З Дрогобича до Грушева ми на прощу пішли,

Свої подяки й намірення до Матінки Божої несли…

26 червня 2010 р.Б.

Субота… День видався не надто погожий. Всю ніч лив дощ. Думалося, що прочани не зійдуться із-за погодніх умов. Але ця думка була марною, бо сам Господь знав наші намірення. Прибувши з центру Гуцульщини до Івано-Франківська стало на душі полегшення, бо дощу не було. З-за хмар виглянуло сонечко, якого вже кілька днів чекали. До Дрогобича приїхали вчасно, не запізнилися на зібрання координаційних груп по проводу пішої прощі зі Самбора до Зарваниці. Як на мене, то дуже схвально, що наставником прощі є о. Василь Поточняка, який попри всі свої справи знаходить силу волі, час, щоб організовувати щомісячні прощі для заробітчан і їхніх родин.

Кожна координаційна група одержала завдання, яке окремо обговорювала. Після всі зібралися біля приміщення «Карітас». Проща Грушева розпочалася молебнем до Грушевської Богородиці. Дорогу нам освітлювали факели. В молитві, в пісні не зчулися, як прийшли до будинку реабілітації узалежнених від алкоголю і наркотиків. Отець Василь з дияконом провели молитву перед будинком. Тут нас зігріли смачним чаєм з варенням. Відпочивали по групах розважаючи над темою «Хто є для нас Бог і хто ми є для Бога». Було багато різних пояснень, тверджень: Бог – отець, Батько, опікун, настоятель, вчитель, любов. Раніше я не задумувалася над тим, як любить мене і всіх Бог. Так треба мене любити, щоб мої діти прийшли на світ на Різдво (Марійка) і на Воскресіння (Юрій), що мої онуки носили ім’я святих та апостолів Софійка-Ольга, Дмитрик-Андрійко, Іван-Любомир. Просила в Господа, щоб, щоб ще дав нам онуків на прославу Бога. Моє намірення було віднайти родину, з якою на 50 років втратили зв’язок.

            Отже, ми для Бога все… Неслухняні діти, заблукані овечки, шукачі істини, любі онуки і правнуки.

Дальше в молитві рушили до Чудотворного образу Грушівської Божої Матері та криниці з цілющою водою. Йшлося легко, піднесено, хоч Всевишній посилав нам рясний-прерясний дощик. Думаю що за всю дорогу всі прочани приступили до Святої Сповіді. Прийшли до церкви мов до раю – скрізь все ніжно вишите, а біля Престолу – криниця над якою образ Матері Божої. Отець Василь відслужив Святу Літургію, а дівчата-хористки милозвучно співали. Прийняли Святе Причастя. Всі взяли цілющої освяченої води з криниці, щоб посвятити нею своїх рідних та домівки, щоб всі були чисті і здорові як вода.

На дорогу отець Василь всіх благословив. Поверталися змучені, але дуже щасливі, духовно збагачені. Забулися укуси надокучливих комарів. А з глибини душі ллється пісня: «Боже, дякую Тобі!»