У переддень свята Воздвиження Чесного Хреста у ніч із 25 на 26 вересня 2010 р. Б. за сприянням Пасторально-Місійного відділу УГКЦ відбулась піша проща родин мігрантів із м. Дрогобича у с. Грушів Дрогобицького району, щоб у молитві та покаянні віддати усі свої турботи Пресвятій Богородиці.

Ця практика була започаткована ще минулого 2009 р. о. Василем Поточняком, котрий служив на той час у м. Дрогобичі, виконуючи обов’язки Голови молодіжної комісії. За його словами: «Ніч – це найкращий час на молитву. Коли усі зовнішні фактори, котрі відволікають увагу людини від Бога, практично, відсутні. Можна всеціло віддатись у Його руки та провід. Довколишня тиша і час, коли ми нікуди не поспішаємо, – найбільш сприятлива пора послужити своїй душі. Бачимо, що й Христос також у цей нічний час молився до Отця. Удень же ділився плодами цієї молитви».

Зустріч паломників відбулася у БФ «Карітас» СДЄ, де, зважаючи на програму, кожен міг отримати для себе те, чого найбільше потребувала його душа. Темою прощі були роздуми над словами: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико…».

Провадив це паломництво о. Ігор Козанкевич – директор БФ «Карітас» СДЄ. Після Акафісту до Грушівської Богородиці ми розважали над біблійною подією Христового служіння своїм учням – «умивання ніг» (Йо. 13, 1-20). «Прийшла година. Диявол шукає години слабшої. Ісус говорить, що прийшла Його година. Усе, що написано у Святому Письмі, стосується духовного життя, тому Ісус говорить весь час мовою духовною. Усі події, котрі відбувались у житті Ісуса до цього моменту, це ще не була «Його година». Це було лише приготування того, що має зараз відбутися. Ісус говорить, що полюбив своїх, що в тому світі, тим наголошуючи, що Він «не від світу цього». Учні ще не живуть духовним життям, бо ще не отримали Святого Духа. Ісус полюбив тих, що були у світі. Знаючи, що прийшла Його хресна дорога, не втікає, не ховається, усвідомлює, що прийшло завершення того, для чого Він прийшов. …Диявол завжди чекає моменту відчаю, розчарування і вкладає у наше серце гріх. «…почав обмивати учням ноги» (Йо. 13, 5). Ноги є потрібні людині передусім для того, щоб рухатися, щоб ми не стояли, не зупинялися, а звершували рух. Ноги це частина тіла, яка є найближчою до землі, до бруду, відділяє те, що брудне, від того, що чисте. Це місце найбільш наражене на те, щоб забруднитися. Ісус миє учням ноги, щоб показати момент служіння, що Він прийшов і, як слуга, «миє» те місце, де ми найбільше можемо забруднитися. Входячи в діалог з Ісусом, будьмо готові, що Він може гостро, чітко і твердо говорити. Петро, дискутуючи з Ісусом, просить помити його цілого, тільки щоб не втратити частку з Господом. Ісус, помивши учням ноги, – повністю упокорився. Він навчає нас «мити ноги» один одному, бути навзаєм якнайближчими  в любові: не доказувати свою правоту, не ставити на своєму, не провчати кожного. За миття ніг Ісус не очікує подяки. Бо, як слуга, служачи, не очікує ніяких винагород, так  Ісус, прийшовши як Цар, як Бог, – служить людині. Прийняти Ісуса – це помити ноги, послужити, щоб перемінилися серця. Ми покликані на цій прощі послужити один одному, щоб перемінилися серця. Так «мити ноги», щоби друга особа перемінилася, стала духовнішою, іншою людиною», – роздумує священик.

На столі запалені свічки, Святе Писання, ікона і прочанський хрест, – усе спонукає до роздумів над своєю участю у цьому паломництві. У спільній молитві намірень ми відкривали Богові і один перед одним свої прохання: як приватні, спільнотні, так і суспільні.

Ці щомісячні зустрічі, які практикує спільнота заробітчан, є дуже очікуваними, тому після молитви була нагода до приватного спілкування, усмішок, обіймів…

Зважаючи на те, що географія заробітчан сягає усієї України, та й з-поза її меж, зусиллями наших прочан було створено паломницький сайт Самбір-Зарваниця, метою якого було об’єднати людей між собою, полегшити спілкування та доступ інформації. Учасники мали змогу ознайомитись із функціонуванням цього сайту.

Опісля – перегляд фільму «Проща», у якому люди, котрі потрапили за межі України з тих чи інших причин, ділилися пережитим та наболілим, відкривали реальність, котра часто-густо маскується за лаштунками гарних фраз та дефініцій, а чи навпаки, висміюється і принижується.

Близько 116 паломників (більшість молодь, найменшій – 7р. – Юлія Козанкевич, найстаршій – 76р. – Юстина Курчик, Марія Бура) із Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей, з мм. Дрогобича, Самбора, Львова, Борислава, Трускавця, Києва вирушили цієї напрочуд тихої, теплої, осінньої ночі скласти свої прохання Грушівській Богородиці.

Лунає пісня, попереду хрест і світло вогню від факела у темряві ночі, що примушує перехожих зупинитися, транспорт – пригальмувати, можливо, декого й призадуматися. Вечірні молитви, молитва тиші, вервиці, намірень, хресна дорога із глибокими роздумами над тим, куди у Господньому провидінні ми рухаємось «…зауважмо, що відразу після думки про паломництво можуть виникнути різні причини, щоб не взяти у ньому участі, різні перешкоди. Пам’ятаймо: усе це не випадково. Наш хресний шлях почався. Перші труднощі паломництва мають нас наблизити ще більше до Бога, бути простим доказом того, що «хто взявся за плуг, назад нехай не обертається» («Хресна дорога» – роздуми для паломників).

Традиційно паломники заходять на відпочинок у «Назарет» – реабілітаційний центр для узалежнених від алкоголю та наркотиків, директорм якого є о. Ігор Козанкевич. Тут завжди нас радо зустрічають гарячим чаєм та солодощами. Цього разу приємною несподіванкою було свято, котре прикрасило нашу прощу: одна із учасниць, п. Зоряна, святкувала свій 50-літній ювілей. Паломники склали свої пісенно-поетичні вітання із цієї нагоди.

Відпочинок – це завжди нагода пізнати інших зблизька. Праця в групах на тему: «Як я розумію вислів: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико…» і «Якому ж хресту поклоняюся я?» змушували нас глибоко замислюватися  над почутим.

Люди по-різному інтерпретували значення «хреста» у своєму житті, здебільшого опираючись на власний досвід: 

«Хрест – терпіння, після якого приходить радість, хрести вартують цієї небесної радості.

…Багато подій в житті людей відбулося саме через хрест, терпіння. У результаті цих терпінь люди стають щасливими та радісними. Кожен із нас не повинен боятися терпінь, бо після них приходить Пасха, котру ми усі покликані святкувати.

…Ми є щасливими тоді, коли приймаємо наші терпіння і обіймаємо та цілуємо наш хрест. Коли важко, завжди дивімося на хрест і любімо його. Щоб легко було йти – за все дякуймо Богові.

…Основне завдання христинина – робити і поводитися так, щоб інші ішли за тобою, визнаючи у цьому волю Божу.

…Перешкодою до поклоніння хрестові дуже часто є страх. Не біймося прийняти волю Божу. Коли подолаємо страх, зможемо правдиво славити воскресіння. Коли важко – подивімось на розп’яття, попробуймо знайти і зрозуміти відповіді на багато своїх запитань», – узагальнюють прочани.