Цьогорічна проща 6.08. – 15.08.2010 р.Б. із Самбора у Зарваницю стала особливою тим, що Захід і Схід нашої України поєднала молитва, через яку людина знайшла іншу людину з її потребами, проблемами, ранами, радістю, щастям, знайшла себе через іншого.
Дякую усім тим, хто радо поділився своїм пережиттям прощі.
Оля, 28 років, м. Київ.
- Олю, наскільки мені відомо, Ви живете у м. Києві. Що ж спонукало Вас взяти участь у цій прощі, котра розпочала свій хід із Галицьких земель?
На прощі від Самбора у Зарваницю я вперше. Про цю прощу дізналась від о. Василя Поточняка. У мене виникло бажання взяти участь у такому масштабному організованому заході, де багато людей, віруючих, християн, об’єднані в наміреннях і молитвах будуть долати таку велику відстань для того, щоб дійти до Зарваниці і помолитися до Божої Матері, як у своїх приватних наміреннях, так і за українські сім’ї, за народ, розсіяний по всьому світі, державу, за потребуючих людей.
Ми вже майже пройшли наш шлях і можу сказати, що багато молилися за тих людей, котрі знаходяться у стані залежності (наркозалежні, алкозалежні), молилися також за вирішення усіх тих проблем, з якими стикається багато сімей в Україні і за кордоном.
- Розкажіть про Ваші враження від прощі?
Якщо говорити про свої особисті враження, то мене дуже захопила надзвичайна організація такої великої кількості людей, і хоч у нас і виникали певні проблеми, але усі намагалися якось допомагати один одному, виконувати спільні обов’язки: чергувати, нести ікону, підтримувати… Мене вразило те, що така велика кількість людей може добровільно, жертовно, гармонійно співіснувати.
Якщо говорити про дуже особисті враження, то я у великому захопленні від храмів, у які ми заходили в кожному селі. Це були осередки духовності, краси. Дуже відчувалось, що місцеві люди вклали свою душу, працю і у ті вишиванки, і у інтер’єр, і в килими, і у квіти, якими були прикрашені храми. Кожен храм мав якусь свою особливу атмосферу, особливий настрій. Ми побували у багатьох церквах і можу сказати, що у святому місці, крім присутності Божої, святих, витає також і дух тих людей, котрі сюди приходять на молитву.
- Що Ви отримали від цієї прощі?
Думаю, що отримала більше, ніж хотіла. Я ішла швидше із цікавості, з наміром подивитися, як це все відбувається. Не думала, що буду так активно залучена до діяльності, зокрема співу. Тут я зіштовхнулась із традицією такого, можна сказати, «народного» співу релігійних пісень, в котрому беруть участь усі прочани. Мені надзвичайно цікаво було швидко вивчити ці пісні і долучитися до загалу. Співати не з професійними музикантами, але із усіма людьми, котрі часто у спів вкладають, може, навіть і більше, ніж ті, для кого це є чимось звичним, фаховим. Для мене було великою радістю, коли мене запросили співати у прочанському молодіжному хорі Літургію, а також виконувати ранішній гімн до Пресвятої Богородиці Зарваницької, молитися співом Ісусову молитву. Це надзвичайний, захоплюючий досвід. Я дуже дякую, що змогла прислужитися цій спільній Божій справі.
- Чи був у Вас якийсь попередній досвід прощ?
Коли я вирішила взяти участь у цій прощі, то не дуже знала, що таке проща, чому люди йдуть. У мене було таке несформоване враження. Але, спілкуючись з іншими людьми, знайомлячись із ними, я відчула і зрозуміла: чому йде кожен і чому йду я.
Анна, 7 років, с. Лішня.
- Чи подобається тобі бути на цій прощі? І що саме тобі до вподоби?
Мені подобається, що тут легко і добре ходити, можна трошки відпочивати. Тут є діти, я з ними бавлюся. Нам дають цукерки. Ми можемо молитись у мікрофон.
Оксана, 40 років, м. Старий Самбір.
- Як Ви дізнались про прощу?
Я знала про цю пішу прощу до Зарваниці, але не думала іти. Від нас їхали автобуси на інші прощі у Зарваницю, і люди ділились своїми враженнями, але я сама не наважувалась іти. Якось, зустрівшись із моєю доброю знайомою, поділилась із нею своїм відчуттям якоїсь потреби у чомусь, але що це було – не могла пояснити. Вона просто сказала: «Ходи на прощу». Це були єдині вимовлені слова без переконань та агітувань. Я подумала: «А чому би й ні». Не знала, за кого молитимуться на цій прощі, не знала навіть, що це проща родин мігрантів. Я вирішила молитися разом з усіма за потреби інших. Мені запам’ятались слова, які сказав один священик: «Якщо ти молишся за потреби інших – Бог допомагає вирішити тобі твої власні проблеми».
- Які у Вас відчуття на завершення цього паломництва?
Враження незабутні. Я сама на собі відчула оновлення, познайомилася з багатьма людьми. Тут ми виховуємо один одного у справжню родину, пізнаємося навзаєм, ростемо до Бога.
Марія, 34 роки, Турківський р-н, Львівська обл., с. Лімна.
- Тут, на прощі, Ви виконуєте дуже важливе служіння. Поділіться своїм досвідом.
Працюю дитячою медсестрою в амбулаторії с. Лімна. На пішу прощу від Самбора до Зарваниці іду втретє. З 2001 по 2003 рік працювала у Чехії. Мої родичі на даний час працюють в Іспанії, Італії, Чехії.
На прощі є відповідальною за надавання медичної допомоги людям. Намагаюсь, наскільки це можливо, добре виконувати свою працю. Найчастіше люди звертаються із проблемами ніг (мозолі, розтягнення сухожиль). У дощову погоду такі звернення є частішими. Третій день, можна сказати, є найбільш проблемним. Хоча цього року, як не дивно, уже із першого дня люди звертались про допомогу, мабуть, далася взнаки дощова погода.
- Видно, що ця праця вимагає великої жертви. Медики часто пропускають сніданки, затримуються в кінці колони, нерідко доводиться їхати у автобусі, допомагаючи хворим. Чи це не створює вам перешкод?
Буває і так, що приходить одна, друга, третя людина – передусім хочеться допомогти, а тут уже закінчується обід чи відпочинок – і треба іти. Особливо не відпочиваю, але я зовсім про це не думаю на прощі, бо Бог дає мені велику силу, я дуже добре себе почуваю, радію з того, що допомагаю іншим, виконую це служіння з великою радістю і подякою Богові.
Усе, що робимо, робімо для Христа!