирішення проблем та конкретних дієвих кроків його реалізації», — прямо говориться там.

 УГКЦ не випадково опікується мігрантами. Саме її вірні в тяжкий період історії Церкви і врятували саму Церкву. Бо не було би їх на теренах світових, куди радянська влада аж ніяк не могла дотягнутися, – не було би і єпископів таких, які мали силу волі заявити всьому світові про митрополита Йосифа Сліпого на Другому Ватиканському Соборі.

Сама Церква постановила визначити першу неділю після Різдва (Пам’ять святих і праведних Йосифа Обручника, Давида-царя і Якова, по плоті брата Господнього) Днем мігранта в Українській Греко-Католицькій Церкві.

 «Законодавчим» органом Церкви утворено Пасторально-місійний відділ задля представлення Главі УГКЦ потреби вірних у тих країнах, де немає відповідних церковних структур. До таких країн віднесено, певно, півсвіту. Ще раніше у 2006 році Синод єпископів визначив стратегію розвитку нашої Церкви, яка сформульована як «Святість об’єднаного Божого люду».

 Як пояснює Блаженніший Святослав, «об’єднаного Божого люду — оскільки сьогодні наша Церква направду є поширена по цілому світі». У греко-католицьких семінаріях запроваджено викладання загальної місіології та місіології Української Греко-Католицької Церкви. А семі­наристи-старшокурсники мають зустрічі із практикуючими місіонерами. У Церкві готують до душпастирської діяльності за кордоном тих отців і монахів, а також і мирян, які зголошуються присвятити себе такому служінню.

 Між іншим, у Львівській духовній семінарії Святого Духа УГКЦ  із 27 червня по 2 липня проходив професійний курс з місійного служіння, в якому взяли участь 73 семінаристи останніх двох курсів навчання з Київської, Львівської, Тернопільсько-Зборівської, Івано-Франківської, Самбірсько-Дрогобицької, Бучацької, Коломийсько-Чернівецької, Стрийської і Сокальсько-Жовківської єпархій та Одесько-Кримського екзархату. Студенти семінарій з п’яти областей України вивчали практичні аспекти душпастирського служіння поза межами України. Про особливості душпастирювання, яке проводить УГКЦ на Сході, Центрі України та за кордоном, розповідають експерти, безпосередні учасники місій.

 Виконавчим секретарем Пасторально-місійного відділу УГКЦ призначено священика Василя Поточняка. Взагалі-то, о.Василь заробітчанам віддав 15 років свого жертовного священичого служіння. Мав особисту місію від Блаженнішого Любомира відшукувати українців в Італії, засновувати українські церковні громади в різних італійських містах, налагоджувати та розвивати церковно-громадське життя серед українців Італії.

 Діяльність Пасторально-місійного відділу зосереджена не тільки за кордоном, але також в Україні. Для українських заробітчан, котрі повернулися додому, в Україні створюються громадські організації, проводяться щомісячні зустрічі родин мігрантів, упродовж шести років відбуваються 10-денні піші прощі із Самбора до Марійського відпустового центру в Зарваниці. Бо Церква є насамперед Церквою, а тому первісним залишається проповідування Слова Божого. В тому числі і через молитву. Як каже Блаженніший Любомир, «молитва має велику си­лу. Молитися не за таку чи таку розв’язку. Не мета молитви — радити Богові, як воно буде краще. Не думаю, що Бог потребує радників. У своїй молитві ми мусимо поручити Богові свою ситуацію, — він бачить вихід із нашого глухого кута краще за нас. Він уміє розв’язувати будь-що. Це надзвичайно важливо — свідомо залишити вибір Богові!».

 Церква щодня молиться за тих, хто виїхав з України в пошуках «хліба насущного». Складовою системної роботи УГКЦ щодо душпастирської опіки мігрантів є Прощі у намірах сімей заробітчан та їх родин, які зорганізовує від моменту створення Пасторально-місійний відділ Церкви.

 Проща — це насамперед одна із форм прославлення Бога живого! Це своя дорога кожного до Бога, наша дорога Його слідами, де ми Спасителю співчуваємо, каємося щиро, постійно перебу­ваємо в контакті з Богом! Це не тільки пізнавальна екскурсія й розважальний похід! Насам­перед, Проща – то є духовна праця християнина! Тому Проща як особлива форма душпастирської опіки і «прижилася» в заробітчан.

 Проща «Самбір-Зарваниця» — це не разова акція в рік для її паломників, а скоріше всього ціль життя. Багато є в Україні благословенних місць, а заробітчани собі облюбували й вибрали Сам­бір і Зарваницю. Між іншим, нині Блаженний Папа Іван Павло ІІ, відвідуючи десять років тому Україну, свою апостольську подорож до нашої країни поручив Зарваницькій Богоматері, і попросив у неї заступництва для «усіх християн, усіх чоловіків і жінок доброї волі, які живуть у цій великій Країні»!

Церква таку прощу організовує вже вшосте. А 24 липня 2005 року, як пригадують самі мігранти, то були їхні перші кроки в Україні. Тоді в Дрогобичі вони зорганізували першу свою зустріч з діть­ми, на яку з’їхалися з усієї України. Далі була перша піша Проща від Самбора до Зарваниці. «Це були не просто піші десять днів, це було десять днів родинності!», — пригадує пані Оксана. Організаторами тої Прощі була Церковна громада УГКЦ м. Болоньї (Італія) та Карітас Сам­бірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.

 7 липня 2006 року о 7 годині ранку в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м.Самбора розпочалася Свята Літургія за паломників Самбір-Зарваниця та родини заробітчан. Літургію відслужили о.Василь Поточняк — духовний опікун українців греко-католиків м.Болоньї (Італія),  о.Ігор Козанкевич – духовний опікун «Карітасу» Самбірсько-Дрогобицької єпархії, о.Богдан Добрянський – декан Храму Різдва Пресвятої Богородиці м.Самбора. З Самбора о 9.30 вийшло 24 паломники, а до  Зарваниці прийшло 65 прочан. У 2007 році проща із Самбора до Зарваниці мала 260 км. Із Самбора вирушили 82 паломники до Зарваниці прийшло 115 паломників. У 2008 році — 250 км із Самбора вирушило 90 паломників, до Зарваниці прийшло 125.

Із 5 до 14 серпня 2011 року Пасторально-місійний відділ Української Греко-Католицької Церкви зорганізовує Міжнародну пішу Прощу мігрантів, родин мігрантів від Самбора до Зарваниці. Вихід прочан із Самбора від Храму Різдва Пресвятої Богородиці у п’ятницю, 5 серпня, о 9.30. Прихід до Зарваниці у суботу, 13 серпня, в обідній час.

 На прощі десять днів молитимуться за збереження української християнської родини. Нехай знову поєднаються сім’ї. Нехай настане гармонія між батьками та дітьми. Нехай Держава усвідомить співвідповідальність  за долю своїх громадян.

Надія Князев, член Національної спілки журналістів України