29 жовтня 2010 р.Б.
 30 жовтня, у суботу, з собору Святого Юра у Львові, розпочнеться нічна проща до Страдчу у наміренні за українських мігрантів а їхні родини.Про основну
місію прощі родин мігрантів, яка відбувається вперше у Львові, її головні цілі,
а також про те, якими є нові виклики міграції і як реагуватиме на них
Українська Греко-Католицька Церква, наша розмова з організатором о. Василем
ПОТОЧНЯКОМ, виконавчим секретарем Пасторально-місійного відділу УГКЦ,
священиком, який має величезний досвід особистого служіння українським
мігрантам за кордоном. - Отче, якою є ключова ідея першої у Львові зустрічі мігрантів та їхніх родин? На чому поставлено основний акцент? - Ми організовуємо
цю зустріч передусім для того, щоб різні люди, яких торкнулася міграція, змогли
зустрітися, послухати одне одного, познайомитися. З іншого боку, подібними
акціями ми хочемо звернути увагу українського суспільства на те, що ми всі
перебуваємо у невидимому полі наслідків і причин міграції, що ті, хто виїхали
на заробітки, потребують великої духовної опіки та адаптації, але й ті, хто
залишилися — опіки не меншої. Тому основним акцентом планованої зустрічі є
допомога всім, кого міграція стосується. Наша зустріч з
родинами мігрантів завершиться духовним елементом — прощею до Страдча – під час
якої ми зможемо помолитися, переосмислити наші турботи і питання, а вершиною
цього стануть наші звернення до Бога, в якого ми будемо просити прощення і
допомоги. - Чи мають подібні заходи продовження у часі й просторі? І у якій формі? - Кожна зустріч
зближує, і під час неї ми своєю присутністю і увагою одне до одного передусім
покажемо, що проблема окремої людини не є лише її проблемою. Завжди після таких
прощ ми обмінюємося контактами для подальшої взаємодопомоги. До прикладу, в
Івано-Франківську створена спільнота колишніх заробітчан «Пієта», де щотижня
зустрічаються родичі мігрантів та повертанці. Можливо, щось подібне вдасться
створити з часом і у Львові. - Чи передбачаєте Ви якісь особливі духовні моменти під час цієї прощі? І чому вона відбудеться вночі? - Цього разу
одним із важливих духовних моментів стане наша молитва у с. Рясне, десь
опівночі, біля могили о. Зарицького, який був місіонером у Казахстані і
закладав там основи Греко-Католицької Церкви серед наших виселених
співгромадян. Біля його могили ми пригадаємо наше духовенство, яке творило
духовну Україну за кордоном. Окрім того,
дуже важливою буде наша праця в групах, де ми говоритимемо, зокрема, про роль
Церкви у сімейному житті. Що ж до Вашого питання про нічний час доби, то це передусім духовна традиція. Скажімо, з
досвіду останніх п’яти років, коли ми йдемо в десятиденну велику прощу від
Самбора до Зарваниці, знаємо, що вдень маємо дуже багато спокус: люди дивляться
на нас, як ми йдемо, і часом здається, що виглядаємо, наче фарисеї, багато що
вдень також відволікає від молитви. І тому ми вирішили йти вночі, в час, коли
всі спокуси зняті як рукою — транспорту їде менше, ніхто не дивиться на те, як
ти виглядаєш і як молишся. Нічна проща — це кращий спосіб зосередитися на
духовному спілкуванні з Господом. Тут також присутній і практичний момент:
вночі люди не поспішають додому і можуть спокійно побути у спілкуванні одне з
одним. - Кого саме Ви запрошуєте до прощі? Тільки мігрантів? У який практичний спосіб мігранти та їхні родини можуь взяти участь у прощі? До кого вони повинні звернутися і у який час? Яка програма зустрічі і прощі? - Ми запрошуємо
всіх, хто бажає бути з нами. Українці ще з покоління прадідів дуже сильно
уражені темою міграції. Міграція залишала свій знак на кожному з нас, впродовж
кількох поколінь. Ми не вестимо жодних реєстрацій, будь-хто зможе долучитися до
нас в будь-який момент прощі. Отже, згідно з програмою, у суботу, 30 жовтня, у
конференц-залі, з лівого боку перед собором Св. Юра, з 16.00 до 19.00,
триватиме зустріч мігрантів, їхніх родин і всіх бажаючих. Темою зустрічі стане
«Душпастирство сім’ї мігранта». О 20.30 у соборі молитимемось та отримаємо
архиєрейське благословення на нічну прощу до Страдчу. О 21.00 — вихід із
собору, через с. Рясне. Свята Літургія в наміренні за заробітчан розпочнеться о
