| Ігор ЛАЗОРИШИН
30 жовтня з благословенням преосвященного владики Ігоря Возняка, архиєпископа Львівського, у місті Львові, у конференц-залі собору Святого Юра, відбулася зустріч трудових мігрантів та їх родин, організована Пасторально-місійним відділом УГКЦ. Попри те, що Львів є одним з найбільш заробітчанських міст, а традиційні емігрантські форуми до того вже проходили у Дрогобичі та Самборі на Львівщині, Івано-Франківську, Гошеві і Болехові - на Прикарпатті, та у місті Тернопілі. Святоюрські акценти Показано, що чотирьохгодинна зустріч трудових мігрантів та їх родин на Святоюрській горі у Львові була однією з найбільш чисельних — у її роботі взяли участь майже півтори сотні представників Львівської, Івано-Франківської областей та міста Києва під духовним проводом голови Пасторально-місійного відділу УГКЦ владики Йосифа Міляна та виконавного секретаря ПМВ о. Василя Поточняка. Головна думка, на якій акцентував увагу о. Василь Поточняк: світова спільнота початку третього тисячоліття перебуває у глобальних міграційних процесах, тож четверту хвилю української трудової міграції, навіть попри її причинно-наслідкову специфіку, не слід сприймати як виняткове чи феноменальне суспільне явище, а радше — як гірку реальність сучасної України. Якщо державні інституції упродовж більше десятка років самоусунулися від подолання причин виїзду українців за кордон на пошуки кращого життя, народжених власне незграбною державною політикою тих же інституцій, а нині так само недолуго «борються» з суспільними наслідками заробітчанства, то Церква шукає шляхи до розуміння і сприйняття міграції та мігрантів як активної ланки сучасної української громадянської спільноти. І започаткування мігрантських порадень, про які неодноразово наголошував глава УГКЦ Блаженніший Любомир кардинал Гузар, і спорудження скульптурної експозиції заробітчанам у Марійському духовному центрі «Зарваниця», і створення спільнот колишніх чи теперішніх заробітчан (як приклад, йшлося про спільноту колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська при МХЦ ім. Дона Боско) є, на переконання екзекутативного секретаря ПМВ УГКЦ о.Василя Поточняка — тими кроками Церкви, що не дають загубитися в Україні, а повертають колишніх трудових мігрантів з їх набутим досвідом європейськості в українське суспільство. Доброю і великою справою назвав мігрантські ініціативи під опікою ПМВ УГКЦ владика Йосип Мілян. "Зустрічі мігрантів, організація прощ заробітчан та їх родин, заснування спільнот чи порадень – конче потрібні. І тим, хто вже повернувся, і кожному хто мріє про заробітчанський «рай». Після повернення в Україну, упродовж тривалого часу я відмовчувався, не було бажання ні говорити про заробітчанські роки, ні, тим більше, – бути поміччю чи порадником для інших. І основна причина такої моєї «закритості» була переконаність, що буду незрозумілий і наді мною будуть насміхатися та іронізувати. Тільки спілкування під час багатьох емігрантських зустрічей та прощ відкрили моє серце, а встид минув. То ж не боюся свідчити правду про «ціну» заробітчанського хліба, про те, що чекає кожного заробітчанина поза Україною, а відтак і після повернення додому», – виголосив узагальнені міркування колишніх трудових мігрантів Італії Маркіян з міста Самбора, розмірковуючи над питанням: чому після повернення упродовж надто тривалого часу колишні трудові мігранти повертаються до активного суспільного життя? Зустріч відбувалася напередодні 1 листопада — дня Всіх святих у католицькій церкві та задушних днів — у східній. На західно-українських землях дату 1 листопада завжди ще пов’язували і з Листопадовим чином 1918 року — відродженням української державності у ХХ ст. Тож учасники львівського форуму взяли участь у поминальній панахиді, яку очолив владика Йосиф Мілян у співслужінні з отцями Василем та Володимиром у соборі Святого Юра за митрополитом Андреєм Шептицьким, патріархом Йосифом Сліпим та іншими величами і достойниками Української греко-католицької церкви, чиї мощі нині перебувають у соборній крипті. "Мати на горі, у Страдчі-селі..." З собору Святого Юра всі учасники емігрантської конференції вирушили у нічну пішу прощу до чудотворного образу Божої Матері Нерушимої Стіни, що перебуває у печерній церкві на Страдецькій горі в селі Страдч на Яворівщині. За давнім повір’ям, на гору після того, як татари винищили ченців і зруйнували їх монастирську обитель, зійшла з небес Божа Мати і лила сльози над страдецькими монахами— мучениками. У часі нічної прощі у селі Рясному паломники у молитві вклонилися також могилі протоієрея Олексія Зарицького, якого під час візиту до України 2001 року Іван-Павло II Папа Римський проголосив блаженним великомучеником. А також розважали над тим, що робить кожен з нас – практикуючих християн – для укріплення своєї віри у Бога. А вранці на Страдецькій горі, яку через кількість уділених відпустів ще називають Святою або Єрусалимською, відбулася свята Літургія, а також прочани пройшли Хресною дорогою, де під покровом страстей Господніх молилися за душі невинно убієнних — абортованих дітей — та благали Матір Божу Нерушиму Стіну захистити своїм омофором кожну українську сім’ю від спокус гріха дітовбивць. Захід у Львові проходив у часі чергових українських виборчих реалій — «Боже великий, єдиний, нам Україну храни…» щомиті звучало у кожному серці. Наступна конференція трудових мігрантів та їх родин під патронатом Пасторально-місійного відділу УГКЦ відбудеться у місті Києві 31 грудня 2010 — 1 січня 2011 року. Львів — Страдч — Івано-Франківськ | 
