Головна | Каталог статей | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Наша історія
Міні-вісточки
Друзі пропонують
Категорії розділу
Піша проща "Самбір-Зарваниця" [129]
Інші зустрічі та прощі [59]
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » Статті » Паломницька спільнота » Піша проща "Самбір-Зарваниця"

Моя історія. День другий

  На календарі 5 серпня і субота. Ще лікарняні процедури в мене не розпочалися. Стан мій наразі трохи стабілізувався. Мене вже зранку провідали Василь та Юрій. То представники нової реформованої поліції. Прийшли до мене в лікарню, принесли фрукти, печиво, воду, сок, кисломолочні продукти. Я сама приємно здивувалася, а Оксана все наше здивування виголосила вголос. Найперше, Василя та Юрія цікавило, чи щось я знаю/пригадала у своїй справі. Пробую щось згадати. Пригадую, як вляглася. Заснула. Рухи коло себе. Словесне спілкування. Я на землі, і мене той Хтось каменем товче по голові. Голосно кричу. Не відразу перестає поганий Хтось мене бити. Обличчя не відтворю, але, здається, впізнала би. А ще той Хтось чоловічого роду. Худорлявий. Здається, не велетень. І не брюнет. Говорив українською мовою нашого, західного, варіанту. Ото і все, що я пригадала.

   Василь і Юрій кажуть, що то дуже мало. Переглядали хлопці-полісмени відеокамери, та вони світанковий процес наді мною не зафільмували. Чогось. А ближче до лав на вокзалі фіксуючих пристроїв не було. Знову чогось.

Далі з поліції розпитують, що в мене зникло. Ноутбук. Чорного кольору торгової марки eMachines. Зниклий комп'ютер я використовувала здебільшого у Прощі, а тому мені дуже шкода, що непотрібна інформація для поганого чоловіка для мене дужу-предуже цінна. Не знайшла і телефону: то був Nokia, і для мене його вистачало. З якогось дива (певно, щоб люди дивувалися) потягла з собою резервну копію хард диск. І його поцупили. А ще були навушники. Гроші. Паспорт громадянина України. І спортивні босоніжки, в яких я ходжу у Прошу. А решта, що називається, одяг на щодень і сумка залишилось. Це якщо коротко.

Василь та Юрій пожурилися, побажали швидкого одужування і пішли. Обіцяли ще прийти, коли почуватимусь краще.

Я знову вся в думанні. Різному і грізному. Недовго...

До палати на каталці привезли красиву молоду дівчину. Бачу, що з ніжкою в неї щось негаразд. Уже на сей раз коло неї много люду в білому. Роздивляються ногу, яка кровить, висловлюють припущення. Скеровують на ренгент, спіральну комп'ютерну томографію. З'ясовується, що без оперативного втручання не обійтися. У Стрию такої складності операції нема змоги робити - Аню треба вести до Львова. Чим?! Дівчина має виключно лежати, тобто годиться тільки карета швидкої допомоги. Лікар, який на чергуванні, пробує організувати карету швидкої допомоги. Роздуми вголос. Нарешті в палаті лишаються тільки палатні мешканці. Оксана починає цікавитися: що сталося? Їхали на мотоциклі в Тустань на фестиваль з чоловіком і потрапили в ДТП. Опинилися по різні сторони. Потрапили в різні лікувальні заклади. Це якщо дуже коротко.

Їхали новою трасою, яку, певно, ще добре навіть битий водійський люд не апробував. Ганна розказує, що чоловік на дорозі дуже акуратний. І на сей раз не їхав швидко. Чи то хтось ззаду налетів, чи передня машина загальмувала різко, але вони опинилися під великою фурою. З чоловіком не знає що. Переживає. Вся палата в німотному заціпенінні.

Стук у двері. Заходить поважний чоловік. Підходить до ліжка Ані, стає на коліна. Щось стряслось? Плаче. Тихо шепче Ганні, що її Сашко розбився на смерть. Що помер дорогою до Новороздільської лікарні. Шок. У всіх. Я також на мить прозріла.

