18.08.10
Іванна РИЖАН
Відбулася Міжнародна піша проща мігрантів та їхніх родин із Самбора до Зарваниці. У цьогорічній прощі, яка тривала з 6 по 15 серпня, взяло участь близько 350 мігрантів, їхніх родичів та людей доброї волі. Прощу організував Пасторально-Місійний відділ УГКЦ.
До Зарваниці прочани йшли протягом десяти днів. У прощі взяли участь мігранти із чотирнадцяти країн світу: Італія, Іспанія, Португалія, Росія, Греція, Чехія, Словаччина, США, Австрія, Польща, Німеччина, Швеція, Канада, Франції, Англія, Ірландія та із 7 областей України: Львівської, Київської, Івано-Франківської, Тернопільської, Полтавської, Черкаської та Одеської, також прочани із мм. Києва, Одеси. Серед паломників були також діти, віком від 4,5 до 14 років (близько 35). Наймолодшій учасниці, котра пройшла майже увесь шлях пішки, – 7 років, найстаршій – 79.
«Цьогорічна проща мігрантів була вже п’ятою по рахунку. Кожного року ми обираємо інший маршрут.» – зауважив організатор прощі, виконавчий секретар Пасторально-Місійного відділу о. Василь Поточняк.
Проща розпочалася Архиєрейською Літургією, яку очолив єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький владика Ярослав Приріс. «Ісус також був паломником, коли у 12 років вирушив із батьками у Єрусалим. Отже, як бачимо, паломництво має свою традицію, дуже давню історію. Ми йдемо у це паломництво, бо ми є паломниками до Небесного Єрусалиму, нашої Вічної Батьківщини. Християни, перебираючи цю традицію, паломничають до тих місць, де прославився Господь. …Важливо пам’ятати, що Бог є у хвилях нашого життя, Він їх, можливо, не забере, але Він у них є. Важливо, щоб ми наші руки простягали до Бога – і тоді прийде уздоровлення. Це уздоровлення оперте на пості і молитві. Піст – це вміти впорядкувати своє життя. …Доти треба постити, доти боротися, доки не буду я господарем у своєму житті. У труді, у змаганнях фізичних і духовних ми повинні про щось просити Христа, Його Святу Матір. Представмо Богові наші рани, болі, страждання особисті і усього нашого народу», – із пастирським благословенням звернувся до прочан єпископ.
Паломницька програма, детально продумана та організована, давала можливість кожному максимально скористатися часом для того, щоб через молитву, пізнання, духовну пісню, катехизу та тишу наблизити своє серце до Бога.
Щоденні катехизи (до та після обіду) на теми: «Подружжя» та «Літургія у житті людини», котрі провадили о. Ігор та о. Василь гармонійно показували важливість кожної у співіснуванні з іншою. Життя родини у молитві, незалежно від відстані, на якій знаходяться рідні, єднатиме їх духовно, позаяк духовність не підкоряється простору і часу.
Особливо сильним моментом прощі були свідчення людей, у житті котрих через їхню віру відбувались чуда зцілення, навернення, прощення. Дорогами ми заходили у храми, незалежно від конфесійної приналежності, де молились за села чи міста, якими проходили, давали свідчення:
«Ще з першої прощі здавалося, що якась незрима стіна стояла переді мною і в мене було таке враження, що ця стіна була не стільки фізичною, як моральною. Мені хотілось залишити прощу. Відчував, що моя присутність була перешкодою для тих, хто йшов поряд зі мною. Ця п’ята проща відкрила мені очі на одну річ: якщо віру в Бога вважати запрошенням, то моя відповідь ще п’ять років тому не була свідомою. А прощі, які були після того, – це пошук оцієї свідомої відповіді, і в цій прощі я також хочу знайти цю відповідь», – зазначає паломник Ігор Лазоришин.
Після с. Старого Села у Львівській області учасники прощі мали можливість відчути на собі, що означають Христові слова: «…якщо сліпий веде сліпого, обоє упадуть в яму» (Мт. 15, 12-14). Паломники із зав’язаними очима, ідучи 10 км, сценічно відтворювали дану подію. Закриті очі – це темрява, темрява духовна, темрява гріха, до якої людина дуже швидко і легко звикає. Вона довіряється тому, хто її веде, і вже не бажає і не хоче змін. На прощі є час, щоб переосмислити свою дорогу, якою йдемо, і запитати себе, чи мене веде Господь, чи я у темряві довірився злу?
У Бурштині у храмі священномученика Йосафата близько трьохсот паломників прийняли святу тайну Єлеопомазання.
У с. Божиків діти вітали прочан віршами та піснями і кидали пелюстки квітів. Жителі села Литвинів, де ми ночували, зустріли нас процесією із запаленими свічками та хоругвами. У цьому селі на ранковому Богослужінні у храмі Різдва Пресвятої Богородиці о. Василь Поточняк поділився із паломниками та жителями села свідченням віри та особистого покликання.
Біля села Білокриниця відбулося дійство на згадку помноження хлібів та риби.
У Зарваниці зусиллями прочан було організовано паломницький фестиваль, де усі 18 груп мали можливість проявити свої здібності і таланти, працюючи упродовж 9 днів кожен над своєю темою, яка стосувалася місії людини на землі, її покликання: це і покликання бути матір’ю, жінкою, священиком, місіонером, журналістом, прибиральником…
У Зарваниці паломників привітав Тернопільсько-Зборівський єпископ владика Василь Семенюк. Опісля з урочистим гімном та запаленими свічками похід вирушив до центрального храму у Зарваниці, де було відслужено подячний Молебень до Пресвятої Богородиці.
Урочисту недільну Літургію очолив владика Йосиф (Мілян) – голова Пасторально-Місійного віділу УГКЦ. У часі богослужіння було уділено ієрейські та дияконські свячення.
«Хай нам ніколи не забракне зусилля шукати доброго і праведного, святого і Божого, досконалого і кращого, бо це дорога до особистої досконалості, до спілкування з Богом, це дорога кращого майбутнього нашого народу, держави і Церкви. …Вітаю усіх тих відважних, хто йшли понад двісті кілометрів у пошуку відповіді і пошуку Бога у молитві і жертві, щоби з Богом мати спільність, щоб змінити лице землі українців, Церкви, щоби відреставрувати амвон святості нашої спільноти, яка називається Українською Греко-Католицькою Церквою», – сказав владика Йосиф.