шостій ранку, в Страдчі, потім Хресна дорога, і від’їзд прочан(організований
самостійно). - Ви чекаєте тільки на греко-католиків? - Ні, оскільки
ми займаємося міграцією, то вважаємо, що коли людина терпить від цього, і
навіть якщо вона невіруюча, ми повинні їй допомогти і помолитися за неї. - Отче Василю, якщо вийти за межі цієї прощі, знаю, що Ви маєте великий досвід душпастирства в наших мігрантів в Італії. За Вашими спостереженнями, якими є нові виклики міграції сьогодні? - Мені здається, що таким викликом є асиміляція українців з тими націями, серед яких
вони живуть. Якщо ще десять років тому люди їхали на півроку-рік, щоб
повернутися додому, потім на три роки, то зараз їдуть щораз на довший час,
забирають зі собою дітей, щоб там жити, але найчастіше — поза своєю мовою і
поза своєю Церквою. Ми маємо закордоном вже навіть українських дітей, які не
говорять українською, не ходять до нашої Церкви, і це один з основних викликів
міграції, на мою думку. Є й інші — до прикладу, розчарування. Українці звикли
бути в ролі спостерігача, тільки нарікати, але самі навіть не вважають за
потрібне піти на виборчу дільницю, мовляв, і так нічого не зміниться. Але саме
тут, я думаю, Церква повинна помогти людині, дати їй зрозуміти, що своє
майбутнє твориш тільки ти, що саме ти відповідальний за нього. А жити у
постійному розчаруванні – не гідно. - Якими є причини асиміляції українців, про яку Ви говорите? - На це дуже
нелегко дати відповідь. Проте, бачимо, що міграція сьогодні є передусім
економічним явищем. Тому багато людей сьогодні не наполягають на збереженні
своєї ідентичності і віри. Раніше в міграції українців до інших країн був
присутній і патріотизм. Інший негативний чинник заробітчанства – фактор
глобалізації, в якому розчиняється національна ідентичність і віра. Відтак, мусимо
говорити про розширення місії УГКЦ через нові виклики міграції. Зокрема, про
перенесення акценту з географічного на антропологічний вимір турботи за особу,
на чому, зокрема, наголошує Блаженніший Любомир (Гузар) у зверненні Синоду
єпископів Католицької Церкви… Так, мені
здається, що Українська Церква за кордоном повинна залишитися острівцем не
тільки духовної ідентичності, але й національної. При Церкві має бути недільна
школа, хор, постійні зустрічі з молоддю, повинні проходити
культурно-просвітницькі заходи тощо. Те, чого не робить сьогодні українська
держава, мала б робити Церква. Блаженніший Любомир наголошує на тому, що наша
Церква повинна надати духовну опіку кожному греко-католику, який знаходиться в
будь-якому куточку світу. - А як щодо зміни філософії підготовки душпастерів, які мусять виконати не лише місію священика у служінні за кордоном, але й бути готовими допомогти кожній людині у соціальних, правових і безлічі інших питань? Часто українці йдуть до священика тоді, коли вже не вірять нікому... - Ми маємо
недоліки у такій підготовці, але тільки від нестачі досвіду. Проте, можу також
говорити і про позитивні зрушення, які спостерігаємо впродовж останніх років.
По-перше, цього року ми запровадили в кожній греко-католицькій семінарії
обов’язкове викладання двох предметів — загальної місіології та місіології
Греко-Католицької Церкви. Плануємо, щоб семінаристи на старших курсах мали
зустрічі з місіонерами: отцями, сестрами, мирянами, які б відкривали перед
майбутніми священиками свій позитивний досвід спасіння людських душ. По-друге, ми
розпочинаємо підготовку до душпастирської діяльності за кордоном тих отців і
монахів, а також і мирян, які зголошуються присвятитися нашим вірним. По-третє, ми
хотіли хоча б раз у рік зустрічатися з тими душпастирями, які служать за
кордоном і приїжджають в Україну у відпустку. Для цього плануємо організувати
щорічну зустріч у Києві, де буде нагода вислухати їхні пропозиції, прохання,
поділитися з ними тим досвідом, який ми отримуємо через проблему міграції тут.
Окрім того, ми перебуваємо також у пошуку нових форм підготовки душастирів, бо розуміємо
наскільки це важливо, з огляду на нові суспільні і міграційні виклики, які
маємо сьогодні. - Дякую за розмову!
Джерело: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/38655/ |