Далі майже вся Анина субота на наших очах проходила так. Тим презентабельним чоловіком виявився батько Ганни. Йому дали знати, що з його дітьми біда, і він на таксі приїхав до Стрия. Бідний Ганнусин таточко не знав, за що йому спочатку братися: чи дочку заспокоювати, чи шукати можливості, як Аню перевезти до Львова, чи зятем перейматися? Спантеличений чоловік силоміць взяв себе в руки, став на ноги і почав шукати в лікарні карету швидкої допомоги. Так-так! Саме шукати, хоч карета не дуже то і ховається: зазвичай, вона стоїть біля парадного входу лікарні і має бути подана за потреби. В Аниній ситуації карету треба було конче знайти, та ще на триваліший час: привезти дівчину зі Стрия до Львова, повернутися назад, себто, намотати купу кілометрів, спалити купу літрів пального. Чоловік у суботу з ніг збився, та після обіду ще не знайшов карету. Йому всіляко допомагав черговий в той час лікар-травматолог Ігор Равлінко. Це вже потім я довідаюся, що Ігор Ярославович ще й депутат Стрийської міської ради, та ще й й від Блоку Петра Порошенка "Солідарність". Обом поважним чоловікам карета швидкої вперто не піддавалася, а тому Анин батько став шукати альтернативну карету. Виявляється, що є таке. Коли вже можна мені буде по воду ліфтом спускатися, тоді я довідаюся про такий вид помочі із наклеєного оголошення у лікарняному ліфті, а поки разом з усіма і я чекаю на швидку. Одним словом, далеко вже за обід питання швидкого лікарняного транспорту вирішилось: Ігор Ярославович зайшов в палату, щоб повідомити, що лише завдяки голові Львівської обласної адміністрації Синютці Олегу Михайловичу зі Стрийської районної лікарні машину швидкої допомоги "відпустять" до Львова. Лише він ото нам всім повідомив, як Ганниному татові зателефонували і повідомили, що альтернативна швидка вже виїхала до Стрия. Отак! Скінчилося все і враз!

Одним словом, Аню нарешті готують до Львова. Має велике значення правильне перевезення, оскільки п'ятка травмована в дуже непростий спосіб. Недовга дискусія між лікарями - і Ганну повезли до Львова. Решта хворих палати номер 5 залишилися, м'яко кажучи, шоковані: щойно, десь там, трохи далеко, а насправді в Львівській області, загинув чоловік наймолодшої нашої пацієнтки. Аня та Сашко одружилися в листопаді 2016 року, менше року. Ще навіть не встигли придивитися один до одного, а тут аж таке стряслося! Яке коротке насправді щасливе життя!

Ми в палаті самі. Ніхто не наважується сказати й півслова. Я ще своїм виглядом відлякую. до мене підходять збоку, придивляються уважно, прислухаються ще уважніше. Знають, що мене звати Надія, що побили мене на Стрийському вокзалі, що їхала до Самбора, щоб піти пішки звідти до Зарваниці. А я лежу, мене нудить, важко голову тримати і на подушці, і без подушки. Сонце пече, я не маю одягу для такої гарячої оказії. Санітарка пані Мирослава регулярно заходить в палату і цікавиться, чи я не хочу через примус. Я вже потроху сильно нервую: чого ж то вона така допитлива? То лише потім я зрозумію, що ця пані якісно виконувала свої обов'язки!

Уже підійшов вечір, наступає тихо ніч. Я також готуюся до сну. На ліжку, себто. Закрила очі, місяць через закриті очі мені в очі фист світить. Нас в палаті троє: я, балакуча Оксана та Уляна. Зі мною зрозуміло вже, Оксана впала на дорозі, Уляна має багато всякого, підліковується. Оксана розговорилася. Спочатку про себе, потім про Аню, далі хоче про мене. Я в принципі маю що сказати, але не хочу. Чи не можу?! Певно, не хочу. В сон заходимо всі, коли заснула Оксана. І я пробую спати...

Надія КНЯЗЄВ, Київ

Моя історія... День перший... Читайте далі...

 

Категорія: Піша проща "Самбір-Зарваниця" | Додав(ла): Оксана (14.10.2017)
Переглядів: 139 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Прочанські вітання
[19.11.2017]
Вітання для нареченої Ірини Козоріз (0)
[19.11.2017]
Вітаємо Христину та Тараса Курчиків з народженням сина (0)
[12.11.2017]
Вітаємо з уродинами Ірину Чаплю зі Львова (0)
Нові статті
[11.11.2017]
«Наше слово» в Іспанії (0)
[30.10.2017]
Нічна проща мігрантів та їх родин Львів-Страдч або Бог говорить зі мною на різні теми. (0)
Свідчення
[17.08.2017][Враження]
Проща ніби казка, настільки багато там добра і світла (0)
[16.08.2017][Враження]
Тут н має "мене " і "тебе" , а є одне велике "МИ" (0)
[15.08.2017][Враження]
Проща - випробування на силу волі і духа (1)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2017