Часто
перебираючи різноманітні речі, обираєш для себе те, що тобі потрібно. Так і Бог
веде туди, де хоче нас бачити. Згадую, як Господь дав мені щастя йти
прочанською дорогою, ніби дорогою життя… довгою, тернистою, але такою щасливою!
Ми проходили міста, села, поля, ліси - то
падав дощ, то світило палюче сонце і я не знала, скільки ще залишилося, але
йшла. Жертвувала Богові крок за кроком: один, другий, третій… і коли вже не
вистачало терпеливості, тоді Господь творив чуда – сповнював неймовірною силою,
що здавалося, де й береться у людини стільки наснаги.
Силою мене
сповнювали очі паломників, у яких бачила жагу до життя, світло, любов.
Додавала сили
молитва, котра лилася із серця. Наповнювала душу глибиною катехиза священиків,
яка завжди заохочувала до дій. Давало силу свідчення людей, котрі будували у
мені віру, служіння, яке виконувала з любові до ближніх, тиша, яка відкривала
мені безмежний світ радості.
І навіть тоді,
коли, здавалося, втома перевищує сили, – очі, віддзеркалюючи душу, випромінювали більше щастя, ніж
будь-коли у житті.
І найбільшим
даром залишалося - зберегти той смак пішої прощі, яка є нелегкою, але
потрібною, як і довга дорога тут, на землі, щоб пізніше дозріти до неба.
І ось
незабаром знову підемо в дорогу. 5 серпня розпочнеться шоста Міжнародна піша
проща «Самбір-Зарваниця», яка є чудовою нагодою, щоб зустрітися з Богом, із
собою та з ближніми.
Жодного разу у
житті мені не спало на думку: «Даремно я туди пішла», жодного разу в житті я не
пошкодувала, що взяла участь у прощі, адже кожен крок – це віддача, а чим
більше даєш, тим більше отримуєш.
Софія Стахнів
|